Рішення № 48802851, 17.08.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 551/39/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1543/15Головуючий у 1-й інстанції Сиволап Д. С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Корнієнка В.І., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, про усунення перешкод у користуванні житлом, визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом та виселення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, вмотивовуючи підстави позову наступними обставинами. Вказувала, що вона являється власником домоволодіння по АДРЕСА_1. 01 листопада 2007 року на прохання ОСОБА_4 вона надала дозвіл на реєстрацію останньої у вказаному житловому приміщенні. Окрім того, 16 червня 2011 року позивач уклала договір найму частини цього житлового приміщення з ОСОБА_3, строком на п'ять років.

Маючи намір продати належне їй житло, позивач 20 вересня 2014 року направила ОСОБА_3 вимогу про розірвання договору найму та звільнення житлового приміщення в строк до 10 жовтня 2014 року. Незважаючи на отриману вимогу, ОСОБА_3 житло не звільнив та 11 жовтня 2014 року перешкоджав позивачу зайти до належного їй будинку, відмовлявся звільнити його. 04 листопада 2014 року на ім'я відповідачів була надіслана повторна вимога щодо звільнення будинку та зняття з реєстраційного обліку, яка ними також не була виконана. 17 листопада 2014 року відповідачі знову перешкоджали ОСОБА_2 у доступі до житлового будинку, відмовилися звільнити його та передати ключі від нього.

Оскільки факт проживання та реєстрації відповідачів у належному позивачу будинку позбавляє її можливості розпоряджатися належним їй нерухомим майном на власний розсуд, чим порушує права власника, ОСОБА_2 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні домоволодінням, визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та виселити їх.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні житлом, визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом та виселення - задоволено частково.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Нова Каховка Херсонської області, ІПН НОМЕР_1, виселено з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання йому іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Нова Каховка Херсонської області, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 27 березня 2015 року Шишацьким РС УДМС України в Полтавській області, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, 1372 гривні на відшкодування понесених нею судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, паспорт НОМЕР_4, виданий 03 грудня 2002 року Шишацьким РВУ МВС України в Полтавській області на користь держави судовий збір у сумі 243,20 грн.

Додатково стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Нова Каховка Херсонської області, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 27 березня 2015 року Шишацьким РС УДМС України в Полтавській області на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, 121,60 грн. на відшкодування понесених нею судових витрат.

З вказаним рішенням суду не погодилася позивач ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4. Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що ОСОБА_4 своїми діями порушує право позивача, як власника домоволодіння. Також вказує на необґрунтованість доводів відповідача щодо намірів укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння.

Окрім того, з рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_3 та подав на нього апеляційну скаргу, у якій просить рішення місцевого суду щодо його виселення з житлового приміщення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. У скарзі посилається на те, що такий спосіб усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні житлом, як виселення особи з житлового приміщення не є цивільно-правовою категорією, і може бути застосовано лише у відповідності до нори Житлового кодексу України, згідно норм якого ніхто не може бути виселений з займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування житлом інакше, як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Вказує, що позивач зловживає належним їй правом приватної власності.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права.

Матеріалами справи підтверджуються та не заперечуються сторонами у справі наступні обставини. Шляхом прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 своєї матері - ОСОБА_5, ОСОБА_2, як колишній член колгоспного двору, з врахуванням належної їй частки у спільному сумісному майні, набула права власності в цілому на домоволодіння по АДРЕСА_1. Право власності на вказане нерухоме майно було визнано за позивачем ОСОБА_2 рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 25 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 13 грудня 2013 року. В свою чергу, право власності позивач зареєструвала належним чином 27 січні 2014 року, що підтверджується витягом № 16778651 від 27 січня 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Також судом встановлено, що спірне домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,2 га, яка на праві приватної власності також належить позивачу ОСОБА_2, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданим 14 січня 2010 року на підставі рішення Великоперевізівської сільської ради Шишацького району 5 скликання 20 сесії від 10 вересня 2009 року.

Крім цього встановлено, що 19 вересня 2007 року ОСОБА_2 надала ОСОБА_4 письмову розписку про те, що продає спадщину своєї матері ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 і що взяла від неї гроші в сумі 4500 грн.00 коп. (а.с.96). При цьому, договір купівлі-продажу сторони не укладали та не оформлювали право власності ОСОБА_4 на дане домоволодіння у нотаріальному порядку.

01 листопада 2007 року позивач ОСОБА_2 звернулася із заявою до виконкому Великоперевізької сільської ради Шишацького району про реєстрацію відповідача ОСОБА_4 за вищевказаною адресою. Рішенням виконавчого комітету Великоперевізької сільської ради Шишацького району Полтавської області № 49 від 21 листопада 2007 року заяву ОСОБА_2 було задоволено. ОСОБА_4 з 11 листопада 2007 року зареєстрована постійно за спірною адресою та мешкає там по даний час.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_4 була вселена в спірний житловий будинок не в якості наймача, а на постійній основі, договір найму між сторонами не укладався та умови найму житлового будинку в тому числі орендна плата не обговорювались. При написанні заяви до сільської ради про реєстрацію ОСОБА_4 позивач не зазначила про правовий статус наймача житла у вищевказаної особи та не обумовила тимчасовий характер реєстрації останньої. Вказаний факт встановлений рішенням апеляційного суду Полтавської області від 07 серпня 2014 року, яке набрало законної сили.

16 червня 2011 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір найму житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, строком на 5 років, на підставі якого останнього було зареєстровано у вказаному житловому будинку до закінчення строку дії даного договору (а.с.13, 69).

20 вересня 2014 року відповідачу ОСОБА_3 позивачем направлено письмову вимогу, в якій остання, посилаючись на п. 2 примітки договору найму спірного житлового будинку, просила останнього звільнити житло до 10 жовтня 2014 року (а.с.4). 04 листопада 2014 року аналогічна вимога про звільнення до 16 листопада 2014 року спірного житлового будинку в зв'язку з наміром його продажу направлена позивачем обом відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.5).

Вирішуючи спірні правовідносини щодо обґрунтованості позовних вимог до ОСОБА_3 місцевий суд правильно встановив їх коло та характер, та правильно дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Так, згідно ч.ч. 4-5 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Виселення з житла у нормах ЦК України передбачене, проте належним чином закріплено та деталізовано лише в ЖК України зокрема у ст. 109 цього Кодексу. Випадки виселення громадян із наданням іншого житлового приміщення передбачені ст.ст. 110-115 ЖК України. В інших випадках виселення громадян проводиться без надання іншого житлового приміщення відповідно до вимог ст.ст. 116, 157, 169 ЖК України.

Статтями 168, 169 ЖК України передбачено, що укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем. Дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача. У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

З урахуванням викладеного, дійшовши висновку щодо правомірності вимог ОСОБА_2 про звільнення займаного житлового приміщення наймачем ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно ухвалив рішення про його виселення із спірного житлового приміщення.

При цьому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, які сформовані на суб'єктивному розумінні останнім змісту положень закону, не спростовують висновків місцевого суду та не підтверджують належними доказами їх неправомірності, оскільки попередження про намір розірвання договору найму спірного житлового будинку в односторонньому порядку, відповідає умовам вказаного договору зокрема п. 2 примітки та не суперечить вимогам ст.ст. 651, 654 ЦК України, ст. 168 ЖК України щодо підстав та форми розірвання договору найму житла оскільки така підстава для розірвання прямо передбачена текстом самого договору, а факт припинення договору є підставою для виселення відповідно до ст. 169 ЖК України.

За таких обставин рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення, і усунення перешкод у користуванні власністю, місцевий суд виходив з правомірності вселення відповідача до будинку, відсутності неправомірних дій з її боку у користуванні будинком, і як наслідок - відсутності підстав для застосування норм ст.ст. 116, 157 ЖК України.

Проте з таким висновком колегія суддів не погоджується у повній мірі за наступних обставин.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Положеннями глави 6 розділу 3 ЖК України врегульовано питання пов'язані з користуванням жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду, зокрема передбачений чіткий порядок набуття членами сім'ї власника та іншими особами права користування належним останньому житлом, та підстави і умови його припинення .

Глава 32 розділу 2 ЦК України містить загальні положення щодо виникнення та припинення права користування чужим майном (сервітуту).

Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України та ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може протиправно бути позбавлений його права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з обставин справи та зазначених положень закону, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про виселення відповідачки ОСОБА_4, оскільки застосування такого способу усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні житлом, як виселення відповідачки з житлового приміщення є передчасним, та належним чином не обґрунтованим виходячи з відповідності його нормам Житлового Кодексу України.

В той же час, місцевим судом не надано належної оцінки вимозі позивачки про визнання ОСОБА_4, в порядку передбаченому ст. 391 ЦК України, такою, що втратила право користування житловим приміщенням та передчасно зроблено висновок про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено матеріалами справи, відповідачка ОСОБА_4 дійсно набула право користування житлом належним позивачці, виходячи з попередніх домовленостей сторін про купівлю ОСОБА_4 даного житлового будинку. На підтвердження даних домовленостей ОСОБА_4 передала позивачці аванс, що підтверджується розпискою, а остання відповідно дала згоду на набуття відповідачкою права користування житлом.

Набуваючи право користування житлом позивачки на умовах, які не врегульовані положеннями чинного законодавства, відповідачка усвідомлюючи право позивачки, як власниці вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, додаткових дій щодо впорядкування відносин щодо користування майном позивачки, або набуття на нього права власності згідно попередніх домовленостей не вжила. Усвідомлюючи зміст обставин, які склалися, відповідачка не вирішуючи спірних питань з позивачкою у спосіб та в порядку передбаченому законом, фактично почала зловживати наявним у неї правом та вживати дії спрямовані на порушення прав позивачки, як власниці житлового будинку в якому вона проживала.

За таких обставин, зважаючи на відсутність передбачених законом та домовленостями сторін, гарантій і умов збереження за відповідачкою ОСОБА_4 права користування чужим майном, яким є житло позивачки, виходячи з пріоритету дотримання права власності останньої, колегія суддів, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про усунення перешкод у користуванні належною їй власністю - нерухомим майном, та визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Доводи відповідачів та їх представника з приводу того, що вказана вище розписка є по суті договором про наміри або попереднім договором купівлі-продажу житлового будинку, місцевим судом не правильно взято до уваги, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 635, 657 ЦК України вказаний договір повинен укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, що сторонами дотримано не було. При цьому, ОСОБА_4 не позбавлена права звернутися з вимогами до позивача щодо повернення переданих нею коштів, як і витрат, понесених на облаштування житлового будинку, факт чого встановлений рішенням і не заперечується сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Зважаючи, на висновки колегії суддів про наявність підстав для скасування рішення

Шишацького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2015 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання останньої такою, що втратила право користування житлом та задоволення даних позовних вимог, та те, що додаткове рішення суду від 20.05.2015 року нерозривно пов'язане з основним рішення та прямо витікає з нього, і за вказаних обставин є такими, що ухвалене з порушенням норм процесуального права в частині стягнення з позивачки судових витрат на користь держави, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування додаткового рішенняШишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року у вказаній частині.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав: для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, скасування рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, з постановлення нового рішення, а також часткового скасування додаткового рішенняШишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим будинком по АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування понесених нею судових витрат 1250 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Додаткове рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору в сумі 243 грн. 20 коп. - скасувати.

В іншій частині додаткове рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин