Ухвала суду № 48794051, 20.08.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/5549/15-ц

пр. № 4с/336/84/2015

УХВАЛА

Іменем України

20 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарі Скибі О.Б.

за участі державного виконавця Гусакова М.О., скаржника ОСОБА_1, представника скаржника ОСОБА_2, стягувача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ ОСОБА_4 при виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2015 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, зазначивши, що 04.08.2015 року скаржник отримала копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 24.07.2015 року. Посилаючись, що постанову про накладення арешту вважає незаконною, оскільки ОСОБА_1 фактично не було надано часу для добровільного виконання рішення суду, крім того, державний виконавець наклав арешт на все належне боржникові майно, не зясувавши при цьому наявність грошових коштів на рахунках та можливість звернення стягнення на них, а фактично вартість майна, на яке накладено арешт, значно перевищує суму боргу, скаржник просить визнати дії державного виконавця в частині накладення арешту на все належне ОСОБА_1 майно неправомірними та скасувати постанову державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 24.07.2015 року.

В судовому засіданні скаржник наполягала на задоволенні заяви, вказавши, що про розгляд справи судом повідомлена не була, оскільки зареєстрована проживаючою у квартирі, яка належить позивачеві ОСОБА_5, але фактично мешкала за іншою адресою. Також не отримувала копії заочного рішення по справі, вважає, що за неї копію рішення отримала позивачка або інша особа. Про те, що з неї були стягнуті кошти дізналась випадково, довідавшись, що на належний їй будинок накладено арешт, постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення арешту на майно не отримувала до 04.08.2015 року, коли, звернувшись до виконавчої служби, отримала копію постанов особисто.

Представник скаржника в судовому засіданні на задоволенні скарги наполягала, вказавши, що державний виконавець не надав можливості боржникові виконати рішення суду добровільно, не направив постанову про відкриття виконавчого провадження в установленому порядку рекомендованим листом, наклав арешт на все майно без дотримання правил черговості звернення стягнення на майно, при цьому вартість майна значно перевищує розмір боргу за рішенням суду. Також представник скаржника вказала, що відповідач не згодна з рішенням суду та подала заяву про скасування заочного рішення та перегляд справи в загальному порядку.

Стягувач ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала, вказавши, що боржник ОСОБА_1 тривалий час не повертає отримані кошти, збирається продати належний їй будинок та ухилитися від сплати боргу. Фактично ОСОБА_1 зареєстрована проживаючою в квартирі, належній ОСОБА_5, ким саме отримана кореспонденція на ім'я ОСОБА_1 не знає.

Державний виконавець в судовому засіданні проти скарги заперечував, пояснивши, що після звернення стягувача з заявою про відкриття виконавчого провадження постановою від 24.07.2015 року було відкрите виконавче провадження, а також в той же день накладено арешт на все майно боржника. Доказів направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження боржникові в установленому порядку рекомендованим листом в матеріалах виконавчого провадження немає. Відомостей про те, яке саме майно належить боржникові та чи має вона якесь інше майно, окрім житлового будинку, на цей час немає. Вважає свої дії правомірними, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» надає державному виконавцеві право накладати арешт на майно боржника при відкритті виконавчого провадження за заявою стягувача.

При дослідженні матеріалів справи судом встановлено наступне.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в сумі 104184,26 гривень та судовий збір. Справа розглянута судом в заочному порядку відповідно до вимог ст. ст. 224-226 ЦПК України у звязку з неявкою відповідача ОСОБА_1 в судове засідання. Відповідач повідомлялась судовими повістками за адресою, яка є зареєстрованим місцем проживання відповідача та вказана позивачем як місце фактичного мешкання відповідачки.

Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ ОСОБА_4 від 24.07.2015 року відкрите виконавче провадження з виконання рішення суду. Як зазначено в постанові про відкриття виконавчого провадження боржнику наданий строк на самостійне виконання рішення суду до 30.07.2015 року.

Документального підтвердження направлення державним виконавцем копії постанови про відкриття виконавчого провадження боржникові рекомендованим листом в матеріалах виконавчого провадження немає.

Також одночасно з відкриттям виконавчого провадження постановою від 24.07.2015 року накладено арешт на все майно, що належить боржникові ОСОБА_1 та заборонено відчуження такого майна.

В матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які офіційні запити та відповіді уповноважених органів щодо наявності у боржника будь-якого майна, окрім інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який сформований 28.07.2015 року та на містить ані підпису, ані печатки особи, яка надала таку довідку.

При вирішенні скарги суд виходить з такого.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606 від 21.04.1999 року (далі Закону України № 606) надано визначення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), а саме як сукупності дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 6 Закону України № 606 визначені гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні. Так, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Стаття 19 ч. 3 Закону України № 606 надає стягувачеві право у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Як вказує ст. 25 ч. 2 Закону України № 606 у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

При цьому законодавець в цій статті не визначив на які саме кошти та майно може накладатись арешт одночасно з відкриттям виконавчого провадження, оскільки ці положення та порядок їх реалізації розкриті у наступних нормах Закону України №606.

Стаття 31 Закону України № 606 зобовязує державного виконавця копію постанови про відкриття виконавчого провадження надсилати рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Стаття 27 ч. 1 Закону України № 606 вказує, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

При цьому статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 32 Закону України «Про виконавче провадження» до заходів примусового виконання рішень відносить: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

У свою чергу стаття 52 Закону України № 606 вказує, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Системний аналіз вищевказаних норм Закону України № 606 дозволяє дійти наступних висновків: по-перше, що після відкриття виконавчого провадження боржник має можливість виконати рішення суду самостійно та добровільно у визначений державним виконавцем час, а у разі, якщо боржник свого обовязку не виконає, державною виконавчою службою розпочинається примусове виконання рішення суду; по-друге, що арешт майна відноситься до заходів примусового виконання, а саме є одним з етапів звернення стягнення на майно боржника, по-третє, що накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження є безумовним правом, а не обовязком державного виконавця, та може застосовуватись виключно у відповідності до чинного законодавства України.

Так, стаття 41 Конституції України вказує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституційні права громадян гарантуються державою та можуть бути обмежені лише у виключних випадках.

Також ст. 52 Закону України № 606 встановлений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Зокрема, частинами 2, 5 статті 52 Закону України № 606 визначено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження (ч. 6 ст. 52 Закону).

Як вказує ст. 63 Закону звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Частини 3, 4 статті 63 Закону вказують, що у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Отже, законодавцем визначено, що у разі не вчинення боржником дій з самостійного виконання рішення суду, державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення суду, в ході якого отримує відомості про наявність у боржника майна, широкі повноваження для чого йому надані ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», потім, виходячи з суми боргу та вартості належного боржникові майна, звертає стягнення на грошові кошти та інші цінності, рухоме майно, а лише в останню чергу звертає стягнення на нерухоме майно та лише після отримання відповіді про належність такого майна боржникові та перевірки чи не перебуває таке майно вже під арештом.

Враховуючи вищезазначене, при вчинені дій, направлених на виконання виконавчих документів державний виконавець повинен виконувати усі вимоги чинного законодавства, дотримуватись визначеного чинним законодавством порядку здійснення виконавчого провадження та черговості вчинення дій з примусового виконання, дотримуючись при цьому розумного балансу між безумовним правом стягувача отримати належне йому та необхідністю мінімізувати порушення прав боржника при вчиненні виконавчих дій.

Всупереч вищезазначеним нормам Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, не давши боржникові можливості самостійно виконати рішення суду та не впевнившись навіть в тому, що боржникові взагалі відомо про відкриття виконавчого провадження, оскільки відомості про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом в матеріалах виконавчого провадження відсутні, наклав арешт на все майно боржника, не зясувавши при цьому кількість, вартість та склад такого майна та не впевнившись, що прийняття таких заходів є співмірним розміру боргу.

При цьому ніщо не заважало державному виконавцю з метою забезпечення права стягувача отримати належне за рішенням суду накласти арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, або інше рухоме майно, що відповідало б вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а лише у разі якщо б боржник не здійснив самостійного виконання рішення суду та у нього б не виявилось у власності грошових коштів та рухомого майна вирішувати питання про можливість накладення арешту на нерухоме майно.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця при винесенні постанови про накладення арешту на все майно боржника не в повній мірі відповідають нормам чинного законодавства, постанова від 24.07.2015 року про арешт всього майна боржника ОСОБА_1 винесена передчасно та всупереч нормам Закону України «Про виконавче провадження», тож підлягає скасуванню.

Судом також враховується при цьому, що ОСОБА_1 19.08.2015 року подано заяву про перегляд заочного рішення суду, яка на цей час судом не розглянута.

Зважаючи на викладене, суд вбачає підстави для задоволення скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. 383, 386, 387 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати неправомірним дії державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_4 при накладенні арешту на все майно ОСОБА_1.

Скасувати постанову державного виконавця Шевченківського ВДВС Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_4 від 24.07.2015 року по виконавчому провадженню № 48249397 про накладення арешту на все майно, належне ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та заборони його відчуження.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвалу може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом пяти днів з дня проголошення ухвали, а якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя О.І. Дацюк