Ухвала суду № 48771195, 13.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року Справа № 876/7578/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Шинкар Т.І., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду 10 квітня 2013 року в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - ДПІ у м. Ужгороді) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000061702 від 19 лютого 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 14496,25 грн. (з яких, основний платіж - 11597,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2899,25 грн.).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду 10 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000061702 від 19 лютого 2013 року.

Із таким судовим рішенням не погодилася ДПІ у м. Ужгороді та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, так як підставою для збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість є віднесення до складу податкового кредиту сплачених сум за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Промоптторг-1», в той час як реального виконання господарських зобов'язань не було. Так, контрагент позивача відсутній за юридичною адресою, в нього відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а саме: основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, які об'єктивно необхідні для виконання спірних поставок на адресу позивача, що свідчить про відсутність мети настання реальних наслідків по укладених з ТОВ «Промоптторг-1» правочинах. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було подано до суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначила про законність оскаржуваного судового рішення, правильність застосування норм чинного законодавства при вирішенні спору та відповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, позивач зазначила, що факт реального виконання договорів з ТОВ «Промоптторг-1» підтверджено первинними документами, позивач не повинен нести відповідальність за іншого платника податків. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, що підтверджено повідомленнями про вручення судових повісток.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що проведеною ДПІ у м. Ужгороді документальною позаплановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, достовірності відображення обсягу продажу та правомірності сформованого податкового кредиту за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року (акт № 351/17-02/НОМЕР_2 від 13.02.2013 року) встановлено порушення відповідачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 11597 грн., в тому числі, за січень 2010 року - 1225 грн., за березень 2010 року - 2222 грн., за травень 2010 року - 4049 грн., за червень 2010 року - 4101 грн. (а.с. 10-21).

19 лютого 2013 року ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000061702 про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 14496,25 грн. (основний платіж - 11597 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2899,25 грн.) (а.с. 22).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність такого повідомлення-рішення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що в перевіреному періоді, суб'єктом господарювання в розділі ІІ податкових декларацій з ПДВ відображені операції з придбання з податком на додану вартість на митній території України сантехніки для подальшої реалізації. Згідно детальної інформації щодо результатів автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України та проведеним аналізом податкової звітності ФОП ОСОБА_1 поданої до ДПІ у м. Ужгороді за 2010 рік, встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит по податку на додану варість в сумі 12583 грн. При цьому основним постачальником ФОП ОСОБА_1 було ТОВ «Промоптторг-1», по якому до податкового кредиту позивачем включені суми ПДВ за отриманий товар у січні 2010 року в розмірі 1225 грн., у березні 2010 року - 2222 грн., у травні 2010 року - 4049 грн., у червні 2010 року - 4101 грн.

Миргородською ОДПІ Полтавської області складено акт № 174/23-410/36589133/23 від 08.02.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Промоптторг-1» щодо підтвердження господарських правовідносин із платниками податків покупцями за період з липня 2009 р. по січень 2011 р.», згідно якого при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження встановлено, що ТОВ «Промоптторг-1» має ознаки фіктивності.

Враховуючи обставини, які свідчать про відсутність у зазначених СПД адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а значить і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами (ст. 234 ЦК України), податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів, укладених цим підприємством із липня 2009 року по січень 2011 року.

Тому ДПІ у м. Ужгороді вважає, що правочини вчинені ФОП ОСОБА_1 з її постачальником, не спричиняють реального настання правових наслідків та позивачем отримано податкову вигоду шляхом формування «штучного» податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності таких доводів податкового органу з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97 - ВР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 168) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону 168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Тобто, Законом 168 передбачено сальдовий метод визначення податкових зобов'язань із цього податку. Цей метод передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку (разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку), так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно п. 1.7 ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. 3 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону 168 встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону 2181, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону 168 платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом (абз. 3 пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону 168).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Факт реального придбання сантехніки ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Промоптторг-1» такими первинними документами: платіжним дорученням №9 від 09.06.2010 року (а.с. 61); рахунком-фактурою, видатковою накладною та податковою накладною № 1455 від 26.05.2010 року (а.с. 62-64); платіжним дорученням №12 від 06.07.2010 року (а.с. 65); рахунком-фактурою, видатковою накладною та податковою накладною від 24.06.2010 року за № 1726 (а.с. 66-68); податковою накладною від 25.05.2010 року № 4 (а.с. 70); податковою накладною від 29.06.2010 року за № 000005 (а.с. 72); видатковою накладною від 05.07.2010 року № ЛЕ-0000005 (а.с. 74), рахунком-фактурою № ЛЕ-000004 від 12.05.2010 року (а.с. 75); платіжним дорученням №6 від 14.04.2010 року (а.с. 76); рахунком-фактурою № СФ-736 від 05.03.2010 року (а.с. 77); видатковою накладною № РН-736 від 05.03.2010 року (а.с. 78); податковою накладною № 736 від 05.03.2010 року (а.с. 79); рахунком-фактурою від 05.03.2010 року № Лв-0000003 (а.с. 81); податковою накладною № 0000002 від 06.03.2010 року (а.с. 82); видатковою накладною від 06.03.2010 року № Лв-000002 (а.с. 83); видатковою накладною № Лв-000004 від 21.04.2010 року (а.с. 84); платіжним дорученням №2 від 10.02.2010 року (а.с. 88); рахунком-фактурою № СФ-0000111 від 15.01.2010 року (а.с. 89); видатковою накладною № РН-111 від 15.01.2010 року (а.с. 90); податковою накладною № 111 від 15.01.2010 року (а.с. 91); рахунком-фактурою № Лв-0000001 від 11.01.2010 року (а.с. 93); видатковою накладною № Лв-0000001 від 18.01.2010 року (а.с. 94); податковою накладною№ 0000001 від 12.01.2010 року (а.с. 96).

Такі угоди позивача узгоджуються з обраним видом господарської діяльності, оскільки ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність у сфері оптової торгівлі і посередництві в оптовій торгівлі.

Отримані від ТОВ «Промоптторг-1» за договором товари використані позивачем в господарській діяльності за профілем діяльності підприємця, адже вони були реалізовані іншим суб'єктам, що також підтверджено матеріалами справи. Отримані товари оприбутковані підприємством, у вартості отриманих товарів наявні та сплачені в повному обсязі ПДВ, за наслідками придбання правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит, таким чином, реальність здійснення господарських операцій (купівля товару) підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Промоптторг-1» було зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності і платник ПДВ.

Враховуючи викладене, встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарських операцій та зв'язок між понесенням витрат і господарською діяльністю платника податку; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ними дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Порушення контрагентами вимог податкового законодавства не вказують на фіктивність господарської діяльності позивача, як і не позбавляють права формувати податковий кредит.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і постанова суду про задоволення позовних вимог є обґрунтованою і законною.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді Т.І. Шинкар

В.Я. Макарик

Повний текст ухвали виготовлено 18 серпня 2015 року.