Ухвала суду № 48770938, 12.08.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 р.Справа № 816/1993/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Філатова Ю.М. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2015р. по справі № 816/1993/15

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Державної фіскальної служби України

про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію від 10.12.2014 №8467/6/99-99-17-03-03-15.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи оскаржувану податкову консультацію податковий орган дійшов до неправомірного висновку щодо необхідності оподаткування сум середнього заробітку осіб, призваних на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, податком з доходів фізичних осіб та єдиним соціальним внеском, оскільки такий висновок суперечить приписам абз."и" п.п.165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ч. 7 ст. 7 Закону України Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Зазначав, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20.05.2014 №1275-VІІ встановлено з 18.03.2015 року правило щодо не нарахування єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб на суму середнього заробітку мобілізованих працівників. До того ж, спільним листом ДФС України та Пенсійного фонду України від 22.07.2014 року №127/7/99-99-17-03-01-17 роз'яснено, що єдиний соціальний внесок не нараховується на суму середнього заробітку мобілізованих працівників.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано недійсною індивідуальну податкову консультацію ДФС України від 10.12.2014 року №8467/6/99-99-17-03-03-15.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що у 2014 році підприємства (установи, організації), що здійснювали нарахування (виплати) середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не отримували відшкодування компенсаційних виплат з бюджету, оскільки виплати таких компенсацій в межах середнього заробітку мали проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, який на той час був відсутній. Таким чином відповідач, надаючи позивачу індивідуальну податкову консультацію, діяв в межах чинного законодавства, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

Позивач надав письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації.

Листом від 25.11.2014 року вих. №4618/14761 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання податкової консультації з питань утримання єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб із середньої заробітної плати, нарахованої за період мобілізації з доходів мобілізованих працівників (а.с. 32).

Листом від 10.12.2014 року вих. №8467/6/99-99-17-03-03-15 відповідач роз'яснив позивачу, що середній заробіток працівників на час виконання державних або громадських обов'язків є гарантійною виплатою, яка входить до складу додаткової заробітної плати; у зв'язку з відсутністю порядку відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, сума такого середнього заробітку є базою нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а тому податковий агент має виконати усі встановлені ПК України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обов'язки (а.с. 30-31).

Не погодившись із зазначеною податковою консультацією, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки роботодавець звільняється від обов'язку з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску з середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, незалежно від джерела виплати таких коштів, то надана ДФС України податкова консультація суперечить нормам ПК України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на момент надання такої податкової консультації), у зв'язку з чим, має бути визнана недійсною.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для звернення до суду із даним позовом, слугувало те, чи має позивач утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб та єдиний соціальний внесок під час нарахування та виплати за рахунок підприємства середнього заробітку працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Згідно положень статей 163, 164 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, визначені статтею 165 ПК України.

Так, згідно із абз. "и" п.п. 165.1.1 п. 165.1 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

08.06.2014 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20.05.2014 №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

А саме, згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України було встановлено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дію наведеної норми закону поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 року призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 "Про часткову мобілізацію".

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що чинним законодавством передбачено звільнення від нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

При цьому такі компенсаційні виплати мали б проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак, оскільки у 2014 році відповідний порядок здійснення компенсаційних виплат Кабінетом Міністрів України визначено не було, позивач за рахунок власних коштів проводив нарахування та виплату мобілізованим працівникам середнього заробітку.

Разом з тим, 15.10.2014 року року набув чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII, яким друге речення частини сьомої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" викладено в такій редакції: "Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період".

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що на час виникнення спірних відносин законодавство України фактично передбачало звільнення від нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску у разі отримання платниками податку (працівниками) компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Разом з тим, вказані норми ПК України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не ставлять нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб і єдиного соціального внеску в залежність від того, в якому порядку, в які строки і кому саме (роботодавцю чи працівнику) компенсується з Державного бюджету України середній заробіток мобілізованих працівників, та не містять такої умови для їх застосування, як наявність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що наведені норми закону не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам безпосередньо з Державного бюджету України, колегія суддів дійшла висновку, що вказані виплати можуть здійснюватись роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.

Разом з тим, відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати компенсацій середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України не може бути підставою для покладення на роботодавця обов'язку з нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки виплата середнього заробітку мобілізованим працівникам звільнена від нарахування таких платежів.

Як вказує позивач, у зв'язку з бездіяльністю Уряду щодо затвердження відповідного порядку та призначення необхідних асигнувань, з метою забезпечення мобілізованих працівників засобами до існування, протягом 2014 року підприємство самостійно здійснювало вказані виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що обов'язок щодо здійснення компенсаційних виплат у держави виник саме з 08.06.2014 року, тобто з моменту набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації", а не з дати набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105, якою затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Доводи апеляційної скарги відповідача на те, що здійснені позивачем виплати вважаються заробітною платою та доходом мобілізованих робітників, а тому є об'єктом нарахування податку з доходів фізичних осіб і єдиного соціального внеску, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПК України, заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Приймаючи до уваги, що мобілізовані працівники фактично не перебувають на робочому місці та не виконують трудові функції, здійснені позивачем виплати середнього заробітку не можуть ототожнюватись із заробітною платою.

Також, виходячи з системного аналізу положень статті 119 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що гарантії, визначені частинами першою та третьою вказаної статті, є різними за своїм змістом.

Зокрема, вимоги частини першої вищенаведеної статті застосовуються в разі виконання працівником державних або громадських обов'язків, в той час, як до спірних відносин мають застосовуватись положення частини третьої вказаної статті, адже вони стосуються працівників, призваних на військову службу у зв'язку з мобілізацією.

А тому доводи апеляційної скарги з приводу поширення на спірні відносини вимог ч.1 ст. 119 КЗпП України є помилковими.

При вирішенні даного спору колегія суддів приймає до уваги вимоги п. 56.21 ст.56 ПК України, відповідно до якого, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець звільняється від обов'язку з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску з середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, незалежно від джерела виплати таких коштів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про те, що надана відповідачем податкова консультація суперечить вимогам діючого законодавства, та як наслідок, підлягає визнанню недійною.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості наданої податкової консультації, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2015р. по справі №816/1993/15 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 р. по справі №816/1993/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Водолажська Н.С.

Повний текст ухвали виготовлений 17.08.2015 р.