Ухвала суду № 48770607, 11.08.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 р. Справа № 876/5091/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Мікули О.І.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про стягнення заробітної плати за час затримки виконання судового рішення,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до Львівської митниці ДФС (30.03.2015 судом першої інстанції замінено відповідача належним Львівською митницею Міндоходів (далі - Митниця), про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 24.05.2011 по 29.01.2015 в сумі 132296грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року у справі №813/1213/15 заявлений позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила Митниця, яка покликаючись на невідповідність висновків суду таким обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі вказує, що позивачем не вживались заходи спрямовані на самостійне виконання рішення суду, а затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі спричинена незалежними від відповідача причинами.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішення суду про поновлення на роботі позивача було фактично виконано лише 30.01.2015, то у відповідності до ст.236 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2014 року, визнано протиправним наказ Державної митної служби України (далі - ДМС) від 19.10.2010 №1976-к «По особовому складу митних органів» в частині припинення перебування на службі в митних органах ОСОБА_1., поновлено останнього на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Митниці з 20.10.2010, зобов'язано відповідача виплатити на користь ОСОБА_1. середній середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.10.2010 по 23.05.2011 в сумі 21570грн. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1. на державній службі в митних органах та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в сумі 3091грн звернуто до негайного виконання (а.с.6-14).

Проте, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1. на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Митниці фактично виконано відповідно до наказу ДМС від 28.01.2015 №284-о та наказу Митниці від 30.01.2015 №12-о, лише 30.01.2015 (а.с.28-29).

У зв'язку із наведеним, ОСОБА_1. звернувся до суду першої інстанції із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а фактично за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.1 ст.255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Вимогами ч.5 ст.124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 256 КАС України, постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

В силу вимог ч.2 ст.257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Тобто, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року підлягала виконанню незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження.

При розгляді справи судом першої інстанції вірно взято до уваги, що встановлення статтями 105 та 162 КАС України способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені КЗпП України при розгляді вимог пов'язаних із поновленням на роботі.

Відповідно до вимог ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

З наведеного випливає, що відповідач порушив вищенаведені норми та не виконав негайно постанову суду в частині поновлення позивача на посаді. Посилання відповідача на неможливість негайного поновлення позивача на посаді в зв'язку необхідністю дотримання норм КЗпП України та особистої його участі, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що не можуть бути підставою для невиконання рішення суду.

Більше того, жодних доказів вчинення відповідачем будь-яких дій щодо виконання судового рішення в частині, що була допущена до негайного виконання суду першої та апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає доречними посилання суду першої інстанції на рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» згідно висновків якого відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

Заявник маючи на руках виконавчий лист, виданий на виконання остаточного рішення суду, винесеного проти державного органу, мав би бути звільнений від обов'язку ініціювати якусь процедуру щодо інших адміністративних органів з метою виконання рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Нефедов проти України»).

Також, у справі «Півень проти України», ЄСПЛ констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Із змісту ст.236 КЗпП України слідує, що виплата заробітної плати за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі здійснюється незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Звідси, обов'язок Митниці виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважністю, внаслідок яких судове рішення виконане несвоєчасно.

Слід звернути увагу, що відповідач не довів вчинення ним будь-яких дій щодо виконання рішення суду як першої інстанції, яке в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання, так і касаційної інстанції, яке набрало законної сили ще 06.03.2014.

Враховуючи наведене та те, що позивач був поновлений на роботі лише 30.01.2015, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем правомірно заявлено вимоги щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Додатково потрібно вказати, що згідно довідки Мостиського районного центру зайнятості від 31.03.2015 №2122 (а.с.60) та Мостиського відділення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 02.04.2015 №668/8/1820 (а.с.61) позивач в період з дня його звільнення до 30.01.2015 (дня поновлення його на роботі) не отримував жодних інших доходів (окрім як виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.10.2010 по 23.05.2011), що фактично свідчить про те, що внаслідок протиправних дій ДМС та Митниці (що встановлено судовими рішеннями) щодо його звільнення, був позбавлений основних засобів для існування, заробітної плати, яка йому належить, а також і можливості реалізації свого права заробляти собі на життя, яке є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Позивач домагався винесення остаточного судового рішення проти держави протягом тривалого часу, саме з вини останньої (що є беззаперечним); Митниця та ДМС належним чином були поінформовані про наявні судові рішення та мали можливість виконати такі; невиконання судового рішення було здійснено із шкодою для самого позивача.

Згідно із встановленою у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року середньоденною заробітною платою позивача згідно довідки про доходи Митниці від 09.12.2010 №23/13-598 така становить 143,80грн (а.с.10). Кількість робочих днів з 24.05.2011 по 29.01.2015 включно становить 920 дні, що сторонами не спростовується. Середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становить 132296грн (920 дні х 143,80грн).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність задоволення позову ОСОБА_1. про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема положення ст.236 КЗпП України та норми ст.256 КАС України та вірно встановив всі обставини справи.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 18 серпня 2015 року.