Ухвала суду № 48768520, 13.08.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

13 серпня 2015 року 810/3511/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Укрвентпромпостач до Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання дії щодо висновків протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Укрвентпромпостач з позовом до Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд:

- визнати дії Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо викладених у спірному Акті висновків протиправними;

- скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № НОМЕР_1 від 29.12.2014 та податкове повідомлення-рішення форми «В4» № НОМЕР_2 від 29.12.2014 Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Відповідно до приписів статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви зясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Укрвентпромпостач до Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання дії, щодо викладених в спірному Акті висновків про результати камеральної перевірки ТОВ Укрвентпромпостач даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, подану за листопад 2014 року протиправними, - не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

Як встановлено судом, посадовими особами Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість, подану за листопад 2014 року, за результатами якої складено Акт від 29.12.2014 № 29/15/39101642.

У позовній заяві позивач не погоджується з висновками, викладеними в Акті перевірки ТОВ Укрвентпромпостач щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним в Акті контрагентом, що призвело до завищення сум, що підлягають зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за період, що перевірявся.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач фактично оскаржує Акт перевірки по суті, зокрема, в частині висновків, викладених в ньому.

З огляду на зазначене слід зазначити про таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За приписами статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану субєктивних прав та обовязків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обовязку.

А тому дії субєкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи у тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив на стан субєктивних прав та обовязків особи.

Однак дії контролюючого органу з формування висновків та складення акта перевірки не відповідають наведеним критеріям, позаяк такі дії є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обовязків із збирання доказової інформації щодо дотримання субєктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому, саме по собі формування певних висновків не створює для субєкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.

Слід також зазначити, що висновки Акта перевірки не мають самостійного правового значення, оскільки не є остаточним волевиявленням владного суб'єкта; в подальшому з урахуванням вчинених дій податковим органом може бути прийнято рішення стосовно прав та обов'язків позивача.

З наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Акти перевірки не є рішеннями субєкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а, отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що формування і оформлення висновків за результатами проведення перевірки у формі акта є функціональним обов'язком відповідача.

Суд дійшов висновку, що акт перевірки, по-перше, не є рішенням субєкта владних повноважень, по-друге, не є таким рішенням саме відносно позивача.

Таким чином, якщо предметом спору є визнання дій щодо висновків, викладених в Акті перевірки протиправними, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція викладена також у Постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-334а15, в якій суд встановив, що акт перевірки не є рішеннями владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не викликає виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що позивач оскаржує дії щодо висновків, викладених в Акті перевірки, вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного України, звернення до адміністративного суду з позовом, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 109, статтями 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрвентпромпостач до Державної податкової інспекції у місті Славутичі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області в частині позовних вимог про визнання дії щодо викладених в спірному Акті перевірки висновків протиправними, - відмовити.

2. Копію ухвали разом надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною третьою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Панова Г. В.