Рішення № 48739321, 11.08.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" серпня 2014 р. Справа № 918/1095/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради

про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат за поставлений природний газ в сумі 96 409 грн. 59 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 14-106 від 18.04.2014 року

від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 02.01.2014 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської районної ради (надалі - відповідач) про стягнення в сумі 96 409,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

28.08.2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 12/792-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (надалі-договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивач протягом жовтня грудня 2012 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 888 119,40 грн.

Факт поставки природного газу відповідачеві стверджується актами прийому - передачі природного газу від 27.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 31.12.2012 року.

Відповідач свій обовязок щодо проведення розрахунків за поставлений газ виконував несвоєчасно, внаслідок позивач нарахував відповідачеві пеню в розмірі 38 919,25 грн., штраф в розмірі 40 751,81 грн., 3% річних в розмірі 10 920,95 грн. та інфляційні в розмірі 5 817,58 грн.

В матеріально-правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст.ст. 11-16, 258, 525, 526,530, 549-551, 611, 625, 712 ЦК України та ст. ст. 193, 216-217, 231, 264-265 ГК України.

Ухвалою суду від 22.07.2014 року порушено провадження, розгляд справи призначено на 29.07.2014 року.

Ухвалою суду від 29.07.2014 року розгляд справи відкладено на 04.08.2014 року.

Ухвалою суду від 04.08.2014 року розгляд справи відкладено на 11.08.2014 року.

07.08.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що причиною несплати вартості природного газу є заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Враховуючи важке матеріальне становище відповідача було укладено ряд договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, а також підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, однією із сторін яких є позивач. Враховуючи викладене, відповідач визнає заявлену до стягнення суму частково, в розмірі 19 778,27 грн.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.08.2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 12/792-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (надалі-договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

За п. 11.1. договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012 року і діє в частині поставки газу до 31.12.2012 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.08.2012 року по 31.12.2012 року газ обсягом до 680 тис. куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числі зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем протягом жовтня-грудня 2012 року на виконання умов договору поставлено відповідачу 3 273 куб.м. газу на загальну суму 888 119,40 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 27.11.2012 року на суму 120 274,89 грн., від 30.11.2012 року на суму 277 215,25 грн., від 31.12.2012 року на суму 490 629,26 грн.

Ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ України. Ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20%-218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн. У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію. Загальна сума вартості газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.п. 5.1.-5.3., 5.5. договору).

За п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовим коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

У платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково вказувати номер та дату договору, призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за даним договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по даному договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості (п. 6.3. договору).

Відповідач свої зобовязання з оплати природного газу, поставленого протягом жовтня-грудня 2012 року, виконував не своєчасно.

З метою врегулювання питань щодо погашення заборгованості між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби в Рівненській області, Головним фінансовим управлінням Рівненської облдержадміністрації (Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації), Головним управлінням промисловості та розвитку інфраструктури Рівненської облдержадміністрації (Департаментом житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської обласної державної адміністрації), Фінансовим управлінням Рівненської районної держаної адміністрації, Рівненською районною державною адміністрацією укладено договори про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування:

№ 559/517з від 05.12.2012 року, сума договору 70 274,89 грн., фактична сплата - 07.12.2012 року;

№ 1228/517з від 18.12.2012 року, сума договору 59 445,78 грн., фактична сплата - 27.12.2012 року;

№ 1227/517з від 18.12.2012 року, сума договору 26 230,00 грн., фактична сплата - 27.12.2012 року;

№ 32/30 від 10.02.2014 року, сума договору 130 879,14 грн., фактична сплата - 01.04.2014 року.

Пунктом 15 вказаних договорів передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування (п. 16 договорів).

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Отже, строк дії вказаних договір розпочинався від дати їх підписання та закінчився фактичним перерахуванням грошових коштів, що визначені як суми даних договорів, тобто проведенням взаєморозрахунків.

Зі змісту вказаних договорів судом не встановлено, що сторони змінили строки проведення розрахунків, визначені основним зобов'язанням.

Однак, з метою виконання зазначених договорів сторони зобов'язалися, зокрема не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору (абз. 2 п. 12 договорів).

У свою чергу, під "взаєморозрахунками" за вказаними договорами розуміється порядок перерахування суми, визначеної в них, та її зарахування в погашення заборгованості.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наведеного вбачається, що протягом строку дії вказаних договорів, а саме: з 05.12.2012 року по 07.12.2012 року, з 18.12.2012 року по 27.12.2012 року та з 10.02.2014 року по 01.04.2014 року сторони взяли на себе зобов'язання не здійснювати погашення заборгованості за основним зобов'язанням.

Отже, застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків за поставлений природний газ у вказані періоди не може вважатися обґрунтованим.

Крім того, між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби в Рівненській області, Головним фінансовим управлінням Рівненської облдержадміністрації (Департаментом фінансів Рівненської облдержадміністрації) підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 3221 від 18.12.2012 року на суму 100 000,00 грн., № 310 від 13.02.2013 року на суму 104 400,02 грн., № 1016 від 24.04.2013 року на суму 174 289,57 грн.

Вказаними протокольними рішення будь-яких умов щодо зміни строків здійснення платежів за основним зобов'язанням чи домовленостей щодо непроведення розрахунків не передбачалося.

У зв'язку з тим, що відповідач не здійснював виконання умов договору в частині оплати вартості поставленого газу у строк, визначений п. 6.1. договору, позивач здійснив нарахування 3% річних в розмірі 10 920,95 грн., інфляційних в розмірі 5 817,58 грн., пені в розмірі 38 919,25 грн. та штрафу в розмірі 40 751,81 грн.

Як встановлено ч. 1. ст. 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Сплата 3% від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, та у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п.п. 3.1., п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Здійснивши перерахунок інфляційних за актом від 30.11.2012 року (нарахованих позивачем за грудень 2012 року та за січень 2013 року), за актом від 31.12.2012 року (нарахованих позивачем за січень 2013 року, за березень по червень 2013 року та за серпень 2013 року по березень 2014 року) та 3% річних за 3 актами, суд встановив, що розмір перших за актом від 30.11.2012 року (за січень 2013 року) та актом від 31.12.2012 року (за січень 2013 року, за березень-червень 2013 року та з серпня 2013 року по лютий 2014 року) становить 2 427,38 грн. (при заявлених 5 817,58 грн.), а других - 10 138,27 грн. (при заявлених 10 920,95 грн.) (розрахунок додається). Отже, заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Стосовно нарахування позивачем пені та штрафу, то слід зазначити таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Постанова Верховного Суд України від 27.04.2012 року № 3-24гс12).

У договорі сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Так, за п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відтак, стягненню з відповідача підлягає пеня та штраф.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перерахувавши розмір пені та штрафу, суд встановив, що розмір першої складає 37 941,07 грн. (при заявленому 38 919,25 грн.), а другого 40 751,81 грн. (розрахунок додається), відтак пеня підлягає частковому задоволенню, а штраф - у заявленому розмірі.

Крім того, згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Можливість зменшення розміру неустойки передбачена також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Суд, дослідивши ступінь виконання зобов'язання, встановив, що останнє станом на дату звернення до суду виконане у повному обсязі. Несвоєчасність сплати зумовлена заборгованістю з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, прострочення виконання зобовязання (за актом від 27.11.2012 року воно становило менше місяця, за актом від 30.11.2012 року - 2 місяці від залишку боргу, а за актом від 31.12.2012 року - до 6 місяців на більшу частину заборгованості та більше року на залишок заборгованості), а відтак і наслідки його порушення, є незначними.

Також суд, проаналізувавши причини неналежного виконання зобов'язання, встановив, що відповідач за 2013 рік поніс збитки в розмірі 467 000,00 грн., що стверджується звітом про фінансові результати (рядок 2355), що вплинуло на можливість виконання ним своїх зобовязань перед позивачем.

За таких обставин, керуючись ст. 83 ГПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір пені з 37 941,07 грн. до 18 000,00 грн., а штрафу з 40 751,81 грн. до 20 300,00 грн.

Зважаючи на викладене, позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів заявлені позовні вимоги, а відповідач, в свою чергу, не надав доказів в їх спростування, відтак останні підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Рівнерайкомуненергія" Рівненської міської ради (вул. Молодіжна, 14, смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область, 35350, код ЄДРПОУ 30547471) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького,6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 10 138,27 грн. 3% річних, 2 427,38 грн. інфляційних, 18 000,00 грн. пені, 20 300,00 грн. штрафу, 1 825,23 грн. судового збору.

3.У задоволенні позову про стягнення 20 919,25 грн. пені, 782,68 грн. 3% річних, 20 451,81 грн. штрафу та 3 390,20 грн. інфляційних відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 11.08.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.