Ухвала суду № 48739205, 17.11.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"17" листопада 2014 р. Справа № 19/96

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши скаргу ТОВ "ОСОБА_1 Транс"на дії органу ДВС

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Транс"

до Підприємця ОСОБА_2

про стягнення в сумі 4 740 грн. 00 коп.,

За участю учасників судового процесу:

від скаржника (стягувача):

від боржника:

від органу ДВС:

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Транс" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення в сумі 4 740,00 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.09.2010 року (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено частково.

11.10.2010 року на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2010 року видано наказ № 19/96, яким стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Транс" 4 740,00 грн. заборгованості, 76,76 грн. процентів річних, 132,72 грн. збитків від інфляції,102,00 грн. судового збору та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

02.04.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП № 37217584), припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

07.11.2014 року через службу діловодства господарського суду стягувач, не погоджуючись з діями державного виконавця, вчиненими в ході примусового виконання наказу № 19/96 від 02.04.2014 року, подав відповідну скаргу.

Розпорядженням керівника апарату суду № 01-04/186/2014 від 07.11.2014 року у зв'язку з прийняттям Постанови Верховної Ради України № 2637-VI від 21.10.2010 року "Про обрання судді", яка набула чинності з моменту прийняття, суддю Тимошенка О.М. обрано суддею Рівненського апеляційного господарського суду, за результатами автоматичного розподілу справу № 19/96 передано на розгляд судді Андрійчук О.В.

Ухвалою суду від 07.11.2014 року справу прийнято до свого провадження суддею Андрійчук О.В., заяву призначено до судового розгляду на 17.11.2014 року.

Ухвалою суду від 17.11.2014 року розгляд скарги відкладено на 24.11.2014 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Як вбачається зі скарги стягувача, 02.04.2014 року постановою відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції виконавчий документ - наказ господарського суду Рівненської області № 19/96 від 11.10.2010 року повернуто стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Не погоджуючись з вказаною постановою, стягувач просить суд визнати дії органу ДВС в частині повернення виконавчого документа стягувачеві та припинення чинності арешту майна боржника, відновити виконавче провадження, поновити чинність арешту майна боржника та інші заходи примусового виконання.

В обґрунтування підстав поданої скарги стягувач посилається на те, що в ході примусового виконання судового рішення на користь позивача стягнуто 270,83 грн., отже розмір вимог останнього до боржника складає 5 016,65 грн. Повернення виконавчого документа відбулося з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. У той же час, як стверджує стягувач, за даними органу ДВС за боржником зареєстровані три транспортні засоби. Крім того, в ході примусового виконання судового рішення органом ДВС не з'ясовувалися питання джерела доходу боржника, зокрема її місце роботи, а також наявність майна, яке належить відповідачу на праві спільної сумісної власності. Усе наведене, на думку стягувача, свідчить про незаконність дій орагну ДВС,

Суд, розглянувши скаргу стягувача, встановив таке.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.09.2010 року (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Транс" 4 740,00 грн. заборгованості, 76,76 грн. процентів річних, 132,72 грн. збитків від інфляції,102,00 грн. судового збору та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

11.10.2010 року на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2010 року видано наказ № 19/96.

02.04.2014 року державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (ВП № 37217584), припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Вказана постанова винесена на підставі п. 2 ч.1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, за п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

За ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Статтями 57, 58 та ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано порядок арешту, вилучення, оцінки майна та його реалізації.

У силу вимог ч. 1 ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно зі ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, із системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що державний виконавець, здійснюючи заходи, пов'язані із примусовим виконанням рішення про стягнення грошових коштів, зобов'язаний у першу чергу звернути стягнення за грошові кошти, однак за їх відсутності чи недостатності - розпочати звернення стягнення на інше майно боржника.

Отже, звернення стягнення на грошові кошти та майно боржника не є взаємовиключними повноваженнями державного виконавця, а є послідовністю його дій при примусовому виконанні судового рішення. При цьому, хоча черговість стягнення визначається державним виконавцем, однак боржник не позбавлений права запропонувати майно, на яке необхідно в першу чергу звернути стягнення.

Таким чином, за Законом України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно є визначеною дією, яка не потребує зміни встановленого судом способу виконання рішення.

У силу вимог ч. 1 ст. 52 ЦК України, ч. 2 ст. 128 ГК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

У свою чергу, порядок звернення стягнення на заробітну плату боржника врегульовано главою 6 Закону України "Про виконавче провадження".

Зокрема, ст.ст. 68-70 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти стягувачу у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а якщо такий строк не встановлено - до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці кожні шість місяців надсилають державному виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі забо. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації. Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для за

Стосовно не направлення боржнику постанов виконавчого провадження, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст. 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з мленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Пунктом 3.20. Інструкції з організації примусового виконання рішень копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами за адресами, зазначеними у виконавчому документі, або іншими адресами, про які стало відомо державному виконавцю, або зазначеними у письмовій заяві сторони виконавчого провадження.

З наведеного вбачається, що усі постанови, окрім постанови про відкриття виконавчого провадження, мали надсилатися боржнику із супровідними листами простою кореспонденцією. В матеріалах справи містяться супровідні листи до постанов, що мали надсилатися боржнику в ході примусового виконання судового рішення.

У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За ст. 11 Закону України Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Частиною 3 ст. 121-2 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу на дії відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції задовольнити частково.

2. ОСОБА_1 відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції щодо

3. У решті вимог скаргу відхилити.

4. Ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному ГПК України.

Суддя Андрійчук О.В.