Рішення № 48739009, 14.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2015 р. Справа № 916/500/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Волкова Р.В.,

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Одеського обласного комунального підприємства „Видавництво „Чорноморя, м. Одеса,

до відповідача ОСОБА_1 підприємства «ОЛСЕ », м. Одеса,

про стягнення 15286,14грн. заборгованості з орендної плати і експлуатаційних витрат, 751,12грн. 3% річних, 12129,12грн. неустойки

За участю:

представника позивача ОСОБА_2 (за довіреністю)

представник відповідача ОСОБА_3Є (за довіреністю)

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 обласне комунальне підприємство „Видавництво „Чорноморя, м.Одеса, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, приватного підприємства «ОЛСЕ », м. Одеса, про стягнення 15286,14грн. заборгованості з орендної плати і експлуатаційних витрат, 751,12грн. 3% річних, 12129,12грн. неустойки.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання з відповідачем договору оренди приміщення гаражу, виникнення заборгованості зі сплати орендної плати та передбачених договором експлуатаційних витрат, нарахування 3% річних від простроченої суми боргу, повернення відповідачем обєкту оренди лише через 3 місяці після припинення орендних відносин в звязку із закінченням строку договору, нарахування в звязку з цим неустойки у подвійному розмірі плати за користування та на інші вказані у позовній заяві обставини.

Відповідач вимоги позивача не визнав, посилаючись на відсутність належних доказів та розрахунків щодо суми заборгованості, недоведеність факту надання комунальних послуг, фактів понесення та розрахунку експлуатаційних витрат, безпідставність тверджень щодо закінчення дії договору 31.03.2013, відсутність доказів надання юридичної допомоги та з інших підстав, які зазначені у відзиві та поясненнях по справі.

Розглянувши матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між сторонами по справі був підписаний договір оренди не житлового приміщення від 20.12.2012, відповідно до якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування приміщення гаражу загальною площею 93,2кв.м.за адресою м.Одеса, пл.Незалежності, 1, з метою розміщення гаражу (п.1.1 договору, а.с. 18).

Пунктом 3.1 договору сторони встановили обовязок відповідача сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, визначили орендну плату за базовий місяць розрахунку жовтень 2012 року у розмірі 1675,65грн. без ПДВ, та встановили порядок визначення розміру орендної плати шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 2.1 договору, майно вважається наданим у користування орендарю з часу підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна. На виконання умов договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв майно, яке є предметом даного договору. Факт підписання договору та передачі майна за актом приймання передачі нежилого приміщення від 20.12.2012 сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Згідно з наданим розрахунком, позивачем за період з моменту підписання договору і по березень 2013 року включно з урахуванням встановленого п.3.1 порядком нараховано 5703,57грн. орендної плати без ПДВ.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою підписаний сторонами договір відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

Стягнення з наймача плати за користування майном відповідно до встановленого у договорі розміру передбачено також п.1 ст.762 Цивільного Кодексу України.

Згідно з п.3 ст.18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

В порушення наведених вище норм закону, а також умов договору, відповідач свої зобовязання щодо сплати орендної плати належним чином не виконав, доказів оплати у встановленому договором розмірі не представив, в звязку з чим склалась заборгованість в сумі 5703,57грн. орендної плати без ПДВ, яка з ПДВ становить 6844,28грн.

За таких обставин, враховуючи те, що сума боргу зі сплати орендної плати в розмірі 6844,28грн. з ПДВ підтверджена матеріалами справи, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 751,12грн. 3% річних за період з 11.03.2013 по 30.11.2014.

З урахуванням фактичного розміру заборгованості по орендній платі та періодів прострочки, встановлення строку оплати орендної плати не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, порядку нарахування ПДВ, вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково в розмірі 307,62грн.

Щодо решти заявлених до стягнення сум суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.3.5 договору, орендна плата не враховує експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню обєкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати.

Згідно зі ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Слід зазначити, що стосовно сплати передбачених п.3.5 договору сум, які не включені до складу орендної плати, позивачем до матеріалів справи не надано доказів ані направлення відповідачу рахунків на сплату, ані доказів фактичного понесення позивачем таких витрат. Вказані обставини унеможливлюють покладення на відповідача обовязку щодо сплати таких сум.

Посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за період 01.01.2013 - 10.06.2014 суд вважає необгрунтованими оскільки акт звірки не є документом первинного обліку та з нього не вбачається що він відноситься саме до договору оренди від 20.12.2012.

Стосовно стягнення 12129,12грн. неустойки, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими виходячи з наступного.

Дійсно, відповідно до п.1 ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з п.2 зазначеної статті, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п.9.1 договору від 20.12.2012, строк його дії встановлений з 20.12.2012 по 31.03.2013. Разом з цим, згідно ст.764 Цивільного Кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи відсутність доказів висловлення позивачем заперечень щодо продовження договору, суд вважає нарахування позивачем неустойки на підставі ст.785 Цивільного кодексу України неправомірним, оскільки мало місце автоматичне продовження строку договору оренди.

Виходячи зі змісту ст.ст.764 та 795 Цивільного Кодексу України , фактичне його припинення не відбулося 31.03.2013.

Позивач посилається на повернення предмету оренди позивачеві за актом від 30.06.2014. Слід зазначити, що відповідно до вимог п.2 ст.795 Цивільного Кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цього моменту договір найму припиняється. Проте позивачем не надано доказів складення такого акту, а саме, - належним чином посвідченої копії або оригіналу такого акту.

Згідно зі ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 15286,14грн. заборгованості з орендної плати і експлуатаційних витрат, 751,12грн. 3% річних, 12129,12грн. неустойки підлягають задоволенню частково, а саме в частині сплати орендної плати в розмірі 6844,28грн. з ПДВ та 307,62грн. 3% річних нарахованих на цю суму.

Позивач також просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір 1827грн. та витрати на оплату правової допомоги адвоката у розмірі 3000грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального Кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з п. 6.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 року № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб,пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 ст.48 Господарського процесуального Кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування понесення ним витрат позивач посилається на укладений 29.09.2014 року між позивачем (замовником) та Адвокатським об'єднанням „Адвокатська фірма „Камелот" (виконавцем) договір про надання послуг з правового обслуговування підприємства, акт №2 приймання-передачі виконаних робіт від 30.11.2014 року, довіреність № 554 від 24.11.2014 року, платіжне доручення №1804 від 01.12.2014 року.

Разом з цим, з вказаних документів не вбачається понесення позивачем витрат у розмірі 3000грн. саме в звязку з наданням правової допомоги адвоката по цій, та лише по цій справі.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми у розмірі 3000 грн. за послуги адвоката є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального Кодексу України, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 610-612, 625, 629, 764. 785, 795 Цивільного Кодексу України ст. 193 Господарського кодексу України, п.3 ст.18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна, ст.ст. 33, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорноморя", м.Одеса, про стягнення з ОСОБА_1 підприємства "ОЛСЕ", м. Одеса, 15286,14грн. заборгованості з орендної плати і експлуатаційних витрат, 751,12грн. 3% річних, 12129,12грн. неустойки задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "ОЛСЕ" на користь Одеськоого обласного комунального підприємства "Видавництво" Чорноморя" орендну плату в розмірі 6844,28грн. з ПДВ, 307,62грн. 3% річних, 463,90грн.. витрат на сплату судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 14.08.2015 року.

Повний текст рішення складено 19 серпня 2015 р.

Суддя Р.В. Волков