Рішення № 48738603, 17.08.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2015 р. Справа № 911/2859/15

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», м. Бориспіль

до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України», с. Гора, Бориспільський р-н

про стягнення 70391,98 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1 предст., дов. № 01-22/6-101 від 17.01.2015р.

відповідач не зявився;

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України» (відповідач) про стягнення 28454,11 грн., які складаються з 25505,65 грн. основного боргу, 2558,33 грн. пені, 127,92 грн. 3% річних та 262,21 грн. інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1488 від 11.09.2013, у частині своєчасного внесення платежів за договором.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.07.2015 року було порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.08.2015 року.

06.08.2015 року позивач, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, подав через канцелярію суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 70391,98 грн. заборгованості, яка складається з 53333,28 грн. основного боргу, 364,23 грн. інфляційних, 261,64 грн. 3% річних, 5232,84 грн. пені, 11199,99 грн. штрафу.

Заява обґрунтована тим, позивач до вже заявленого розміру заборгованості донарахував відповідачу 27827,63 грн. за відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг за травень-червень 2015 року та нарахував пеню, 3% річних та інфляційні, а також штраф на дану суму заборгованості.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову 70391,98 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не зявився, правом, наданим статтею 59 ГПК України, не скористався та письмового відзиву на позов не надав, інших доказів, витребуваних судом на адресу суду також не надіслав.

Згідно з ч. 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статі 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 17.08.2015 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

11 вересня 2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія Авіалінії України» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.09.2013 № 1488 (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення № 95-100, 102-103 загальною площею 62,0 кв.м. на 2-му поверсі адміністративно-виробничої будівлі (майно), що підтверджується ОСОБА_2 приймання -передачі державного майна від 11.09.2013р.

Згідно п. 1.1 до Договору, зазначене майно знаходиться на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (позивач, балансоутримувач).

На день предявлення позову, майно знаходиться у користуванні Орендаря.

Згідно пункту 3.6. Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж у наступному співвідношенні 70% - до державного бюджету, 30% - Балансоутримувачу.

Пунктом 5.3. Договору передбачено обовязок Відповідача своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Таким чином відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зобовязання сплачувати на користь позивача орендну плату в розмірі 30% за користування нерухомим майном, що належить до державної власності, а у позивача право вимагати від відповідача виконання його зобовязань.

Пунктом 5.18 Договору передбачено обовязок відповідача до 15 числа місяця, наступного за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії позивача акт приймання-передачі виконаних послуг та рахунок. ОСОБА_2 приймання-передачі виконаних послуг відповідач зобовязаний повернути в бухгалтерію позивача протягом пяти днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом пяти днів ОСОБА_2 приймання-передачі виконаних послуг не буде повернуто позивачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаний сторонами.

На виконання умов договору (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), відповідач виставив позивачу наступні рахунки та акти:

-рахунок-фактура № 76/248 від 31.03.2015р. та акт від 31.03.2015р. на загальну суму 28604,47 грн. (30% - 11918,53 грн.)

-рахунок-фактура № 76/347 від 30.04.2015р. та акт від 30.04.2015р. на загальну суму 32609,10 грн. (30% - 13587,12 грн.)

-рахунок-фактура № 76/444 від 31.05.2015р. та акт від 31.05.2015р. на загальну суму 33326,51 грн. (30% - 13886,05 грн.)

-рахунок-фактура № 76/547 від 30.06.2015р. та акт від 30.06.2015р. на загальну суму 33459,80 грн. (30% - 13941,58 грн.)

ОСОБА_3 приймання-здачі виконаних послуг та рахунки-фактури були отримані відповідачем в бухгалтерії нарочно, про що свідчать записи в реєстрах отримання документів за березень-червень 2015 року.

З огляду на те, що після отримання зазначених рахунків-фактур та актів, відповідач не надав вмотивованої відмови від підписання і в силу п. 5.18 Договору, акти вважаються підписаними сторонами, та відповідно, є підставою для здійснення оплати за надані ДП МА «Бориспіль» послуги, які станом на 17.08.2015р. склали 53 333, 28 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ОСОБА_3 норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 285 ч. 3 Господарського кодексу України орендар зобовязаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує незалежно від наслідків своєї господарської діяльності ( ст. 286 ч. 1 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що станом на день розгляду справи відповідач не виконав свої зобовязання за договором, не оплативши в повному обсязі розмір оренди нерухомого майна за березень-червень 2015 року, доказів оплати не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 53333,28 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 5232,84 грн. пені. за несвоєчасну сплату платежів за відшкодування утримання орендованого майна за період з квітня по липень 2015 року від кожного неоплаченого рахунку окремо.

Пунктом 3.7. Договору, встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши розрахунок за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, а також здійснивши розрахунок пені від кожного акта окремо встановив, що розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справ, у звязку з чим суд прийшов до висновку, що заявлена пеня підлягає задоволенню повному обсязі у розмірі 5232,84 грн.

Також пунктом 3.8 договору, сторони передбачили стягнення штрафу у розмірі 21% від суми заборгованості у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011 та у постанові Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

Як вбачається із поданого позивачем розрахунку, останній просить стягнути штраф на підставі чотирьох актів, виходячи із суми заборгованості, яка становить 53333,28 грн.

Однак, позивачем не враховано, що умовами договору передбачено стягнення штрафу від суми заборгованості у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить не менше ніж три місяці.

При цьому, лише на підставі актів від 31.03.2015р. (останній строк оплати 15.04.2015р.) та 30.04.2015р. (останній строк оплати 15.05.2015р.) пройшов тримісячний термін сплати заборгованості, тому суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення штраф в розмірі 11 199,99 грн. (на суму боргу 53 333,28 грн.) підлягає частковому задоволенню в розмірі 5356,19 грн., який нарахований судом на суму боргу 25 505,65 грн. згідно актів за березень та квітень 2015р.

Також позивач просить стягнути з відповідача 261,64 грн. 3% річних та 364,23 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання зобовязань за період з квітня по липень 2015 року від кожного неоплаченого рахунку окремо.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 261,64 грн. 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується стягнення 364, 23 грн. інфляційних, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є статистичною інформацією. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.12 №01-06/928/2012).

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Однак, як слідує з розрахунку позивача, ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, що у період з травня по липень року інфляційні нарахування мали відємне значення, що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Поняття дефляції наведене в «Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 №519, та у «Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін», затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу (на відміну від інфляція зростання).

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

При цьому, виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Так, згідно акту від 31.03.2015р., інфляційні втрати за період з 16.04.2015р. по 31.07.2015р. склали 190,70 грн.; згідно акту від 30.04.2015р. інфляційні втрати мали відємне значення: -81,52 грн., згідно акту від 31.05.2015р. інфляційні втрати мали відємне значення: -138,86 грн.; згідно акту від 30.06.2015р. інфляційні мали нульове значення.

Таким чином, стягнення з відповідача інфляційних втрат, які за розрахунком позивача складають 364, 23 грн. задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 53 333, 28 грн. основного боргу, 261, 64 грн.3% річних, 5232,84 грн. пені, 5356, 19 грн. штрафу. В іншій частині слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України» (08324, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Гора, код ЄДРПОУ 01130584) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська обл., м. Бориспіль, код ЄДРПОУ 20572069) 53333 (пятдесят три тисячі триста тридцять три) грн. 28 коп. боргу, 5232 (пять тисяч двісті тридцять дві) грн. 84 коп. пені, 261 (двісті шістдесят одну) грн. 64 коп. 3% річних, 5356 (пять тисяч триста пятдесят шість) грн. 19 коп. та 1665 (одну тисячу шістсот шістдесят пять) грн. 87 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 19.08.2015р.

Суддя О.В. Щоткін