ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2009 р.
Справа № 25/5
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е.,
при секретарі судового засідання Максимів Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА" (вул. Марії Кюрі, 5, м. Дніпропетровськ, 49010)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" (юр. адреса: вул. Промислова, 29, м. Івано-Франківськ, 76018; поштова адреса: вул. Івасюка, 62, м. Івано-Франківськ, 76000)
про стягнення 25 706,10 грн. заборгованості,
представники сторін в судове засідання не з’явилися,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АКВА" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" про стягнення 25 706,10 грн. заборгованості за поставлений товар, з яких 25 526,02 грн. основного боргу, 52,45 грн. суми 3% річних, 127,63 грн. втрат від інфляції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем відповідно до видаткових накладних відповідачу було передано у власність товар, який відповідачем оплачений частково, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 25 526,02 грн. Позов заявлено на підставі ст. ст. 1, 2, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173 –175, 179, 193, 216 –218, 231, 232 Господарського кодексу України.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.09 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 06.08.09.
Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 06.08.09 та від 27.08.09 розгляд справи було відкладено на 27.08.09 та 08.09.09 відповідно.
04.09.09 до господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява позивача б/д б/н про зміну підстав позову та збільшення розміру позовних вимог (вх. № 7596 від 04.09.09) (а.с. №№89-92), згідно якої позивач змінює підстави позову та просить суд стягнути з відповідача заборгованість на підставі договору поставки товару № 0318/07А від 10.10.07, а також збільшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 29 272,96 грн. основного боргу за поставлений товар, 1 761,21 грн. пені, 4 464,09 грн. втрат від інфляції та 262,25 грн. суми 3% річних.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи те, що подана заява відповідає приписам ст. 22 ГПК України, суд вважає за необхідне її задовольнити та прийняти зміну підстав позову і збільшення позовних вимог.
За таких обставин позовні вимоги у справі становлять стягнення з відповідача 29 272,96 грн. основного боргу за поставлений товар, 1 761,21 грн. пені, 4 464,09 грн. втрат від інфляції та 262,25 грн. суми 3% річних.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 08.09.09 розгляд справи було відкладено на 21.09.09.
Представник позивача в судове засідання 08.08.09 та 21.09.09 не з’явився.
Представник відповідача в судове засідання жодного разу не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи відповідними ухвалами суду (повідомлення про вручення поштових відправлень містяться в матеріалах справи). Зокрема, ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 08.09.09 про призначення справи на 21.09.09 було вручено відповідачу 17.09.09 за двома його адресами, про що свідчать відповідні повідомлення, які залучено до матеріалів справи (а.с. №118).
Разом з тим, відповідач вимоги суду не виконав, відзив на позов та докази, які його підтверджують, суду не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, одночасно запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду справи та сприяючи своєчасному відновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки товару № 0318/07А від 10.10.07 (а.с. №№77-81) (далі - Договір) з актом розбіжностей до Договору, підписаного обома сторонами (а.с. №107), за умовами яких постачальник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, систематично поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов’язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.6 Договору поставка товару постачальником здійснюється відповідно до цього договору та на основі заявок, які надаються йому покупцем, постачальник зобов’язаний здійснювати поставку товару відповідно до заявки покупця.
Згідно із п. 6.2 Договору оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі.
У п. 6.1 Договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до Договору, сторони дійшли згоди, що оплата покупцем за поставлений товар здійснюється протягом 28 днів з моменту поставки.
На виконання умов Договору позивач протягом червня –вересня 2008 р. поставив відповідачу товар, що підтверджується наступними видатковими накладними (а.с. №№20-46, №№108-112):
- №Ч - 21618 від 13.06.08 на суму 685,08 грн.; -№Ч - 21709 від 14.06.08 на суму 52,15 грн.;
- №Ч - 22175 від 18.06.08 на суму 446,52 грн.; - №Ч - 22296 від 19.06.08 на суму 262,32 грн.;
- №Ч - 22643 від 21.06.08 на суму 164,40 грн.; - №Ч - 23651 від 30.06.08 на суму 625,32 грн.;
- №Ч - 24216 від 04.07.08 на суму 1 163,94 грн.;-№Ч - 24267 від 05.07.08 на суму 1 131,38грн.;
- №Ч - 25070 від 11.07.08 на суму 222,48 грн.; - №Ч - 25213 від 12.07.08 на суму 995,05 грн.;
- №Ч - 25597 від 16.07.08 на суму 4 000,54 грн.; - №Ч - 25876 від 18.07.08 на суму 838,31 грн.;
- №Ч - 26022 від 19.07.08 на суму 549,64 грн.; - №Ч - 26461 від 23.07.08 на суму 2 146,02 грн.;
- №Ч - 26662 від 24.07.08 на суму 1 207,92 грн.; -№Ч - 26814 від 25.07.08 на суму 264,96 грн.;
- №ДЦ 53181 від 31.07.08 на суму 9 554,61грн.;-№ ДЦ 53174 від 31.07.08 на суму 1 477,82 грн.;
- №Ч - 29819 від 16.08.08 на суму 439,92 грн.; -№ДЦ 65915 від 06.09.08 на суму 1 365,90 грн.;
- № ЛА 36006 від 19.09.08 на суму 263,16 грн.; -№ ЛА 36308 від 23.09.08 на суму 320,26 грн.;
- № ЛА 36659 від 26.09.08 на суму 242,93 грн.; - № ДЦ 71187 від 27.09.08 на суму 476,10 грн.;
- №ЛА 36835 від 30.09.08 на суму 197,43 грн.; - № ХА 87038 від 28.08.08 на суму 543,29 грн.;
- № ХА 87037 від 28.08.08 на суму 908,28 грн.; -№ ХА 91794 від 11.09.08 на суму 783,00 грн.;
- № ХА 94108 від 18.09.08 на суму 313,20 грн.; - №ХА 96231 від 25.09.08 на суму 952,68 грн.
Враховуючи те, що відповідач частково оплатив поставлений товар, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 29 272,96 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог суду сторони здійснили звірку взаєморозрахунків, відповідно до акта звірки взаєморозрахунків (а.с. №№82-85) відповідач визнав та підтвердив заборгованість перед позивачем за Договором станом на 31.07.09 на суму 31 157,58 грн., однак позивач зменшив цю суму з урахуванням заліку боргу та визначив заборгованість відповідача у розмірі 29 272,96 грн., яка й заявлена позивачем до стягнення.
У силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також, вказаною нормою передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, докази, які б спростовували доводи позивача та свідчили про оплату поставленого товару, відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні.
Отже, відповідач взяті на себе зобов’язання згідно з укладеним Договором в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем.
За таких обставин справи позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 29 272,96 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги в частині стягнення 1 761,21 грн. пені заявлені позивачем на підставі п. 11.1 та підп. 11.1.1 Договору, ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".
Згідно із ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 вказаного кодексу учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 230 зазначеного кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями ст. 231 цього кодексу передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4), у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (ч. 5), штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6).
За приписами ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідні положення містить ст. 611 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 549 вказаного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п. 11.1 Договору вказано, що у випадку порушення зобов’язання, що виникає з цього договору (порушення договору), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Згідно із підп. 11.1.1 Договору порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначеним змістом цього договору.
Пунктом 11.3 Договору передбачено, що сплата стороною визначених цим договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов’язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов’язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі.
Отже, сторони посилалися в Договорі на те, що у випадку порушення зобов’язань, що виникають з Договору, сторони несуть відповідальність, проте таку відповідальність, зокрема сплату неустойки, в Договорі не встановили.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
У силу ст. 547 вказаного кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до положень діючого процесуального законодавства при вирішенні спору суд має виходити з підстав, визначених позивачем у позовній заяві або у заяві про зміну підстав позову, у протилежному випадку –порушуються процесуальні права відповідача, зокрема його право на захист від пред’явлених до нього вимог з конкретних підстав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1 761,21 грн. пені не можуть бути визнані обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за поставлений товар, та беручи до уваги те, що заявлена до стягнення сума 3% річних та втрат від інфляції, не перевищує відповідної суми 3% річних та втрат від інфляції, розрахованої судом, позовні вимоги в частині стягнення 4 464,09 грн. втрат від інфляції та 262,25 грн. суми 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.
За правилами, встановленими ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов"язаних з розглядом цивільних та господарських справ" від 14.04.09 № 361, яка набрала чинності 14.07.09, відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" від 21.12.05 N 1258 у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.09 N 361, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на час подання позову (16.07.09) становив 118,00 грн., а позивач сплатив у розмірі 315,00 грн. (платіжне доручення від 09.07.09 № 142002694), то суму надмірно сплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 197,00 грн. слід повернути позивачу, про що видати довідку.
Крім того, виходячи з того, що відповідно до підп. “а” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", в редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, розмір державного мита з заяв майнового характеру становить 1% ціни позову, а ціна позову у даній справі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, становить 35 760,51 грн., в той час як позивач сплатив державне мито на загальну суму 380,00 грн. (платіжне доручення №142002693 від 09.07.09 на суму 280,00 грн. та квитанція №60 від 02.09.09 на суму 100,00 грн.), то суму надмірно сплаченого державного мита у розмірі 22,40 грн. слід повернути позивачу, про що видати довідку.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 526, 546, 547, 549, 611, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст. ст. 22, 44, 49, 55, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" (юр. адреса: вул. Промислова, 29, м. Івано-Франківськ, 76018; поштова адреса: вул. Івасюка 62, м. Івано-Франківськ, 76000; ідентифікаційний код 31524633) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АКВА" (юр. адреса: вул. Бажова, 11а, м. Дніпропетровськ, 49024; поштова адреса: вул. Марії Кюрі, 5, м. Дніпропетровськ, 49010; ідентифікаційний код 30897554) 29 272,96 грн. основного боргу, 4 464,09 грн. втрат від інфляції та 262,25 грн. суми 3% річних, 339,99 грн. державного мита, 112,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У решті позовних вимог (в частині стягнення 1 761,21 грн. пені) відмовити.
Видати позивачу довідки про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 197,00 грн. та державного мита в сумі 22,40 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.Е. Валєєва
Виготовлено в АС "Діловодство суду"
_____
Судове рішення № 4873755, Господарський суд Івано-Франківської області було прийнято 21.09.2009. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 25/5. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: