Ухвала суду № 48735109, 17.08.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1178/11 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/4667/15 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 46

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Ясиновської Я.М.

з участю: позивача ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Оброшино», Державне Підприємство Дослідного Господарства «Оброшине», про визнання осіб такими, що витратили право на користування житловим приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, про визнання ордеру недійсним задоволено.

Визнано недійсним ордер НОМЕР_1, виданий 17.02.2006 року ДП ДГ «Оброшине» ОСОБА_2 на право зайняття однієї кімнати АДРЕСА_1

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та небгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що відповідачами не надано суду жодних доказів та не наведено жодних доводів на спростування факту їхньої відсутності у спірному житловому приміщенні без поважних причин понад строки, встановлені ст.71 ЖК Української РСР. Апелянт також зазначає, що задовольняючи зустрічні позовні вимоги, районний суд покликався на положення ч.ч. 1, 2 ст. 58 ЖК Української РСР. Однак, вказує на те, що станом на момент видачі оспорюваного ордеру, кімната, на яку він був виданий, знаходилась в житловому будинку, який перебував на балансі ДП Дослідне господарство «Оброшине» Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону Української академії аграрних наук, правонаступником якого є ДП «Дослідне господарство «Оброшине» Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» та відносилася до відомчого житлового фонду, а питання видачі ордерів на жилі приміщення у відомчому житловому фонді регулюються не положеннями ст.58 ЖК УРСР, а ст.52 ЖК Української РСР. Крім того вважає, що позивач за зустрічним позовом пропустив строк позовної давності, проте суд не врахував подану нею заяву про застосування наслідків пропуску такого.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, позивач звернулась в суд з позовом про визнання відповідачів втратившими право на користування житловим приміщенням на підставі ст.ст.71,72 ЖК України, а ОСОБА_4 - із зустрічним позовом про визнання ордеру недійсним.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що оскільки ордер НОМЕР_1 від 17.02.2006 року на право заняття кімнати АДРЕСА_1 був виданий на зайняте житлове приміщення, у якому зареєстровані відповідачі, то позивач ОСОБА_2 не набула права на користування ним, а відтак жодні її права та охоронювані законом інтереси не були порушені, а тому не підлягають захисту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як він дійшов до них з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що згідно довідки № 451 від 05.04.2011 року, виданої виконавчим комітетом Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вул. Вербова в с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області перейменована на вул. Козацьку.

Відповідно до повідомлення ВГІРФО Пустомитівського РВ УМВСУ у Львівській області № 6533 від 24.06.2011 року згідно обліку АДБ Пустомитівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області ОСОБА_5 числиться зареєстрованим в АДРЕСА_2, а ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстровані в АДРЕСА_3

Згідно паспортів громадянина України ОСОБА_4 та ОСОБА_7 місце їх проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 з 10.09. 1991 року.

17.02.2006 року ДП ДГ "Оброшине" ОСОБА_2 видано ордер НОМЕР_1 на право зайняття кімнати АДРЕСА_1 на сім'ю із трьох осіб. Підставою його видання зазначено рішення профкому №1 від 30.02.2006 року Д/Г Оброшино.

Відповідно до ст.4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: державний житловий фонд, громадський житловий фонд, фонд житлово - будівельних кооперативів, приватний житловий фонд.

Нормами ЖК України визначено, що ордер є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно положень ст.52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Статтею 58 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Підпунктом 8 п.б ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій, а ст.71 цього ж Закону передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

З наведених норм права вбачається, що правом видавати ордери громадянам для заселення жилої площі в будинках державної та комунальної власності, а також у відомче житло, наділені виключно виконавчі підрозділи органів місцевого самоврядування. При цьому законодавством України не передбачено, щоб ордери на заселення громадян до житла державної або комунальної власності, відомчого житла, видавалися іншими установами, підприємствами чи організаціями, а не органами місцевого самоврядування.

Однак, у порушення вимог вказаних норм права оспорюваний ордер виданий ОСОБА_2 не виконкомом Оброшинської сільської ради, а ДП ДГ "Оброшине".

Крім того, частиною 2 ст58 ЖК України визначено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Положення цієї норми права вказують на те, що жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, повинно бути вільним не лише фактично, але і юридично..

Однак, як зазначено вище, на час видачі 17.02.2006 року ордеру НОМЕР_1 у кімнаті АДРЕСА_3 з 10.09. 1991 року були зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки районного суду щодо підставності позовних вимог ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним.

На думку судової колегії, неспроможними є доводи апелянта про те, що районним судом неправильно застосовано норми матеріального права - ст.58 ЖК України.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордеру недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У порушення вимог ч.3 ст.10, ч1 ст.60 ЦПК України позивач не подала доказів того, що ОСОБА_4 було відомо про існування спірного ордеру з 2006 року, а тому колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги у тій частині, що позивач за зустрічним позовом без поважних причин пропустила строк позовної давності.

Судом першої інстанції належно оцінено доводи, що наведені ОСОБА_4 та зроблений мотивований висновок щодо поважності причин пропуску строку, який ґрунтується на матеріалах справи й відповідає вимогам закону та справедливості, забезпечення ефективного поновлення в правах за допомогою правосуддя.

Згідно із ст.ст.71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням унаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п. 69 Правил квартирного обліку ордер дійсний протягом 30 днів. Цей строк є преклюзивним, а тому після його спливу ордер автоматично втрачає свою силу.

Як ствердила ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду, після отримання спірного ордеру вона у зазначене у ньому приміщення разом із членами своєї сім'ї не поселилась.

Доказом того, що позивач у 2006 році не вселилась у спірне житлове приміщення є і рішення виконкому Оброшинської сільської ради Пустомитівського району №44 від 29.06.2010 року, яким вирішено зобов'язати директора КП «Оброшин» провести вселення сім'ї ОСОБА_2 у кімнату АДРЕСА_1

Оскільки ОСОБА_2 з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо), не набула права на користування спірним житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення її житлових прав та про наявність підстав для їх захисту шляхом визнання відповідачів втратившими право на користування житловим приміщенням на підставі статей 71,72 ЖК України.

Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

В рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. в справі №1-10/2004 Конституційний суд України визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки жодні законні права та охоронювані законом інтереси позивача відповідачами не були порушені, висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, то дане рішення слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: