Ухвала суду № 48713586, 11.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/1103/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Павлусь О.С. Провадження № 22-ц/773/1236/15 Категорія: Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка А.А.,

суддів - Антонюк К.І., Веремчук Л.М.,

при секретарі Черняк О.В.,

з участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Любомльської міської ради Волинської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення Любомльської міської ради №38/38 від 20 квітня 2010 року «Про затвердження схеми розподілу прибудинкової території житлових будинків» за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 01 липня 2015 року,

установила:

Рішенням Любюмльського районного суду Волинської області від 01 липня 2015 року задоволено позов ОСОБА_4

Визнано недійсним рішення Любомльської міської ради №38/38 від 20 квітня 2010 року «Про затвердження схеми розподілу прибудинкової території житлових будинків».

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на його незаконність та необґрунтованість, просила скасувати вищевказане рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Іншим відповідачем Любомльською міською радою дане рішення суду не оскаржувалось в апеляційному порядку.

В ході апеляційного розгляду даної справи, відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала із зазначених у ній підстав, тоді як представники позивача просили відхилити апеляційну скаргу відповідача з огляду на безпідставність викладених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач Любомльська міська рада в судове засідання свого повноважного представника не направила, хоча була належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце його проведення, подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 та визнаючи недійсним рішення Любомльської міської ради №38/38 від 20 квітня 2010 року «Про затвердження схеми розподілу прибудинкової території житлових будинків», суд першої інстанції виходив із того, що Любомльська міська рада порушила порядок розгляду земельного спору, приймаючи таке рішення без участі зацікавленої особи - позивача ОСОБА_4, чим позбавила останню, як сторону в земельному спорі, прав, передбачених ст.160 ЗК України.

Зазначені висновки суду першої інстанції, з якими погоджується і колегія суддів, ґрунтуються на встановлених обставинах справи та відповідних їм нормах матеріального права.

Так, судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 являються суміжними землекористувачами: ОСОБА_3 на підставі державного акту є власником земельної ділянки площею 0,0518 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17, 19), тоді як ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину є власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_2, і, відповідно, на підставі ст.120 ЗК України являється користувачем присадибної земельної ділянки під даним будинком (а.с.18).

20 квітня 2010 року Любомльською міською радою Волинської області на підставі заяви ОСОБА_3 від 17.03.2010 року прийнято рішення №38/38 «Про затвердження схеми розподілу прибудинкової території житлових будинків», яким затверджено схему розподілу прибудинкової території між двома житловими будинками загальною площею 0,1126 га, в тому числі між двома землекористувачами: ОСОБА_3, який виділено у користування земельну ділянку площею 0,0548 га за адресою АДРЕСА_1, та ОСОБА_4, якій виділено у користування суміжну земельну ділянку площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_2. Цим же рішенням встановлено зону дії сервітуту на земельну ділянку площею 0,0104 га для забезпечення вільного доступу до будівель ОСОБА_3 (а.с.10, 12-зворот, 15).

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів передбачений ст.159 ЗК України.

Так, за нормами вказаної статті (чинній на час прийняття міською радою оскаржуваного рішення - 20.04.2010р.) земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Разом з цим, відповідно до ст.160 ЗК України (чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Таким чином, указаний закон прямо установив, що земельний спір органом місцевого самоврядування повинен розглядатись за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно бути повідомлені про час і місце розгляду спору. Розгляд земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення лише відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному його розгляді.

Як убачається із дослідженого судом архівного витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань землекористування, екології та раціонального використання ресурсів Любомльської міської ради народних депутатів №35 від 20.04.2010 року, ОСОБА_4 участі в розгляді земельного спору не брала (а.с.21).

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вищевказаній процесуальній нормі, ані відповідач ОСОБА_3, ані відповідач Любомльська міська рада не довели належними та допустимими доказами ту обставину, що позивач ОСОБА_4 була повідомлена про розгляд земельного спору на підставі якого прийняте оскаржуване рішення №38/38 від 20.04.2010 року «Про затвердження схеми розподілу прибудинкової території житлових будинків» та факт надіслання їй і отримання нею копії цього рішення.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про порушення Любомльською міською радою прав позивача ОСОБА_4 при розгляді земельного спору.

При цьому, колегія суддів вважає, що судом підставно не взято до уваги заяву відповідача Любомльської міської ради про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, як встановлено судом, про існування оскаржуваного рішення міської ради позивач дізналась лише у березні 2015 року з отриманої відповіді Любомльської ради №137 від 16.03.2015 року на її заяву (а.с.9).

Будь-яких доказів про обізнаність позивача щодо існування оскаржуваного рішення міської ради відповідачами надано не було, а, як убачається з пояснень представників позивача та не заперечується відповідачем визначений рішенням міської ради варіант розподілу прибудинкових територій не був реалізований на місцевості з винесенням відповідних меж чи встановленням межових споруд, які давали б позивачу підстави вбачати порушення її прав як землекористувача в результаті прийнятого рішення.

Вказані обставини дають суду підстави вважати, що позивач не могла об'єктивно знати про порушення свого права землекористування прийняттям міською радою оскаржуваного рішення.

Крім того, відповідно до ст.100 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення міської ради) сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Таким чином, оскаржуваним рішенням міська рада безпідставно, з порушенням передбаченої ст.123 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) процедури фактично збільшила розмір (з 0,0518 га до 0,0548 га) та змінила конфігурацію земельної ділянки відповідача ОСОБА_3, які визначені державним актом на право власності на земельну ділянку, а також вийшла за межі своїх повноважень, встановивши всупереч вимогам ст.100 ЗК України в односторонньому порядку земельний сервітут.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин і з додержанням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов законного та обґрунтованого висновку про підставність заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до довільної інтерпретації відповідачем ОСОБА_3 фактичних обставин справи та норм чинного законодавства і жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А тому, виходячи із визначених ст. 303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені в ньому висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а отже передбачені законом підстави для скасування чи зміни даного судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 01 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: