Ухвала суду № 48707205, 18.08.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Юзефович І.О.

Доповідач - Малієнко Н.В.

Справа № 428/2010/15-ц

Провадження № 22ц/782/395/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Малієнко Н.В.,

суддів: Авалян Н.М., Коротких О.Г.

при секретарі: Ткаченко Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області

від 26 червня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4

про виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року позивач звернувся з дійсним позовом до суду і просив виселити відповідачку ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення та визнати ОСОБА_4, особою, що втратила право користуватися зазначеною квартирою, належною позивачу на праві приватної власності.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.

Посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу і просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог з нормативної точки зору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до ч.4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Частиною 2 ст. 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач та відповідачка ОСОБА_6 були подружжям з 26.05.2000 року по 27.04.2011 року, вона та її син - другий відповідач- ОСОБА_4 як члени сім*ї позивача, зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, власником якої є позивач, що підтверджується штампом про реєстрацію шлюбу в паспорті позивача, довідкою про склад сім*ї позивача виданою КП «Єдиний розрахунковий центр м. Сєвєродонецька» , свідоцтвом про право власності на житло та домовою книгою. (а.с5 зворот, 6-7, 10-11, 43).

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що відповідачи, як члени сім*ї позивача мають право на користування зазначеною квартирою у відповідності до закону і таке право не припиняється у разі припинення сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_7

У відповідності до ст.ст. 11, 10 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачи без згоди позивача були зареєстровані в спірній квартирі та відповідач ОСОБА_4 втратив право користування зазначеною квартирою, так як з 2001 року перебуває на заробітках у Іспанії на увагу не заслуговують, оскільки реєстрація відповідачів в квартирі позивача діє тривалий час, цей факт йому був відомий, доказів того, що реєстрація була здійснена службовими особами реєстраційної служби в порушення встановленого законом порядку і позивач порушував таке питання не представлено. Крім того, сама по собі відсутність в квартирі відповідача ОСОБА_4 не може розцінюватись як достатній доказ на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2, оскільки з цього не вбачається які домовленості існували між сторонами щодо відсутності відповідача в квартирі та користування ним квартирою, на який час, чи існують поважні причини його відсутності в квартирі та який час.

Тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову, оскільки позивач належним чином не обґрунтував свої вимоги, не надав доказів на підтверження своїх вимог, а сам по собі факт відсутності відповідача в квартирі не свідчить про втрату права користування житловим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невірність застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права, яке призвело до невірного вирішення справи; за своїм змістом є доводами, викладеними в позовній заяві, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, керуючись ст. ст.307 308, 315, 324, 325 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий:

Судді: