Рішення № 48705137, 18.08.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/6190/14-ц

Провадження № 22-ц/779/860/2015

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 10 березня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивували тим, що 13 червня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, на підставі якого позивачі вселились в квартиру та зареєструвались в ній. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року вказаний договір визнано недійсним. За час добросовісного володіння та користування квартирою ними здійснено капітальний ремонт, встановлено систему автономного опалення, на що затрачено значні кошти. Відтак, стан квартири суттєво поліпшився. Також в період з червня 1996 року по жовтень 2011 року вони надавали відповідачу необхідний догляд та допомогу по веденню господарства по АДРЕСА_2. Крім того, внаслідок визнання недійсним договору дарування через помилку відповідача їм завдано і моральну шкоду.

Посилаючись на зазначені обставини просили застосувати наслідки визнання правочину недійсним, стягнути на їх користь 123 611,00 грн. збитків, 35 000,00 грн. моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10 березня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 50 382,00 грн. понесених витрат та по 503,82 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення в частині задоволення позову ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає про помилковість висновку суду щодо стягнення з неї на користь позивачів понесених витрат, здійснених на поліпшення квартири. При цьому судом не враховано, що договір дарування квартири від 13 червня 1996 року визнано недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 229 ЦК України внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а не щодо її власного недбальства (ч.2 ст. 229 ЦК України).

Необґрунтованим є і висновок суду про визнання позивачів добросовісними набувачами, а відповідно, що такі мають право на відшкодування здійснених витрат, оскільки позивачами придбано майно за безоплатним договором.

З наведених підстав просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 390 ЦК України позивачі мають право на відшкодування вартості понесених ними та документально підтверджених витрат, здійснених на поліпшення стану цієї квартири.

Проте повністю погодитись з таким висновком колегія суддів не може, оскільки він не ґрунтується на вимогах матеріального та процесуального закону та зроблений при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Згідно статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Право вимагати від власника повернення відділених від речі поліпшень та відшкодування вартості невідділених поліпшень має лише добросовісний набувач.

Добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи 13 червня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого відповідач подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру НОМЕР_2, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, вказаний договір дарування визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України (а.с.72-74,82 т.1).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилались на те, що за час добросовісного володіння та користування квартирою ними здійснено капітальний ремонт, внаслідок чого стан квартири суттєво поліпшився. А відтак, у зв'язку із визнанням правочину недійсним вони мають право на відшкодування понесених витрат.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При цьому як передбачено ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Визначаючи вартість понесених позивачами витрат, здійснених на поліпшення квартири місцевим судом взято до уваги висновок спеціаліста №07.10.14 будівельно-технічної експертизи від 07 жовтня 2014 року, а також відповідні накладні та чеки, які підтверджують придбання будівельних матеріалів і товарів тощо.

Однак, вказаним висновком визначено вартість виконаного ремонту (матеріалів і робіт) спірної квартири, а не розмір витрат, на який збільшилася вартість квартири. Тому, колегією суддів цей висновок оцінюється критично.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи за клопотанням ОСОБА_2 ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2015 року у даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Як вбачається з експертного висновку №5/05/15 судової будівельно-технічної експертизи від 30 червня 2015 року дійсна вартість квартири НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 станом на день укладення договору дарування від 13 червня 1996 року становила 185 910 951,18 рублів. Враховуючи введення в Україні 26 серпня 1996 року грошової одиниці - гривні, встановлення співвідношення обміну купоно-карбованців на гривні, проіндексована вартість однокімнатної квартири по АДРЕСА_1 таким чином у 3-му кварталі 1996 року становила у гривневому еквіваленті - 1 859,11 грн.

Відповідно дійсна вартість спірної квартири (зі здійсненими ремонтними роботами, а саме: встановлення індивідуального опалення, заміни підлогового покриття, високоякісне пофарбування стін та стель, заміна санітарно-технічних приладів встановлення пластикових вікон) у м. Коломия на день пред'явлення позову (14.11.2014 року) становила 115 088,50 грн. (а.с.36-50 т.2).

За таких обставин розмір витрат, на які збільшилася вартість квартири становить 113 229,39 грн. (115 088,50 -1 859,11).

Враховуючи, що добросовісним набувачем спірної квартири згідно договору дарування була тільки ОСОБА_2, це майно не є спільною сумісною власністю подружжя, право на відшкодування вартості понесених витрат, здійснених на поліпшення квартири має тільки вона.

А тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відтак, рішення суду в частині задоволення позовних вимог, а відповідно і стягнення судових витрат, не може залишатися в силі і підлягає до скасування.

Інші доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, тому підстав для ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог колегією суддів не встановлено. Розподіл судових витрат слід покласти на сторін згідно ст. 88 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, в тому числі в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. При цьому судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Оскільки апелянт звільнена від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в розмірі 503,82 грн. згідно квитанції № 124.132.1/13350 від 06.04.2015 року слід повернути ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 10 березня 2015 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 113 229,39 грн. витрат, на які збільшилася вартість майна та 2 500,00 грн. витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, а всього 115 729,39 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області повернути ОСОБА_4 сплачену суму судового збору в розмірі 503,82 грн. згідно квитанції № 124.132.1/13350 від 06.04.2015 року.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук