Ухвала суду № 48698466, 30.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ К/800/45425/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 30.07.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013

у справі № 826/2067/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київський маргариновий

завод"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі

Головного Управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Київський маргариновий завод" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001132220 від 06.02.2013; № 0001142220 від 06.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0001132220 від 06.02.2013; № 0001142220 від 06.02.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП „Талассо-С" за період із 01 по 31 грудня 2010 року, ТОВ Фірма „БСМ" за період із 01 січня по 30 квітня 2011 року, ТОВ „Агромарин-М" за період із 01 по 31 січня 2011 року та складено акт № 33/1-22-20-00333581 від 23.01.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0001132220 від 06.02.2013, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 12025105 грн.; № 0001142220 від 06.02.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 2405021 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 2405021 грн.; п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у загальному розмірі 12025105 грн.

Висновки відповідача про завищення позивачем сум від'ємного значення податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та ПП „Талассо-С", ТОВ Фірма „БСМ", ТОВ „Агромарин-М" фактично не здійснювались.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.1995.

Судом апеляційної інстанції також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаним контрагентом надано ряд первинних документів, зокрема податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленим вимогам норм чинного законодавства.

Факт отримання позивачем податкової накладної за результатами придбання товару дає право віднести суму сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні первинних бухгалтерських та розрахункових документів встановлено, що вони є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 у справі № 826/2067/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 у справі № 826/2067/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко