Ухвала суду № 48698423, 30.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ К/800/1699/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 30.07.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкова інспекція Миколаївської області (Снігурівське відділення) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012

у справі № 2а-7426/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сандора"

до Жовтневої міжрайонної державної податкова інспекція

Миколаївської області (Снігурівське відділення)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сандора" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкова інспекція Миколаївської області (Снігурівське відділення) (правонаступник - Жовтнева об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області) про скасування податкових повідомлень-рішень: № 0000482301/0 від 27.0.2010; № 0000472301/0 від 27.09.2010.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000482301/0 від 27.09.2010, яким визначено позивачу суми податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.02.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правових відносин по взаєморозрахунках з ФОП Клименко М.О. та складено акт № 974/23/22430008 від 14.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0000482301/0 від 27.09.2010, яким донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 6527258 грн.: 3263629 грн. основний платіж, 3263629 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000472301/0 від 27.09.2010, яким донараховано позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 3916354, 50 грн.: 2610903 грн. основний платіж, 1305451, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 16.1 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 3263629 грн.; пп. 7.4.1 та абз. 1, абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на загальну суму 2610903 грн.

Підставою для визначення (нарахування) контролюючим органом сум податкових зобов'язань є те, що податкові накладні та інші документи складались, підписані та видані іншою не уповноваженою на це особою (не ФОП Клименко М.О., як зазначено в документах), а також тієї обставини, що реєстрація установчих документів ФОП Клименко М.О. здійснено з порушенням чинного законодавства, підприємництво зареєстроване на підставну особу.

При проведенні перевірки посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивач безпідставно сформував податковий кредит по податку на додану вартість згідно податкових накладних, які підписані іншою особою, а не ФОП Клименко М.О., а тому є складеними у порушення вимог чинного законодавства та не можуть слугувати документами, що підтверджують право позивача на валові витрати та на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем в ціні товару ФОП Клименко М.О.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України „Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатись не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з придбання позивачем (покупцем) товарно-матеріальних цінностей у ФОП Клименко М.О. (постачальника) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, виписаних на кожну партію поставок; платіжними банківськими документами (платіжні доручення); відомостях, що містяться в вагових журналах ТОВ „Сандора" за 2008 рік; відомостях, що містяться в журналах вхідного контролю ТОВ „Сандора" за періоди: 12.06.2008 по 05.09.2008; з 05.09.2008 по 04.11.2008; з 01.08.2008 по 18.10.2008; 29.07.2008 по 18.10.2008; договорами постачання продукції.

Судами також було встановлено, що обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та ФОП Клименко М.О. податковим органом не заперечувались та знайшли своє підтвердженні в акті перевірки.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доказів несхвалення ТОВ „Сандора" правочину, укладеного з ФОП Клименко М.О., податковим органом судам надано не було.

Доказів на спростування вказаних обставин податковим органом до касаційної скарги також додано не було.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З аналізу норм пп. 7.7.1 - 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Законодавець пов'язує виникнення права на відшкодування сплаченого в ціні товару податку на додану вартість з придбанням товару в суб'єкта господарювання, який є фактичним платником податку на додану вартість, і має право проводити законну підприємницьку діяльність.

Для вирішення спору важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, виписані позивачу від ФОП Клименко М.О. податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт поставки товару, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкової звітності є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкова інспекція Миколаївської області (Снігурівське відділення) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-7426/10/1470 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкова інспекція Миколаївської області (Снігурівське відділення) залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі № 2а-7426/10/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко