Ухвала суду № 48681640, 27.03.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2012 р. Справа № 22649/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Онишкевича Т.В., Рибачука А.І.

за участю секретаря судового засідання Саламаха О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Укр-Петроль Плюс» до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2009 року позивач Дочірнє підприємство «Укр-Петроль Плюс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області, якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо зменшення включених до податкового кредиту сум та донарахування податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за період з червня 2008 року по березень 2009 року, зобовязати відповідача внести зміни до картки особового рахунку, внісши в неї відємне значення податку на додану вартість в сумі 417 740,00 грн. та визнати недійсним (нечинним) податкове повідомлення-рішення № 0001181650/0 від 17.09.2009 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що підприємством було правомірно сформовано податковий кредит з врахуванням податкових накладних, виписаних в іншому, ніж звітний, податковому періоді та правомірно визначено податкове зобов'язання, та в порядку, визначеному і дозволеному законом, було подано уточнення показників декларації з податку на додану вартість. Позивачем у серпні 2009 року подано до Державної податкової інспекції у Рівненському районі уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за кожен з місяців за період з червня 2008 року по березень 2009 року включно. В серпні 2009 року позивачем було задекларовано до сплати податок на додану вартість в розмірі 7651 грн. 00 коп. та визначено суму податкового кредиту в розмірі 417 740 грн. 00 коп., яка підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі № 0001181650/0 від 17 вересня 2009 року.

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Рівненському районі внести зміни до картки особового рахунку Дочірнього підприємства «Укр-Петроль Плюс», внісши в неї від'ємне значення податку на додану вартість на суму 417740,00 грн. згідно уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість у зв'язку виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2008 року №24059 від 26 серпня 2009 року, №24130 від 28 серпня 2009 року, за липень 2008 року №24062 від 26 серпня 2009 року, №24128 від 28 серпня 2009 року, за серпень 2008 року №2416 від 28 серпня 2009 року, за вересень 2008 року №24124 від 28 серпня 2009 року, за жовтень 2008 року №24122 від 28 серпня 2009 року, за листопад 2008 року №24138 від 31 серпня 2009 року, за грудень 2008 року №24120 від 28 серпня 2009 року, за січень 2009 року №241136 від 28 серпня 2009 року, за лютий 2009 року №24134 від 28 серпня 2009 року, за березень 2009 року № 24132 від 28 серпня 2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що податковий орган при перевірці правильності показників податкових декларацій та уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, повинен був керуватися нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а не розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість», так як пріоритет та вищу юридичну силу мають закони, а не підзаконні нормативно-правові акти. Позивачем було правомірно сформовано податковий кредит з врахуванням податкових накладних, виписаних в іншому, ніж звітний, податковому періоді та правомірно визначено податкове зобов'язання, та в порядку, визначеному і дозволеному законом, було подано уточнення показників декларації з податку на додану вартість.

Позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо зменшення суми податкового кредиту та донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість не підлягають до задоволення, так як судом не встановлено порушення відповідачем процедури порядку прийняття податкового повідомлення-рішення та рішення про зменшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту. Вимоги позивача про визнання неправомірними дій стосувалися саме недотримання процедури прийняття таких рішень,

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального права, відповідач оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту суми у звязку з недотриманням порядку, встановленого п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Дії позивача були спрямовані на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди для контрагента, який не виконував своїх податкових зобовязань.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач Дочірнє підприємство «Укр-Петроль Плюс», що знаходиться за юридичною адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Велика Омеляна, зареєстроване як платник податку на додану вартість.

11 вересня 2009 року Державною податковою інспекцією у Рівненському районі було проведено перевірку Дочірнього підприємства «Укр-Петроль Плюс» з питань достовірності податкових декларацій з податку на додану вартість, про що складено акт № 158/16/30626338 «Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість».

В акті перевірки зазначено, що позивачем до податкового кредиту віднесено податкові накладні минулих періодів, чим порушено вимоги абзацу 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 року № 838-р «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість», вимоги підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», так як податкова накладна видається платником податку, який постачає товари (послуги) на вимогу отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту та підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає порядок формування податкового кредиту. В акті перевірки зроблено висновок про збільшення суми, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету в розмірі 7651,00 грн., та зменшено суму, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступної податкового періоду в розмірі 417740 грн. 00 коп. 17.09.2009 року на підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001181650/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7651 грн. 00 коп. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 382 грн. 55 коп.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Встановлено, що під час проведення перевірки податкової звітності позивача згідно з актом від 11.09.2009 року № 158/16/30626338 «Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість» Державною податковою інспекцією в Рівненському районі не виявлено включення до складу податкового кредиту сум, що не підтверджені податковими накладними.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем надано суду копії податкових накладних, рахунків, договору, актів виконаних робіт та платіжних доручень, такий мав право на формування податкового кредиту по податку на додану вартість за період з червня 2008 року по березень 2009 року. При цьому коригування податкового кредиту по податку на додану вартість позивачем проведено в межах строків давності, визначених статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тобто 1095 днів. Таким чином, позивач дія в межах та в порядку визначеному законодавством, та правомірно включив суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими із запізненням, до податкового кредиту в іншому ніж звітний, податковому періоді (при цьому відповідач не заперечує дотримання позиваче норм підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Суд першої інстанції, з врахуванням пріоритетності законів над іншими нормативно-правовими актами, правомірно не взяв до уваги посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 року № 838-р «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість», яким встановлено додаткові правила щодо порядку сплати податку на додану вартість для платників, оскільки податковий орган при перевірці правильності показників податкових декларацій та уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок повинен був керуватися нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а не вищезазначеним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 року.

На думку суду апеляційної інстанції суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо зменшення суми податкового кредиту та донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість, оскільки судом не було встановлено порушення відповідачем процедури порядку прийняття податкового повідомлення-рішення та рішення про зменшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту. А вимоги позивача про визнання неправомірними дій стосувалися саме недотримання процедури прийняття таких рішень,

За таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції постановив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року у справі № 2а-6768/09/1770 за позовом Дочірнього підприємства «Укр-Петроль Плюс» до Державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Т.В. Онишкевич

ОСОБА_1

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 30.03.2012 року.