Рішення № 4868120, 29.09.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

29.09.2009

Справа №2-2/4772-2009

за позовом Державного підприємства «Агрофірма «Магарач» Національного інституту винограду та вина «Магарач» (98433, Бахчисарайський район, с.Віліно, вул.Чапаєва, 9)

до Управління комунального господарства с.Углове (Бахчисарайський район, с.Углове, вул..Леніна, 64)

про стягнення 57 773грн.97коп.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: Коссов - адвокат, св-во у справі.

Від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суд АРК із позовною заявою до відповідача про стягнення 57 773грн.97коп, з яких 56 315грн39коп сума боргу, 930грн78коп пеня та 527грн80коп річні.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між сторонами було укладено договори №74 від 15.02.2006р та №08/08 від 01.01.2008р на очищення стічних вод. На виконання умов договору позивач надавав та надає відповідачу послуги, тоді як відповідач, у порушення умов договору, оплату за надані послуги здійснює не у повному об’ємі, що призвело до виникнення заборгованості, яка погашена не була, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребувані судом документи, у тому числі відзив на позовну заяву, не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України”№02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Між Державним підприємством «Агрофірма «Магарач», як виконавцем, та Управлінням комунального господарства с.Углове, як замовником, було укладено договори №74 від 15.02.2006р та №08/08 від 01.01.2008р, відповідно до п.1.1 яких виконавець зобов’язується приймати на очищення стічні води, які скидаються замовником, відповідно до показників водяного лічильника.

Оплата здійснюється замовником у продовж 5 банківських днів після представлення виконавцем рахунків у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця. Ціна встановлюється у розмірі 0,61грн (за договором №74 від 15.02.2006р) та 0,70грн (за договором №08/08 від 01.01.2008р) за 1 куб.м. для 1 категорії споживачів (населення) та 3,25грн за 1 куб.м. за виробничі стоки відповідно до доданої калькуляції, яка являється невід’ємною частиною договору (п.4 договорів).

Відповідно до п.7 договорів строк дії договорів 1 рік. По закінченні обумовленого строку по узгодженню сторін він вважається продовженим на черговий строк.

Давши оцінку умовам укладених договорів, суд дійшов до висновку, що між сторонами укладалися договори про надання послуг, оскільки за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ст..901, 903 ЦК України).

Відповідно до умов договорів позивач надавав відповідачу послуги по очищенню стічних вод, що надходять до очисних споруд позивача від населення та юридичних осіб, а відповідач прийняв надані позивачем послуги, що підтверджується матеріалами справи, а саме: актами приймання – передачі стічних вод та актами здачі – приймання виконаних робіт, підписаними сторонами.

Відповідач у порушення умов договору свої зобов’язання по оплаті вартості наданих позивачем послуг належним чином не виконав, не здійснив повну оплату за виконані роботи, в результаті чого на момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем склалася заборгованість у сумі 56 315грн39коп, яка підтверджується матеріалами справи, у тому числі актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.7.2009р підписаним сторонами.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тоді як відповідач не довів належне виконання умов договору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Отже, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 56 315грн39коп. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Таким чином, позов про стягнення 56 315грн39коп. боргу обґрунтований, підтверджується матеріалами справи, у тому числі двостороннім актом звірки розрахунків, та підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення 930грн78коп пені та 527грн80коп річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом.

Тому суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення 527грн80коп річних (348грн32коп річних на суму боргу, що створилася на 28.02.2009р, за період з 01.3.2009р по 25.6.2009р та 179грн48коп річних на суму боргу у розмірі 35 221грн14коп за період з 26.6.2009р по 26.8.2009р) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення 930грн78коп пені, то вказані вимоги також підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4 договорів сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, у частині стягнення 930грн78коп пені за період з 08.4.2009р по 26.8.2009р, яка нарахована на борг за послуги, надані з березня 2009р по липень 2009р, позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки розрахунок пені позивачем здійснений правильно, відповідно до умов договорів №74 від 15.02.2006р та №08/08 від 01.01.2008р, не перевищує передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» максимального розміру пені та нарахування її проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу та витрати по оплаті послуг адвоката відносяться на відповідача, відповідно до ст..49 ГПК України.

В засіданні суду за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 02.10.2009р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути Управління комунального господарства с.Углове (Бахчисарайський район, с.Углове, вул..Леніна, 64, ЗКПО 31715622) на користь Управління комунального господарства с.Углове (Бахчисарайський район, с.Углове, вул..Леніна, 64, ЄДРПОУ 31332064, р/р 2600311936 в КРД «Райффайзен банк Аваль» м.Сімферополь, МФО 324021) 56 315грн39коп боргу, 930грн78коп пені, 527грн80коп річних 577грн74коп державного мита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, 1 500,00грн витрат по оплаті послуг адвоката.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.