Постанова № 48662667, 17.08.2015, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

639/6306/15-а

2-а/639/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(у порядку скороченого провадження)

17 серпня 2015 року суддя Жовтневого районного суду м. Харкова, ОСОБА_1 , розглянувши в приміщенні Жовтневого районного суду, м. Харкова, у порядку письмового провадження, справу за адміністративним позовомОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Харкова про визнання дій та рішень субєкта владних повноважень та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Жовтневого районного суду міста Харкова з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Харкова (далі Управління ПФУ), в якому просить суд визнати незаконними дії субєкта владних повноважень щодо нарахування довічного грошового утримання судді у відставці, в порушення вимог ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI та всупереч рішенню Конституційного Суду Українивід 03.06.2013 року №3- рп/2013 та покласти на відповідача зобов»язання провести перерахунок розміру довічного грошового утримання судді.

Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова з 01.11.2011 р. і до звільнення у відставку з посади судді Апеляційного суду Харківської області отримував грошове утримання пенсію, за віком.

08.11.2013 року він звернувся до ОСОБА_3 юстиції та Верховної ОСОБА_3 України з заявами про відставку у відповідності до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі Закон № 2453). Наказом від 30 грудня 2014 року його було відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області у відповідності до п. 9 частини 5 ст.126 Конституції України та Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 25.12.2014 року № 59-VIII (подання суддею заяви про відставку або звільнення його з посади за власним бажанням).

Управлінням ПФУ йому з 31.12. 2014 року призначене щомісячне довічне грошове утримання згідно Закону № 2453, з застосуванням Закону України«Про внесення змін до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2014 рік» № 1622-VIIвід 31.07.2014 р. (далі Закон № 1622), яким встановлене обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати на день її нарахування, що складає 18270 грн., і щомісячне грошове утримання призначене позивачу урозмірі12789 грн. ( 70% заробітної плати).

Не погодившись з розміром призначеного йому довічного утримання, він 02 червня 2015 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок розміру призначеного довічного грошового утримання.

Рішенням Управління ПФУ від 04.06.2015 р. йому відмовлено у проведенні перерахунку пенсії (довічного грошового утримання) і встановленні її в розмірі 90 відсотків грошового утримання працюючого судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати позивача, яка складала 24116,4 грн.

Вважаючи дії та рішення відповідача такими, що не відповілають Конституції України та діючому законодавству і порушують його право на належне грошове утримання, як судді у відставці, позивач зазначає наступне:

1). До прийняттяЗакону № 1622, що набрав чинності 03.08.2014 р., його заробітна плата складала24116,4 грн., у тому числі посадовий оклад13398грн. і надбавка за вислугу років10718,40 грн., що підтверджується офіційною довідкою Апеляційного суду Харківської області № 03-51/224 від 30.01.2014 р.

Згідно частини першої ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 7 липня 2010 року (надалі Закон № 2453) суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і Законом України «Про Конституційний суд України»тане може визначатися іншими нормативно правовими актами.

Стаття 138 Закону № 2453містить приписи щодо розміру і порядку визначення щомісячного довічного грошового утримання яке виплачується судді.

У частині 6 статті 47 Закону № 2453 закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законівне допускається звуження змісту та обсягу визначенихКонституцією Українигарантій незалежності судді.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 неодноразово визнавав неконституційними зміни до чинних законів якими обмежувались гарантії незалежності суддів, а в п. 5.4 рішення від 22.05.2008 № 10-п/2008 Конституційний суд України прямо зазначив, що Конституція України не надає закону про Державний бюджет України на відповідний рік вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Статтями 22, 58 Конституції України, як Закону прямої дії, встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Нове законодавство України, яким передбачений порядокнарахування суддівської винагороди, залишається незмінним і містить ті ж самігарантіїнезалежності суддів щодо забезпеченняналежної суддівської винагороди, недопустимостіобмеження її розміруіншими законами,належного щомісячного грошового утриманням судді у відставці ( Закони України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-V111 від 02 березня 2015 року).

Позивач вважає, що Управління ПФУ порушило його право, гарантоване нормиЗакону № 2453, Закону України «Про Конституційний Суд України», оскільки при нарахуванні розміру грошового утримання ( суддівської винагороди) мало виходити з фактичного розміру заробітної плати, який складає24 116,4 грн., а не з суми заробітної плати що була безпідставно обмежена Законом № 1622.

2). Позивач, посилаючись на ст.ст. 22 і 58 Конституції України, вважає неправомірною відмову в призначенні йомудовічного грошового утриманняв розмірі 90%заробітку працюючогосудді апеляційного суду і зазначає наступне:

стаж його роботи на посаді судді обчислюється з 05.06.1978 року по 30.12.2014 року і становить 36 років6 місяців (на день подачі заяви про звільнення 35 років 5 місяців), що дає йому право на отримання грошового утримання судді у відставців розмірі 90%заробітку (суддівської винагороди) працюючогосудді апеляційного суду;

частиною третьою статті 138 Закону № 2453, з урахуванням Рішення Конституційного суду Українивід 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, визначена виплата судді щомісячного грошового утримання у розмірі 80 %грошового утримання працюючого судді. За кожний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного грошового утримання збільшується на 2 відсотки, але не більше ніж90 %заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання;

Законом України від 27.03.2014 №1166-VII ( чинний з 01.04.2014 р.), яким у частину третю статті 138 Закону № 2453 внесені зміни (цифри "80" замінено цифрами "70"), допущенезвуження змісту та обсягу встановленихнормами Конституції Українигарантій незалежності судді,тобто зміни в цій частиніне відповідають нормам Основного Закону, зокрема ст. ст. 22,58, ісуперечатьрішенню Конституційного суду Українивід 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Крім того позивач зазначає, що правовідносини з приводу його звільнення у відставку виникли ще 08.11.2013 року, що звільнення було надмірно затягнуте не з його вини і відбулося більш ніж через рік - лише 25.12.2014 р. Заява про його звільненя у відставку неодноразово вносилася на розгляд пленарного засідння Верховної ОСОБА_3 України, починаючи з 17.12.2013 р. Подаючи 8 листопада 2013 р. заяву про звільнення у відставку, він мав всі підстави розраховувати на звільнення до кінця 2013 року і призначення належного грошового утримання на підставі діючого закону № 2453. У 2014 році були ухвалені інші закони, якими допущене звуження змісту та обсягу встановлених Конституцією України гарантій незалежності судді і які неправомірно застосував відповідач при нарахуванні грошового утримання (Закон № 1166-VII, чинний з 01.04.2014 р., Закон № 1622-VII, чинний з 03.08.2014 р.).

Позивач просить скасувати рішення Управління ПФУ від 04.06.2015 р., зобов»язати відповідача здійснити перерахунок, виплачувати, з31 грудня 2014 року, та індексувати при зміні мінімального прожиткового мінімуму щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 % грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати (суддівської винагороди) для обчислення -24116,4 грн.

Відповідач надав до суду письмові заперечення від 24.07.2015 р. № 5338/07/31 в яких позовні вимоги не визнав. Зазначив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, та що згідно ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове утримання виплачується судді у розмірі 70 % грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування. Просив позов залишити без задоволення.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані суду докази, дійшов висновку, щопозовні вимоги ОСОБА_2 є обгрунтованими та підлягають задоволенню, а заперечення відповідача не спростовують доводів і вимог позивача, викладених у адміністративному позові, виходячі з наступного.

1.Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права.

Гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у частині 4 ст.47 Закону України № 2453 «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої незалежність суддів забезпечується окремим порядком фінансування організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним забезпеченням судді.

Частиною 6 статті 47 Закону № 2453 встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законівне допускається звуження змісту та обсягу визначенихКонституцією Українигарантій незалежності судді.

Таким чином, довічне грошове утримання суддів є однією з гарантій їх незалежності, які не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів та внесення змін до чинних. Дане питання неодноразово було предметом конституційного розгляду за поданням Верховного Суду України.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 частина третя, речення перше, друге, третє частини п'ятої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 8 липня 2011 року N 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон N 3668-VI), стаття 2 Закону України від 8 липня 2011 року N 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" у частині поширення її дії на Закон України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів"; абзац другий пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 3668-VI, зі змісту якого видно, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, - визнані неконституційними.

У даному Рішенні визнані неконституційними і положення Закону N 3668-VI, якими довічне грошове утримання суддів у відставці обмежувалося 80 % розміру від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а також обмежувався розмір пенсії або довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд уже неодноразово висловлював позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема суддів у відставці, які викладено ним у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013.

В мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року N 18-рп/2011 Конституційний Суд України указав, що щомісячне довічне грошове утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу (абзац четвертий пункту 3.2).

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Конституційний Суд України звернув увагу Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, Кабінету ОСОБА_4 України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію Закону про Державний бюджет. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що "... закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. ... При прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України".

В даному контексті Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2007).

Частиною першою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Даний конституційний принцип знайшов відображення і в оновленому законодавстві, що набрало чинності у 2015 році в положеннях Закону N 2453 у редакції Закону N 192-VIII. Так, у пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді та правом судді на відставку. Крім того, згідно із частиною шостою статті 48 Закону N 2453, у редакції Закону N 192-VIII, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Більш того, згідно з міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, з пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення".

Статтею 129 Закону № 2453 визначені вид, склад, розмір суддівської винагороди, яка складається з грошового утримання, що включає в себе посадовий оклад та доплати за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступень та доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Даною статтею передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата судді Долгова Ю.Д., яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 24116,4 грн., у тому числі посадовий оклад13398грн. і надбавка за вислугу років10718,40 грн., що підтверджується офіційною довідкою Апеляційного судуХарківської області № 03-51/224 від 30.01.2014 р.

Тимчасове обмеження розміру суддівської винагороди, встановлене Законом № 1622 (діяло з 03.08. по 31.12.2014 р.), суперечить нормам Закону України № 2453 як в його попередній, так і в оновленій редакції, а також Закону України «Про Конституційній Суд України».

З урахуванням викладеного суддя дійшов висновку, що застосування відповідачем обмежень розміру суддівської винагороди позивача на підставі Закону № 1622 є неправомірним.

Заперечення відповідача проти позовних вимог, що наведені у рішенні від 04.06.2015 р., містять лише формальне посиланя на встановлені цим Законом обмеженя, правомірність застосування яких саме і оскаржує позивач, зазначаючи у позові, що грошове утримання має бути нараховане з фактичного, а не з неправомірно обмеженого іншим законом заробітку.

2. На підставі наявних у справі копій двох заяв ОСОБА_2 від 08.11.2013 р. про звільнення у відставку та копії супроводного листа голови Апеляційного суду від 08.11.2013 р. №03-41/200-вих, суд вважає доведеним, що офіційна подача позивачем цих заяв та направлення їх на розгляд ОСОБА_3 юстиції відбулися саме у вказану дату. Суд також вважає доведеним звільнення позивача у відставку за власним бажанням на підставі Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 25.12.2014 р. і відрахування його з штату Апеляційного суду Харківської області за наказом голови Апеляційного суду від 30.12.2014 р. ( а.с. 9).

Згідно довідок Апеляційного суду Харківської області стаж роботи на посаді судді Долгова Ю.Д., ІНФОРМАЦІЯ_1, на день подання заяви про звільнення у відставку, складав 35 років 05 місяців, а на день звільнення 36 років і 6 місяців (а.с.10,11).

У абзаці третьому пункту 4, абзацах другому, третьому пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп Конституційний Суд України зазначив, що "... конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга) , 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Отже, позивач, який набув права на відставку відповідно до наявного в нього стажу не менше 20 років, однак не досягнувши віку відставки судді - 65 років, на 08.11.2013 року, тобто на день подання заяви про відставку, мав можливість обирати: залишатися на посаді судді або звільнитися. Прийнявши рішення звільнитися у відставку, позивач на законних підставах, правомірно очікував звільнення у розумний строк і нарахування йому щомісячного довічного утримання на рівні, наближеному до рівня суддівської винагороди, що було гарантовано діючим Законом N 2453. Частиною третьою статті 138 цього Закону встановлено розмір щомісячного довічного грошового утримання - 80 % від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з можливістю збільшення за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, але не більше 90 % від заробітної плати судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Таким чином позивач, розраховуючи на звільнення у відставку до кінця 2013 року або в інший розумний для даної процедури строк, мав законні (правомірні) очікування отримувати гарантований державою розмір щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 % заробітної плати прпацюючого судді, як один з елементів незалежності судді. При цьому позивач мав усі підстави розраховувати на приписи частини 2 статті 19 Конституції України, що зобов'язують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конститйцією України та законами України. Разом з тим, звільнення позивача , не з його вини, фактично відбулося лише 25.12.2014 р., тобто більш ніж через рік після подання відповідної заяви. У той же час 01.04.2014 і 03.08.2014 р. набрали чинності нові закони, якими, всупереч наведеним вище нормам законодавства, допущене звуження гарантованих прав позивача на належне грошове утримання, і які неправомірно застосував відповідач.

Аналізуючи сукупність усіх наведених обставин, норм законодавства та Рішень Конституційного Суду України, суддя дійшов висновку, що право позивача на призначення належного грошового утримання, станом на 31.12.2014 р., відповідачем порушене, тому позовні вимоги щодо нарахування грошового утримання у розмірі 90% заробітної плати працюючого судді є обгрунтованими.

Згідно положень частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суддя приходить до висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень, обґрунтованості доводів щодо правомірності свого рішення суду не довів і що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення Управління ПФУ в Харківській області від 04.06.2015 р. підлягає скасуванню.

Враховуючивикладене, керуючись статтями 2, 17, 18, 94, 99, 100-106, 158-162, 83-2 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статей 22, 58, 125, 126 Конституції України, статей 47, 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7липня 2010 року №2453VI(у редакції частини третьої статті 138 Закону,щопідлягає застосуванню згідно рішення Конституційного суду Українивід 3 червня 2013 року № 3-рп/2013), суддя

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2задовольнити.

Визнати неправомірними дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневомурайоні міста Харкова щодо призначення судді у відставці , ОСОБА_2, з 31.12.2014 року щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 70 % заробітної плати працюючого судді, що складає 12789,00 грн.

Скасувати Рішення Управління Пенсійного фонду України в Жовтневомурайоні міста Харкова від 04.06.2015 року про відмову ОСОБА_2 в проведенні перерахунку пенсії (довічного грошового утримання) від заробітної плати, як незаконне.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Харкова (ЄДРПОУ 22682980), на підставі частини третьої статті 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів від 7липня 2010 року №2453VI(у редакції Закону згідно рішення Конституційного суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013) здійснити перерахунок і виплачувати та індексувати при зміні мінімального прожиткового мінімуму належного ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з31 грудня 2014 року, в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді апеляційного суду, виходячи із суми фактичної заробітної плати ( суддівської винагороди) для обчислення -24116,4 грн.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів, з дня отримання її копії, шляхом подачі апеляційної скаргидо Харківського Апеляційного адміністративного судучерез Жовтневий районний суд міста Харкова .

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набуває чинності після спливу вказаного строку на її оскарження.

У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Л.О.Шиянова