Рішення № 48654651, 11.08.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2015 р.Справа № 922/2757/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовомЗаступника прокурора Харківської області, м. Харків в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ до1. Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп", м. Харків, 3. Головного управління юстиції у Харківський області, м. Харків, 4. Фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків 5. Московського відділу державно виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків про визнання недійсними результатів торгів за участю представників:

прокурора - Хряка О.О. (посв. № 028256 від 15.08.2014 р.); ОСОБА_2 (посв. № 030960 від 22.12.2014 р.)

позивача - не з'явився

1. відповідача - не з'явився

2. відповідача - не з'явився

3. відповідача - ОСОБА_3 (дов. № 18 від 20.03.2015 р.)

4. відповідача - не з'явився

5. відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним результату прилюдних торгів, оформлених протоколом №21-0429/13 від 31.05.2013 та актом державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, затвердженого 10.06.2013, про реалізацію арештованого майна, а саме частини нежитлових приміщень літ. "АГ-2" загальною площею 1659,0 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199 і застосувати наслідки недійсності правочину.

Від Прокурора заяв та клопотань не надійшло, надав додаткові докази, які суд долучає до матеріалів справи. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Позивача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 1-го Відповідача у судове засідання не з'явився. Надав заяву про проведення судового засідання без участі представника, у зв'язку з перебуванням у відпустці. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 2-го Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Відомості щодо належного повідомлення про день та час розгляду справи, на момент слухання, в матеріалах справи відсутні.

Від 3-го Відповідача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Представник 4-го Відповідач у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 5-го Відповідач у судове засідання не з'явився. У наданому клопотанні просить суд розглянути справу без участі представника за наявними в матеріалах справи доказами. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20 лютого 2013 року №28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

ОСОБА_4 законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Прокуратурою Харківської області в ході розгляду звернення заступника Міністра економічного розвитку і торгівлі України від 23.03.2015 вивчено питання дотримання вимог чинного законодавства під час проведення прилюдних торгів з метою відчуження майна державного підприємства ХЕМЗ, що розташоване за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199.

ДП ХЕМЗ згідно з положеннями статуту, затвердженого наказом Міністерства промислової політики України № 8 від 10.01.2003 (оновлена редакція), є державним підприємством, засновано на державній власності і підпорядковано Мінпромполітики України.

Статтею 75 Господарського кодексу України визначено, що розпоряджатись майном, яке належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Законом України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1.

Відповідно до цього додатку ДП ХЕМЗ (орган управління Мінпромполітики) є обєктом права державної власності, що не підлягає приватизації та корпоратизації.

На примусовому виконанні у відділі примусового виконанім управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області (надалі Відділ) перебуває виконавче провадження № 4909973 по стягненню з ДП ХЕМЗ заборгованості на користь держави, юридичних та фізичних осіб, в тому числі і заробітної плати.

В ході примусового виконання судових рішень державним виконавцем 29.01.2013 здійснено вихід за місцем знаходження майна боржника та складено акт опису та арешту майна, а саме частини нежитлових приміщень літ АГ-2 загальною площею 1659 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, пр. Московський, 199.

Керуючись ст. 66 Закону України Про виконавче провадження про вчинені дії 30.01.2013 державним виконавцем повідомлено Фонд державного майна, Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном та Мінпромполітики.

Зважаючи на те, що опис та арешт іншого майна проводився і раніше (19.04.2012, 14.06.2012), про що також повідомлялись Фонд державного майна та Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, останні у своїх листах відповідно від 16.05.2012 та 14.05.2012, а також 10.07.2012 і 19.07.2012 заперечували проти реалізації майна ДП ХЕМЗ. Підставами таких заперечень була законодавчо встановлена заборона відчуження майна цього державного підприємства відповідно до законів України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації? Про управління обєктами державної власності.

Державним виконавцем вжито заходів до оцінки арештованого майна з метою його реалізації, в тому числі шляхом укладення Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції 18.04.2013 договору № 21-0429/13/40 з Харківською філією ТОВ Укрспецторгруп для проведення прилюдних торгів.

З урахуванням оцінки майна, виконаної ТОВ Бізнес-Група Співдружність, вартість частини нежитлових приміщень АГ-2 загальною площею 1659 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, пр. Московський, 199, визначена в розмірі 820 025,0 тис.грн.

Призначені на 07.05.2013 року торги не відбулись, у звязку з чим проведено переоцінку майна, визначивши їх стартову вартість у розмірі 574 017, 50 грн.

Згідно з протоколом № 21-0429/13 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 31 травня 2013 року, затвердженим директором ХФ ТОВ Укрспецторг Груп, переможцем торгів визнано гр. ОСОБА_1, яким запропоновано 574 200 грн.

Державним виконавцем Московського відділу ДВС ХМУЮ 10.06.2013 складено акт про проведення прилюдних торгів, затверджений начальником ОСОБА_5

Як зазначає Прокурор у наданому позові, що є наявні порушення вимог чинного законодавства під час проведення підготовчих дій та організації прилюдних торгів з реалізації частини нежитлових приміщень АГ-2 загальною площею 1659 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, пр.Московський, 199 та спричинили шкоду інтересам держави у вигляді позбавлення права власності на нерухоме майно, що не підлягало відчуженню, в т.ч. примусовій реалізації.

Відповідно до доповідної записки начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ТУЮ у Харківській області, в провадженні якого (в тому числі) перебувало зведене виконавче провадження, реалізація майна ДП ХЕМЗ проводилась з урахуванням та на підставі вимог Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна (надалі ОСОБА_4).

Законом введено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств, окрім судових рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у звязку з трудовими відносинами, та рішень щодо зобовязань боржника з перерахування фондам загальнообовязкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01 січня 2011 року.

Також Законом встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

ОСОБА_4 України Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації є спеціальним по відношенню до ДП ХЕМЗ, яке включено ним до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Прокурор посилається про неможливість застосування Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна при реалізації майна ДП ХЕМЗ на підставі постанови Кабінету Міністрів від 6 червня 2007 року № 803, якою затверджено Порядок відчуження обєктів державної власності передбачено, відчуження майна може здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, наявності встановлених законодавчими актами обтяжень чи обмежень стосовно розпорядження майном (п.4).

Та пунктом 5, де передбачено, що дія цього Порядку не поширюється на відчуження, майна, на яке відповідно до законодавства встановлена заборона на відчуження.

На підставі вищевикладеного Прокурором висловлено свою думку, що відчуження державного майна проведено з грубим порушенням законодавств.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 94 від 23 березня 2014 р. Міністерство промислової політики, в підпорядкуванні якого перебувало ДП ХЕМЗ, реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі, з урахуванням чого останнє визначено позивачем у справі.

Відповідно до п. 3.13 Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними за змістом положень Закону України Про виконавче провадження та Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Міністерством юстиції України від 15.12.99 № 74/5, державний виконавець здійснює підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації майна проводяться спеціалізованими організаціями, з якими Державною виконавчою службою укладається відповідний договір (пункт 5.11 названої Інструкції). З урахуванням правової процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та особливостей, передбачених законодавством щодо проведення прилюдних торгів, у тому числі складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, складання такого акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку. Предметом спору може бути як протокол відповідних торгів із зазначенням сторін та істотних умов, так і договір купівлі-продажу, якщо він укладався. При цьому неоскарження позивачем у порядку статті 121-2 ГПК дій або бездіяльності органу Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними.

Прокурор зазначає, що порушення, мале місце при проведенні публічних торгів, є дії державного виконавця, зокрема, щодо арешту та призначення публічних торгів, спрямовані на примусову реалізацію майна ДП ХЕМЗ, нібито всупереч вимогам ч. 9, ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яка передбачає неможливість вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження майна об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

Правила проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27.10.1999 р.

Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів.

Крім того, пп. 3.13 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними прямо вказує на те, що з урахуванням правової процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та особливостей, передбачених законодавством щодо проведення прилюдних торгів у тому числі складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, слід мати на увазі, що складання такого акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.

Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч.1 ст. 215 Кодексу).

Стосовно порушень, на які посилається Прокурор, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, то такі дії державного виконавця, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають окремий спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Вищезазначене, зокрема, викладено у відповідних висновках Верховного Суду України за результатами перегляду рішень внаслідок неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме у Постанові від 24.10.2012 по справі №6-116цс12, Постанові від 26.12.2012 по справі 6-140цс12.

Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції повідомлено, що на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження № 4909973 про стягнення з Державного підприємства Харківський електромеханічний завод (м. Харків, пр. Московський, 199, код. 05405575) на користь юридичних фізичних осіб та держави сум боргу, де було обєднано 375 виконавчих документів у зведене виконавче провадження про стягнення з Державного підприємства Харківський електромеханічний завод на загальну суму боргу 23 200 743 грн., із них 109 виконавчих проваджень на загальну суму 697 347 грн. про стягнення заборгованості по заробітній платі, 78 виконавчих проваджень на загальну суму 13 606 412 грн. про стягнення на користь УПФУ та інші виконавчі провадження.

З метою забезпечення виконання даних рішень та своїх повноважень державним виконавцем, було накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках боржника в установах банків та коштів було недостатньо для задоволення вимог усіх стягувачів.

Так 29.01.2013 державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна щодо частини нежитлових приміщень літ АГ-2 (корпус ізоляційних цех) загальною площею 1659,0 кв.м., за адресою: м. Харків, просп. Московський, 199.

А 30.01.2013 р. відповідно до ст. 66 Закону України Про виконавче провадження на адресу Міністерства промислової політики та Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном було направлено повідомлення щодо складання акту опису й арешту вищезазначеного майна.

Так для визначення початкової вартості арештованого майна належного боржнику, 14.02.2013 р. було призначено експерта, субєкта оціночної діяльності - субєкта господарювання ТОВ БІЗНЕС-ГРУПА СПІВДРУЖНІСТЬ, де відповідно до звіту про оцінку вартості арештованого майна, початкова вартість майна боржника, а саме: - частини нежитлових приміщень літ АГ-2 (корпус ізоляційних цех) загальною площею 1659,0 кв.м, за адресою: м. Харків, просп. Московський, 199, становить 820 025,00 грн. без урахування ПДВ.

Відповідно до ст. 58 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем направлено повідомлення щодо оцінки вартості вищезазначеного майна.

Державним виконавцем був сформований пакет документів, щодо реалізації арештованого майна належного боржнику та направлений до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Харківської області для здійснення заходів для передачі майна на реалізацію.

Відповідно до проведеного конкурсу щодо проведення публічних торгів переможцем була визнана торгівельна організація ТОВ Укрспецторг Групп.

Згідно повідомлення ТОВ Укрспецторг Групп торги по реалізації вищезазначеного майна призначені на 07.05.2013.

На зазначену дату торги не відбулись у звязку з відсутністю зареєстрованих учасників-покупців на прилюдних торгах.

13.05.2013 державним виконавцем була проведена уцінка вищезазначеного арештованого майна після якої вартість складала 574 017,50 грн.

Відповідно до повідомлення ТОВ Укрспецторг Групп торги по реалізації частина нежитлових приміщень літ АГ-2 (корпус ізоляційних цех) загальною площею 1659,0 кв.м, за адресою: м. Харків, просп. Московський, 199., початкова вартість після уцінки - 574 017,50 грн., призначені на 31.05.2013 року.

Торги призначені на 31.05.2013 по реалізації частина нежитлових приміщень літ АГ-2 (корпус ізоляційних цех) загальною площею 1659,0 кв.м, за адресою: м. Харків, просп. Московський, 199, початкова вартість - 574 017,50 грн. без ПДВ, відбулись та майно реалізовано за ціною 574 200,00 грн.

Відповідно до протоколу № 21-0429/13 від 31 травня 2013 року по проведенню прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить Державному підприємству Харківській електромеханічний завод код ЄДРПОУ 05405575, м. Харків, просп. Московський, 199, виданого Харківською філією ТОВ Укрспецторг Групп нерухоме майно придбав ОСОБА_6.

Грошові кошти у розмірі 217 945,50 грн. які надійшли на депозитний рахунок відділу розподілені відповідно до Закону України Про виконавче провадження та частково були задоволені вимоги стягувачів про стягнення заборгованості по заробітній платі. А частини нежитлових приміщень М-6-ІЦ загальною площею 731,7 кв.м., за адресою: м. Харків, просп. Московський, 199 була здійснена для задоволення вимог стягувачів по заробітній платі.

Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 року затверджено Порядок відчуження обєктів державної власності. Відповідно до п. 4 Порядку, відчуження майна може здійснюватися лише за умови врахування особливостей правового режиму окремого майна, наявності встановлених законодавчими актами обтяжень чи обмежень стосовно розпорядження майном.

Згідно з п. 5 Порядку, дія цього Порядку не поширюється на відчуження, майна, на яке відповідно до законодавства встановлена заборона на відчуження.

Законом України Про перелік обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації було затверджено Перелік обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Станом на 2013 рік (час проведення оскаржуваної реалізації майна) ДП ХЕМЗ перебувало у вказаному Переліку та станом на теперішній час не виключено з нього.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у позові слід відмовити в повному обсязі, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 74 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Право господарського відання державних підприємств прирівнюється до права власності із застосуванням деяких обмежень у розпорядженні державним майном, що встановлюються законом і статутами таких підприємств.

Згідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", під управлінням об'єктами державної власності розуміється здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними законом, повноважень прав держави, як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними.

З системного аналізу Закону вбачається, що його норми (у тому числі ч. 9 ст. 11 Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об'єктами державної власності, на яку посилається прокурор в обґрунтування своїх вимог) регламентують поведінку саме субєктів такого управління обєктами державної власності, а не необмеженого кола осіб.

Таким чином, зазначені прокурором приписи Закону України "Про управління об'єктами державної власності" регулюють господарську діяльність державного комерційного підприємства та його органу управління. Разом із тим, предметом оскарження є прилюдні торги, що проведені не органом, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, чи суб'єктом права господарського відання, а органом державної виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження щодо примусового стягнення позивача заборгованості.

Враховуючи те, що у даному випадку має місце примусова реалізація майна державного підприємства органом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження шляхом звернення стягнення на майно боржника, за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, положення законодавства, що регулюють правовідносини у сфері реалізації прав держави та уповноважених нею органів на здійснення управління господарською діяльністю державного підприємства та власника державного майна в межах господарської діяльності, застосуванню не підлягають.

Такої ж точки зору додержується й Вищий господарський суд України, який її висловив при розгляді господарської справи № 907/433/13 за аналогічних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України позивачами зазначено недодержання державним виконавцем при проведенні прилюдних торгів норм Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року й Тимчасового положення.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав ОСОБА_4 № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі Інструкція № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхнє права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 11-1, 85 Закону).

Разом із тим аналіз положень Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року й Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та пп. 5.11, 5.12 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п. 5.11 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Правила ж проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів,, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, пп. 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року № 152/361, ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону).

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Прокурором не надано жодного доказу до суду, які б підтверджували чи встановлювали про порушення вимог Тимчасового положення та інших норм при проведенні прилюдних торгів; або ці порушення вплинули на результати торгів; або борушення мало місце щодо порушення прав і законних інтересів позивача про оспорювання результатів торгів.

Зазначена правова позиція суду знайшла своє підтвердження у Постанові Верховного суду України від 24.10.2012 р. у справі №6-116цс12, де визначена правова позиція:

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Таким чином, ураховуючи, те що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України).

Необхідно також зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в зазначеному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4838.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону).

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Оскільки, як убачається із заяви про перегляд судових рішень і матеріалів справи, підставами для предявлення позову про визнання прилюдних торгів від 3 лютого 2004 року недійсними є як недодержання державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, так і недодержання спеціалізованою організацією філією "Чернівецький аукціонний центр" вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, то при вирішенні позову про визнання прилюдних торгів недійсними суду необхідно було встановити такі факти: чи мало місце порушення вимог Тимчасового положення та інших норм при проведенні прилюдних торгів; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати торгів.

Постановляючи ухвалу від 25 листопада 2011 року у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції зазначених положень не врахував, не застосував до спірних правовідносин норм ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та пп. 3.11, 4.12 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, які підлягали застосуванню, і неправильно застосував норму ч. 1 ст. 16 ЦК України, унаслідок чого помилково дійшов протилежних висновків, ніж ті, які покладені в основу судових рішень у справах, що надані для порівняння.

А також у Постанові Верховного суду України від 26.12.2012 р. у справі №6-140цс12, де визначена правова позиція:

Правила проведення аукціонів визначаються Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5.

Цей Порядок регулює реалізацію арештованого майна, за винятком нерухомого майна, майна вилученого законом з обігу, та майна, зазначеного в частині пятій статті 55 Закону України Про виконавче провадження. Порядком визначаються дії організаторів до проведення аукціону, порядок його проведення, порядок переоцінки майна, розрахунків за придбане на аукціоні майно та оформлення кінцевих результатів торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на аукціоні, яка полягає в продажу майна боржника, на яке звернено стягнення, та переході права власності до покупця переможця аукціону, слід зазначити, що має місце правочин, який може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України Про виконавче провадження, до призначення аукціону, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна тощо, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають окремому оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення аукціону, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання аукціону недійсними.

Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, позовна заява не підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання 1-го Відповідача про припинення провадження у справі відносно Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" та залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, суд відмовляє у задоволенні, оскільки заявником не доведено певних підстав для застосування процесуальної дії щодо заміні сторони.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України та керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 14.08.2015 р.

Суддя ОСОБА_7