Рішення № 48647446, 10.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" серпня 2015 р.Справа № 916/2168/15

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Зайцев Ю.О.

при секретарі судового засідання Мурачашвілі Х.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: не зявився;

Від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність від 25.05.2015р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ до відповідача ОСОБА_2 підприємства „МЕТАЛОДІМ про стягнення 142 017,96 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 27.05.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 підприємства „МЕТАЛОДІМ про стягнення суми коштів у розмірі 121 255,98 грн., яка складається з суми основної заборгованості в розмірі 91 996,20 грн., суми пені в розмірі 10 245,80 грн., 3% річних в розмірі 348,65 грн. та інфляційних втрат в розмірі 18 665,33грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.06.2015р. за вказаним позовом порушено провадження з призначенням справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 17.06.2015р. представником позивача надано суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого, просить суд стягнути з ОСОБА_2 підприємства „МЕТАЛОДІМ суму коштів у розмірі 142 017,96 грн., яка складається з суми основної заборгованості в розмірі 91 996,20 грн., суми пені в розмірі 15 397,59 грн., 3% річних в розмірі 772,08 грн. та інфляційних втрат в розмірі 33 852,09 грн.

09.07.2015р. представником позивача надано клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 15.07.2015р. представником відповідача надано клопотання про зупинення провадження у справі з підтверджуючими документами. В судовому засіданні 15.07.2015р. вказане клопотання було відхилено.

В судовому засіданні 27.07.2015 р. представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору по справі на 15 днів відповідно до ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області було продовжено строк вирішення спору по справі № 916/2168/15 на 15 днів.

В судовому засіданні 05.08.2015р. представником позивача надано суду заяву про доручення доказів до матеріалів справи.

07.08.2015р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про доручення додаткових доказів у справі.

Відповідач правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався, хоча участь в судових засіданнях по справі приймав.

10.08.2015р. в судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

01 грудня 2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНРЕСУРСИ» (надалі - постачальник) та ОСОБА_2 підприємством «МЕТАЛОДІМ» (надалі - відповідач) був укладений Договір поставки №0112-1 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується у встановлені строки передати у власність покупця гранітно-щебеневу продукцію, (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її в порядку та на умовах, встановлених Договором.

Найменування, одиниці виміру, кількості та вартості Товару, який є предметом поставки за Договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) визначаються виставленим рахунком (п. 1.2 Договору).

Згідно із положеннями п. 2.4 Договору, передача товару здійснюється після внесення покупцем передплати у розмірі 100% вартості товару уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 4.1. Договору, постачальник відвантажує товар покупцеві за цінами, які визначені в рахунку.

За приписами п. 4.3. Договору, оплата товару покупцем здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у порядку 100% передплати.

Згідно п. 4.4. Договору, передача Товару може здійснюватися без передплати або після здійснення часткової передплати за згодою Постачальника. Оплата товару в цьому випадку здійснюється покупцем протягом 5 (п'яти) банківський днів з дати поставки.

Відповідно до п. 5.1 Договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та діючим законодавством України. За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 5.3. Договору).

На виконання умов Договору поставки №0112-1 від 01.12.2014 року, ТОВ «ГРАНРЕСУРСИ» здійснило на користь ПП «МЕТАЛОДІМ» поставки товару: від 08.12.2014 року щебеню фракції 20-40 у кількості 119 т загальною вартістю 20 230,00 грн.; від 12.12.2014 року щебеню фракції 5-20 у кількості 189,1т загальною вартістю

34 038,00 грн.; від 15.12.2014 року щебеню фракції 5-20 у кількості 321,99 т загальною

вартістю 57 958,20 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНРЕСУРСИ» було виставилено відповідні рахунки на оплату №1090 від 08.12.2014 року стосовно оплати вартості щебеню фракції 20-40 у кількості 119 т у сумі 20 230,00 грн. та №1118 від 15.12.2014 року стосовно оплати вартості щебеню фракції 5-20 у кількості 511,09 т у сумі 91 996,20 грн.

Однак в порушення умов договору та вимог чинного законодавства відповідач здійснив лише часткову оплату вартості товару за вищевказаними поставками у сумі 20 230,00 грн., у звязку із чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 91 996,20грн.

З наведених підстав Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 підприємства „МЕТАЛОДІМ про стягнення, з урахуванням збільшення, суми коштів у розмірі 142 017,96 грн., яка складається з суми основної заборгованості в розмірі 91 996,20 грн., суми пені в розмірі 15 397,59 грн., 3% річних в розмірі 772,08 грн. та інфляційних втрат в розмірі 33 852,09 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного 01 грудня 2014р. між ними Договору поставки №0112-1.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

На виконання умов Договору поставки №0112-1 від 01.12.2014 року, ТОВ «ГРАНРЕСУРСИ» здійснило на користь ПП «МЕТАЛОДІМ» поставки товару: від 08.12.2014 року щебеню фракції 20-40 у кількості 119 т загальною вартістю 20 230,00 грн.; від 12.12.2014 року щебеню фракції 5-20 у кількості 189,1т загальною вартістю

34 038,00 грн.; від 15.12.2014 року щебеню фракції 5-20 у кількості 321,99 т загальною

вартістю 57 958,20 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНРЕСУРСИ» було виставлено відповідні рахунки на оплату №1090 від 08.12.2014 року стосовно оплати вартості щебеню фракції 20-40 у кількості 119 т у сумі 20 230,00 грн. та №1118 від 15.12.2014 року стосовно оплати вартості щебеню фракції 5-20 у кількості 511,09 т у сумі 91 996,20 грн.

Отримання товару відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних №1582 від 08.12.2014р., №1617 від 12.12.2014 р. та №1622 від 15.12.2014 р., на яких міститься основна кругла печатка відповідача ПП «МЕТАЛОДІМ» та підписані уповноваженою на отримання товару особою (відповідно до довіреності МД № 48 від 08.12.2014 року).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, ТОВ «ГРАНРЕСУРСИ» за фактом передання товарів у межах вищезазначеного договору, що є предметом даного спору, було видано на користь відповідача податкові накладні (№ 27 від 08.12.2014 р„ № 56 від 12.12.2014 р. та № 64 від 15.12.2014 р.), на підставі яких останнім було сформовано податковий кредит за кожною господарською операцією, що свідчить про її реальність та фактичне вчинення.

Також, наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується підписаним між сторонами Актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2014 року підписаним за період грудень 2014 року за Договором поставки №0112-1 бід 01.12.2014 р. Відповідно до якого, за даними бухгалтерського обліку як позивача, так і відповідача, наявна заборгованість ПП «МЕТАЛОДІМ» перед ТОВ «ГРАНРЕСУРСИ» за Договором поставки №0112-1 від 01.12.2014 р. у розмірі 91 996,20 грн.

Позивачем, до канцелярії суду супровідними листами надано докази оплати відповідачем основного боргу у загальній сумі 31 000,00 грн. Однак, заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу позивачем до суду надано не було.

Таким чином, враховуючи вищезазначене перевіривши розрахунок суми основного боргу приведений позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та договору - зобовязання щодо оплати решти вартості отриманого від позивача товару - не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилася стійка заборгованість, проте, під час розгляду справи відповідачем сплачена частина суми основного боргу, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу за отриманий товар, встановлена судом в розмірі 60 996,20 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 15 397,59 грн., інфляційних витрат в розмірі 33 852,09 грн. та 3% річних в розмірі - 772,08 грн., суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.1 Договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та діючим законодавством України. За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 5.3. Договору).

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 15 397,59 грн., інфляційних витрат в розмірі 33 852,09 грн. та 3% річних в розмірі - 772,08 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у звязку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Судом не приймаються до уваги, в частині нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості, здійсненні позивачем під час розгляду справи оплати основної суми боргу, оскільки їх здійснено 16.07.2015р.,21.07.2015р., 23.07.2015р. та 05.08.2015р., а нарахування штрафних санкцій проводиться по 17.06.2015р.

Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обґрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

Оцінюючи вимоги позивача про відшкодування витрат за надання правової допомоги у розмірі 8 000,00 грн., суд зазначає наступне:

Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Положеннями ст.49 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №9 визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Рішенням Конституційного суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 ГПК України справи про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані, з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

У контексті зазначених норм, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню в порядку ст.44, 49 ГПК України лише в тому випадку, якщо послуги, отримані стороною, були надані саме адвокатом, а не будь-яким представником.

Разом із позовною заявою позивач подав до належним чином засвідчену копію договору про надання правової допомоги №26-ПД від 27.12.2013р. підписаний директором Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ ОСОБА_3 з однієї сторони та адвокатом ОСОБА_4, належним чином засвідчену копію додаткової угоди №3 від 10.04.2015р. до договору про надання правової допомоги №26-ПД, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2299 виданої на імя ОСОБА_4.

Крім того, супровідним листом позивачем надано суду копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 27.05.2015р. підписаного директором Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ ОСОБА_3 з однієї сторони та адвокатом ОСОБА_4 та копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 31.07.2015р. підписаного директором Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ ОСОБА_3 з однієї сторони та адвокатом ОСОБА_4 та докази виставлених позивачу рахунків оплату наданих адвокатом ОСОБА_4 послуг зі звітами про надані послуги.

Будь яких доказів надання правової допомоги представником позивача, який був присутній у судових засіданнях, ОСОБА_5 та доказів її права на зайняття адвокатською діяльністю в матеріалах справи №916/2168/15 не містяться.

Приймаючи до уваги, що договір №26-ПД від 27.12.2013р. укладений позивачем із особою, що є адвокатом у розумінні ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", а надання таких послуг та їх оплата підтверджується відповідними документами, суд вважає, що клопотання про відшкодування зазначених судових витрат є обґрунтованим та підтвердженим наданими доказами щодо надання послуг адвокатом ОСОБА_4 Разом з тим, відповідно до п. 12 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N02-5/78 у чинній редакції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд, вважаючи, що розмір витрат на послуги адвоката є явно завищеним, з урахуванням суми боргу, що підлягає стягненню та вважає за необхідне обмежити цей розмір до 5 000,00 грн.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі - 2 220,31 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ до відповідача ОСОБА_2 підприємства „МЕТАЛОДІМ про стягнення 142 017,96 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 підприємства „МЕТАЛОДІМ (68093, Одеська обл., м.Іллічівськ, с. Малодолинське, вул. Винокурова, буд. 1; код ЄДРЮО та ФОП 36435009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНРЕСУРСИ (67665, Одеська обл., Біляївський р-н., с.Усатове, вул. Залізничників, буд. 22; код ЄДРЮО та ФОП 37170646) суму основного боргу у розмірі 60 996 /шістдесят тисяч девятсот девяносто шість/ грн. 20 коп., пеню в розмірі 15 397 /п'ятнадцять тисяч триста девяносто сім/ грн. 59 коп., 3% річних у розмірі 772 /сімсот сімдесят дві/ грн. 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 33 852 /тридцять три тисячі вісімсот пятдесят дві/ грн. 09 коп., витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5 000 /пять тисяч/ грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 220/дві тисячі двісті двадцять/ грн. 31 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 17 серпня 2015 р.

Суддя Ю.О. Зайцев