Рішення № 48639732, 10.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2015Справа №910/14982/15

За позовомДержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»доТовариства з обмеженою відповідальністю «ІСО»простягнення 343964 грн. 85 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Іорданова Н.М. - представник за довіреністю № ЦХП-15/12 від 12.01.2015;

від відповідача: Музика М.В. - представник за довіреністю № 79 від 07.08.2015;

Вичівська О.Ю. - представник за довіреністю № 18 від 26.01.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» про стягнення 343964 грн. 85 коп., з яких 341686 грн. 94 коп. штрафу та 2277 грн. 91 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № ЦХП-02-03114-01 від 29.08.2014 (рознарядки № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014) не поставив позивачу у визначений строк продукцію (товар), у зв'язку з чим позивачем, на підставі п. 10.1 Договору, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2277 грн. 91 коп. пені та 341686 грн. 94 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 порушено провадження у справі № 910/14982/15; розгляд справи призначено на 10.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 10.08.2015.

У судовому засіданні 10.08.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що від дати укладення між сторонами Договору поставки № ЦХП-02-03114-01 від 29.08.2014 юридична адреса відповідача змінилась, у зв'язку з чим відповідач неодноразово звертався до позивача з листами про направлення кореспонденції на нову адресу та листами про укладення додаткової угоди до Договору, в якій необхідно зазначити адресу відповідача: 01023, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, офіс 345, замість: 01103. м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, буд. 5 (вказана у Договорі). Однак, в період дії Договору сторони не внесли зміни до нього в частині адреси місцезнаходження відповідача, що, на думку позивача, виконання договору було неможливе. При цьому, відповідач зауважив, що позовна заява була направлена позивачем саме за колишньою адресою місцезнаходження відповідача, у зв'язку з чим він не отримав копії позовної заяви, та в подальшому не отримував процесуальних документів суду, оскільки позивач повідомив суду недостовірну адресу місцезнаходження відповідача.

Крім того, відповідач наголосив на тому, що не отримував від позивача рознарядки № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014, з огляду на що у нього не виникло обов'язку поставити зазначений у ній товар на загальну суму 2277912 грн. 96 коп., у підтвердження чого долучив до матеріалів справи лист вих. № 397 від 26.12.2014, адресований позивачу, в якому відповідач зазначив, що не отримував від позивача рознарядки № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 ані в оригіналі, ані факсом, а також докази направлення вказаного листа позивачу.

Також, відповідач зазначив, що позивачем неправильно здійснено розрахунок штрафних санкцій, оскільки відповідно до положень Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції не є об'єктом оподаткування ПДВ, тоді як позивач здійснив розрахунок штрафних санкцій з урахуванням ПДВ.

У судовому засіданні 10.08.2015 представник позивача подав додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи; надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні 10.08.2015 надали усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 10.08.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

29.08.2014 між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСО» (постачальник) було укладено Договір поставки № ЦХП-02-03114-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування продукції: вироби текстильні готові для домашнього господарства, а саме: комплекти постільної білизни з бязі з набивним малюнком: простирадло - 2 шт., наволочка верхня - 1 шт., рушник вафельний - 1 шт. (специфікація № 1); комплекти постільної білизни з сатину з набивним малюнком: простирадло - 1 шт., наволочка верхня - 2 шт., півковдра - 1 шт., рушник махровий - 1 шт., рушник вафельний - 1 шт. (специфікація № 2).

Специфікаціями № 1 та № 2 сторони погодили найменування продукції, її кількість, ціну та загальну вартість.

Згідно з п. 4.1 Договору, ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до) - пункт призначення - згідно з рознарядкою замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими специфікаціями до даного Договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікаціях до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно з п. 5.1.

Відповідно до п. 4.3 Договору, загальна сума даного Договору складає 10366612 грн. 32 коп., ПДВ 20% - 2073322 грн. 46 коп., разом з ПДВ - 12439934 грн. 78 коп.

У пункті 5.2 Договору, зокрема, зазначено, що поставка продукції здійснюється партіями протягом терміну дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Рознарядка надається постачальнику в оригіналі та з застосуванням факсимільного заявку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити замовнику копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання. Кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказане у рознарядці.

Відповідно до п. 5.3 Договору, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

Відповідно до п. 13.7 Договору, термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2014, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено копію рознарядки ЦХП-20/4758 від 29.08.2014, в якій позивач надав дозвіл відповідачу на відвантаження погодженого у специфікаціях товару, а саме: 10000 комплектів постільної білизни з бязі вибіленої з набивним малюнком на загальну суму 1123800 грн. 00 коп. та 1000 комплектів постільної білизни з сатину набивного на загальну суму 269856 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача шляхом факсимільного зв'язку із листом вих. № 161 від 16.09.2014, в якому повідомив про зміну адреси та просив направляти всю поштову кореспонденцію за новим місцезнаходженням відповідача: 04050, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, оф. 345 (копія знаходиться в матеріалах справи). Вказаний лист зареєстрований позивачем за вх. № ЦХП - 28/4442 від 18.09.2014, що підтверджується вхідним реєстраційним штампом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» на ньому.

Як встановлено судом, з огляду на наданий відповідачем лист вих. № 161 від 16.09.2014 про зміну адреси, позивач листом вих. № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 вніс зміни до рознарядки ЦХП-20/4758 від 29.08.2014 та зазначив, що у жовтні поточного року (тобто, 2014 року), надає дозвіл на відвантаження 17878 комплектів постільної білизни з бязі вибіленої з набивним малюнком на загальну суму 2008056 грн. 96 коп. (разом з ПДВ) та 1000 комплектів постільної білизни з сатину набивного на загальну суму 269856 грн. 00 коп. (разом з ПДВ); одержувач вантажу - Фастівський матеріальний склад (08500, м. Фастів, вул. Шевченка, 48).

У відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 10.08.2014, представник відповідача зауважив, що не отримував вказаної рознарядки (№ ЦХП-20/5335 від 29.09.2014), з огляду на що не був повідомлений про свій обов'язок поставити товар, зазначений позивачем у рознарядці № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 у жовтні 2014 року.

Однак, позивачем долучено до матеріалів справи копію опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку № 3502 та списку згрупованих поштових відправлень, з яких вбачається, що рознарядка № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 була відправлена Товариству з обмеженою відповідальністю «ІСО» 06.10.2014.

При цьому, як вбачається із вищевказаних документів, рознарядка № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 була направлена за новою адресою відповідача, яка повідомлена ним у листі № 161 від 16.09.2014 та яка, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20723786 від 16.06.2015, є адресою місцезнаходження відповідача, а саме: м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, оф. 345.

Втім, відповідач заперечує отримання ним рознарядки № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 та стверджує, що з долученого позивачем до позовної заяви витягу щодо відстеження пересилань поштових відправлень 0304906249498 вбачається, що відправлена позивачем поштова кореспонденція була повернута позивачу (не була вручена відповідачу), а дата 11.11.2014 є датою вручення поштової кореспонденції саме представнику позивача за довіреністю.

Суд погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки із витягу щодо відстеження пересилань поштових відправлень 0304906249498, долученого позивачем до матеріалів справи, вбачається, що воно було отримане представником за довіреність саме на об'єкті поштового зв'язку Київ 49 з індексом 03049, тобто позивачем (місцезнаходженням позивача є: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15, відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20723782 від 16.06.2015).

Однак, суд наголошує на тому, що рознарядка № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 була направлена на адресу місцезнаходження відповідача (до того ж, саме на цю адресу відповідач просив позивача направляти всю поштову кореспонденцію): м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, оф. 345, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати про неналежне виконання позивачем свого обов'язку з повідомлення відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що факт неотримання відповідачем рознарядки № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 за адресою його місцезнаходження з тих чи інших причин не є підставою вважати, що позивач неналежним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про обсяги та строки відвантаження товару, які визначені у рознарядці, та, відповідно, не позбавляє відповідача обов'язку поставити визначений товар у визначені строки.

Однак, відповідачем не обґрунтовано суду, з яких саме причин він не отримав рознарядку № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014, адже такі дії як ухилення від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу (в даному випадку, рознарядку № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014) непред'явленою.

При цьому, суд позбавлений можливості самостійно перевірити на сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» інформацію щодо поштового відправлення 0304906249498 з огляду на те, що інформація про наявність та стан пересилання поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації, про що зазначено на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Крім того, відповідно п.п. 1, 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають: місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач отримав рознарядку № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 та, відповідно, зобов'язаний був поставити позивачу зазначений у ній товар (17878 комплектів постільної білизни з бязі вибіленої з набивним малюнком на загальну суму 2008056 грн. 96 коп. (разом з ПДВ) та 1000 комплектів постільної білизни з сатину набивного на загальну суму 269856 грн. 00 коп. (разом з ПДВ)) у встановлені у рознарядці строки - протягом жовтня 2014 року, тобто до 31.10.2014 (включно).

При цьому, суд зазначає, що умови Договору відносно того, що відповідач повинен підтвердити факт отримання рознарядки (п. 5.2), жодним чином не впливає на обов'язок відповідача виконати рознарядку (поставити обумовлений у ній товар у відповідні строки) і не є передумовою виконання такого обов'язку (відкладальною умовою).

Так само, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про неотримання ним процесуальних документів суду, оскільки, на думку відповідача, вони направлялись на адресу відповідача: 01103. м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, буд. 5.

Так, при порушенні провадження у даній справі судом будо виготовлено спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20723786 від 16.06.2015 (знаходиться в матеріалах справи) та встановлено місцезнаходження відповідача: 01023, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, оф. 345, з огляду на що всі процесуальні документи суду направлялись саме на цю адресу.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

При цьому, суд також вважає безпідставними твердження відповідача щодо неможливості виконання сторонами Договору поставки № ЦХП-02-03114-01 від 29.08.2014 без укладення додаткової угоди щодо внесення змін до договору в частині адреси місцезнаходження відповідача, оскільки, як підтверджується встановленими судом фактичними обставинами справи, після отримання позивачем листа відповідача про зміну адреси, позивач направив поштову кореспонденцію (рознарядку № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014) на нову адресу відповідача: 01023, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, оф. 345.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов Договору поставки № ЦХП-02-03114-01 від 29.08.2014 (а саме, рознарядки № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014) щодо строків поставки товару: 17878 комплектів постільної білизни з бязі вибіленої з набивним малюнком на загальну суму 2008056 грн. 96 коп. (разом з ПДВ) та 1000 комплектів постільної білизни з сатину набивного на загальну суму 269856 грн. 00 коп. (разом з ПДВ) у жовтні 2014 року (тобто, до 31.10.2014).

При цьому, суд зазначає, що закінчення строку дії Договору (до 31.12.2014, відповідно до п. 13.7 Договору) жодним чином не впливає на обов'язок щодо виконання зобов'язань, які виникли у період дії договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Інші підстави припинення зобов'язання визначені у ст. ст. 600 - 609 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що рознарядка № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 була надана покупцем у межах дії Договору поставки № ЦХП-02-03114-01 від 29.08.2014 та обов'язок поставити товар у постачальника виник відповідно у межах дії договору, та доказів припинення вказаного зобов'язання на підставах, передбачених ст. ст. 599 - 609 Цивільного кодексу України, відповідачем суду не надано, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку поставити товар за рознарядкою № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 та про наявність прострочення щодо виконання вказаного обов'язку.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлені рознарядкою № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 строки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 341686 грн. 94 коп. штрафу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 10.1 Договору, за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.

З огляду на те, що відповідач у встановлені строки (до 31.10.2014 включно) не виконав свій обов'язок з поставки товару позивачу та, більш того, прострочив обов'язок з поставки понад 30 календарних днів, правомірним є нарахування штрафу у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції за рознарядкою № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 у сумі 2277912 грн. 96 коп.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» штрафу у розмірі 341686 грн. 94 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлені рознарядкою № ЦХП-20/5335 від 29.09.2014 строки, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2277 грн. 91 коп. пені.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 10.1 Договору, за результатами кожного кварталу за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п. 5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив замовник.

Втім, суд зазначає, що передбачена п. 10.1 Договору відповідальність постачальника за несвочасну поставку у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції, є за правовою природою штрафом, оскільки передбачає нарахування неустойки не за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, а є одноразовою штрафною санкцією, яка застосовується при порушенні боржником зобов'язання.

Суд зазначає, що назва штрафної санкції (пеня) не відповідає її правовій природі з огляду на встановлений сторонами у договорі механізм нарахування такої санкції, яка і повинна бути досліджена судом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% є, по суті, одним і тим же штрафом за один і той же вид господарського порушення - несвоєчасну поставку товару, оскільки сторонами у Договорі не зазначено, що стягнення неустойки у розмірі 0,1% виникає у випадку непоставки відповідачем товару в строк до 30 календарних днів від дати прострочення, тобто, умовами договору допускається одночасне застосування обох штрафів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції, тобто за одне й те саме порушення зобов'язання (прострочення поставки продукції).

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд не знаходить підстав для одночасного стягнення з відповідача штрафу у розмірі 0,1% та штрафу у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції за порушення одного й того самого зобов'язання (непоставку товару), у зв'язку з чим суд відмовляє Державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» грошових коштів у розмірі 2277 грн. 91 коп.

Крім того, як вбачається із розрахунку пені, наданого позивачем, він здійснює розрахунок без визначення кількості днів прострочення виконання зобов'язання, тобто, по суті, розрахунок пені, наданий позивачем (2277912,96 грн. * 0,1% = 2277,91 грн.) є розрахунком штрафу.

У відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 10.08.2015, представник відповідача зазначив, що позивачем неправильно здійснено розрахунок штрафних санкцій, оскільки відповідно до положень Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції не є об'єктом оподаткування ПДВ, тоді як позивач здійснив розрахунок штрафних санкцій з урахуванням ПДВ.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що неустойка (штраф, пеня) не входить до договірної вартості, а отже, не підлягає оподаткуванню у випадку, зокрема, стягнення її у судовому порядку з боржника за порушення останнім умов договору.

Однак, ані вказаними нормами Податкового кодексу України, ані положеннями інших нормативно-правових актів не передбачено, що нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватися на ціну, зокрема, непоставленого товару, визначену без ПДВ, з огляду на що суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження відповідача щодо відсутності підстав для нарахування штрафних санкцій на вартість непоставленого товару, визначену з ПДВ.

Крім того, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 10.08.2015, щодо неможливості виконання свого обов'язку з поставки товару у зв'язку із зміною вартості товару на ринку та непогодженням позивача у зв'язку з цим на зміну умов договору, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на обов'язки, які виникли у сторін з Договору поставки № ЦХП-02-03114-01 від 29.08.2014., та зміна умов договору є правом позивача (покупця).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (01023, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 139, оф. 345; ідентифікаційний код: 35920687) на користь Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 11/15; ідентифікаційний код: 19014832) штраф у розмірі 341686 (триста сорок одна тисяча шістсот вісімдесят шість) грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 6833 (шість тисяч вісімсот тридцять три) грн. 74 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 17.08.2015

Суддя І.М. Отрош