Постанова № 48631537, 27.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року Справа № 814/2452/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф. розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Южноукраїнськ

до відповідача: Южноукраїнської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Южноукраїнськ

Суть спору: скасування податкового повідомлення - рішення від 08.07.2014 року № 0003921700, № 0003911700,

в с т а н о в и в:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень від 08.07.2014 року № 0003921700, № 0003911700, які прийняті Южноукраїнською об»єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач).

Позов обґрунтований тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято із порушенням вимог податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених в письмових запереченнях.

Представник сторін подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи. Які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрований виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради 06.09.2001 року та перебуває на обліку в Южноукраїнській ОДПІ з 13.09.2001р.. Основними видами діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним.

В червні 2014 року ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ "Нафто - Сервіс - Плюс", за результатами якої складено Акт № 5/14-09-17-36/НОМЕР_3 від 25.06.2014 р. (надалі - акт).

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення суб'єктом господарювання:

- п. 167.1 ст.167, пп. 177.5.3. п. 177.5 ст. 177, п.177, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу за 2013 рік, а саме за жовтень 2013 року, за результатом документальної перевірки донараховано податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності у сумі 24 878,77 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту включено суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів, який проведено на підставі нікчемних правочинів, чим завищено суму податкового кредиту на 31 063,17 грн., чим занижено податок на додану вартість за жовтень 2013 року на суму 31 063, 17 грн.

Відповідно до висновків, викладених у Акті перевірки, відповідач не визнає можливим включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сформованих по взаєморозрахункам з контрагентом-постачальником ТОВ " Нафто - Сервіс - Плюс ", обґрунтувавши це безтоварністю господарських операцій з зазначеним контрагентом.

При цьому, в обґрунтування своїх виводів контролюючий орган посилається на акт Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області № 25/2200/37377179 від 31.01.2014 року "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Техносервіс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків та їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2013 року по 31.10.2013 року проведеної Ідустріальною ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області та висновку ГОВ Кіровоградської ОДПІ від 11.01.2014 року за № 66/7/11-23-07-05 про результати відпрацювання ТОВ «Нафто - Сервіс - Плюс» за жовтень 2013 року встановлено, що за результатами даних автоматизованої системи співставлення на рівні ДПА України податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контраагентів за жовтень 2013 року, додатку № 5 «Розшифровки податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контраагентів» за жовтень 2013 року, встановлено, що ТОВ «Нафто - Сервіс - Плюс» віднесено до складу податкового кредиту операції з придбання товарів у ТОВ «Техносервіс» за жовтень 2013 року суму ПДВ 772 310, 73 грн., за яким ДПІ дійшла висновку про неможливість використання позивачем у своїй діяльності паливно-мастильних матеріалів, придбаних у ТОВ "Нафто -Сервіс - Плюс", оскільки правовідносини останнього з придбання цих паливно-мастильних матеріалів у ТОВ "Техносервіс" мають ознаки нікчемності.

За наслідками перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003911700, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 38 828, 96 грн., з яких 31 063, 17 грн. - основного зобов'язання та 7 765, 79 грн. - штрафу.

А також за наслідками вказаної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003921700, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 31 098, 46 грн., з яких 24 878, 77 грн. - основного зобов'язання та 6 219, 69 грн. - штрафу.

Підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ " Нафто -Сервіс - Плюс ", що грунтується на судженнях про те, що у ТОВ " Нафто -Сервіс - Плюс " відсутні достатні основні фонди та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності; в ході перевірки не підтверджено придбання товарів контрагентом-постачальником ТОВ " Нафто -Сервіс - Плюс " у ТОВ «Техносервіс»".

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 року за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 року у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 року за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2013 року між позивачем та ТОВ "Нафто - Сервіс - Плюс" укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 04-61 Н, відповідно до умов якого ТОВ " Нафто - Сервіс - Плюс " (постачальник) зобов'язується надати, а ФОП ОСОБА_1 зобов'язується прийняти й оплатити нафтопродукти (товар). Номенклатура, кількість й ціна товару визначаються Сторонами в рахунку-фактурі до договору .

На виконання договору ТОВ " Нафто - Сервіс - Плюс " здійснено поставку нафтопродуктів (бензину А-80 та Дизельного палива):

- 04.10.2013 року, що підтверджено податковою накладною № 15 від 04.10.2013 року, видатковою накладною № РН-0000333 від 04.10.2013 року, рахунком фактурою № СФ-0000327 від 04.10.2013 року, товарно-транспортною накладною від 04.10.2013рку за № 298.

Наявність проведення оплати за поставлений товар підтверджено платіжними дорученнями, які додано до матеріалів справи на загальну суму 186 379 грн.

Таким чином, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надані рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів форми 1-ТТН (нафтопродукт) від 04.10.2013 року, податковими накладними, платіжними дорученнями. Оплата за товар здійснена у безготівковому порядку згідно наданих постачальником рахунків, на підтвердження чого позивачем надані платіжні доручення. Видані позивачеві контрагентом видаткові, податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Придбане пальне використано позивачем в господарській діяльності, основним видом діяльності якого є торгівля паливно-мастильними матеріалами, в тому числі шляхом реалізації на АЗС через реєстратори розрахункових операцій, що підтверджено позивачем періодичними звітами РРО.

В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

За наявності всіх необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування. А недобросовісність контрагента (несплата податків до бюджету) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та безпосереднім контрагентом є бездоказовими.

Посилання відповідача на акт Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області № 25/2200/37377179 від 31.01.2014 року "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Нафто - Сервіс - Плюс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Техносервіс» їх реальності та повноти відображення в обліку за жовтень 2013 року" також не має правового значення, оскільки недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Доводи відповідача про наявність дефектів товарно-транспортних накладних (у графі "пункт навантаження" не зазначено повну адресу пункту навантаження, а в графі "пункт розвантаження" зазначено, в тому числі населені пункти, де позивач не отримував пальне), в даному випадку не може бути безумовною підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання, оскільки заповнення вказаних документів здійснено до фактичної поставки товару та не залежало від волевиявлення позивача. В даному випадку незначні недоліки товарно-транспортних накладних не можуть бути підставою для визнання господарських операцій безтоварними, реальність яких доведена позивачем.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини ТОВ "Нафто -Сервіс - Плюс" із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ " Нафто -Сервіс - Плюс ", а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта суб'єктів владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснення нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0003911700 від 08.07.2014 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0003921700 від 08.07.2014 року.

Відшкодувати судові витрати в сумі 182,70 грн. з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_3).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку/

Головуючий суддя О. Ф. Середа