Рішення № 48627521, 11.08.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/223/14-ц Провадження № 22-ц/773/1239/15 Головуючий у 1 інстанції: Панасюк С.П. Категорія: 27 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка А.А. ,

суддів - Антонюк К.І., Веремчук Л.М.,

при секретарі Черняк О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

12 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, зазначивши, що 14 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким він позичив ОСОБА_5 34200 Євро терміном до 20 лютого 2013 року. На підтвердження факту укладення договору та передачі коштів відповідачем була написана відповідна розписка.

У визначений договором термін відповідач позику не повернув, а тому ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_3 34 200 Євро боргу, штрафні санкції за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 122 094 Євро, а всього 156 294 Євро, що еквівалентно 1 827 692 грн. 19 коп.

Заочним рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 20 червня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики за розпискою від 14 грудня 2012 року у розмірі 34 200 Євро, штрафні санкції за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 122 094 Євро, а всього 156 294 Євро, що еквівалентно 1 827 692 грн. 19 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 17 вересня 2014 року залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд вищевказаного заочного рішення.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Після скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року рішення апеляційного суду Волинської області від 10 лютого 2015 року в даній справі рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку повторно.

В ході апеляційного розгляду даної справи відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав, тоді як позивач та його представник просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі в належній формі було укладено 14 грудня 2012 року договір позики, за яким ОСОБА_2 позичив ОСОБА_5 34200 Євро терміном до 20 лютого 2013 року. І оскільки відповідач позику не повернув, суд стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 34 200 Євро боргу, штрафні санкції за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 122 094 Євро, а всього 156 294 Євро, що еквівалентно 1 827 692 грн. 19 коп.

Однак, із такими висновками суду першої інстанції не можна повністю погодитись.

Так, відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 14 грудня 2012 року між сторонами у справі було укладено договір позики, за яким ОСОБА_6 позичив ОСОБА_5 34200 Євро терміном до 20 лютого 2013 року.

Належним та допустимим підтвердження факту укладення договору та передачі коштів слугує підписана відповідачем особисто відповідна розписка, справжність підпису на якій не заперечується ОСОБА_3 (а.с.5).

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що по закінченню обумовленого договором строку і по день заявлення позову відповідач не повернув суму позики, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня або штраф, що є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

За змістом наведених вище норм закону, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У наданій суду розписці сторони погодили, що у випадку неповернення позики у вказані строки на всю суму боргу нараховуються штрафні санкції у розмірі 1 % за кожен день прострочення, що за своїми юридичними ознаками підпадає під визначення пені, закріплене у ч.3 ст.549 ЦК України.

Таким чином, розмір неустойки (пені) за порушення ОСОБА_3 строків виконання вищевказаного грошового зобов'язання за період з 21 лютого 2013 року по 12 лютого 2014 року (357 календарних дні) становить 122094 Євро (34200 Євро х 1 % х 357 днів = 12209 Євро).

Разом з тим, частиною третьою статті 551 ЦК України, передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, незалежно від наявності клопотання відповідача про це.

Саме така за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-100 цс 14 від 03 вересня 2014 року, ухваленій в порядку ст.ст.353 - 3607 ЦПК України.

Залишивши поза увагою вищенаведені обставини та положення ч.3 ст.551 ЦК України, суд першої інстанції наряду з сумою боргу, яка становить 34200 Євро, помилково стягнув також всю суму штрафних пені - 122094 Євро, що значно (у 3,5 раз) перевищує сам борг.

Натомість, колегія суддів вважає, що на підставі ч.3 ст.551 ЦК України сума пені підлягає зменшенню до суми, співмірної з сумою грошового зобов'язання, та має становити 35000 (тридцять п'ять тисяч) євро, що на день подачі позову еквівалентно 409287 (чотириста дев'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 80 коп. (за офіційним курсом гривні - 100 Євро = 1169,3937 грн.).

За таких обставин ухвалене у справі рішення в силу вимог ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині стягнення суми пені.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, становить 809220 (вісімсот дев'ять тисяч двісті двадцять) грн. 45 коп., що еквівалентно 69200 (шістдесят дев'ять тисяч двісті) євро, в тому числі: 399932 (триста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн. 65 коп. боргу за договором позики, що еквівалентно 34200 (тридцять чотири тисячі двісті) євро та 409287 (чотириста дев'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 80 коп. неустойки.

Доводи апеляційної скарги щодо безгрошовості договору позики не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються наведеними вище доказами.

В частині вирішення питання про розподіл судових витрат рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 червня 2014 року в даній справі змінити.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 399932 (триста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн. 65 коп. боргу за договором позики, що еквівалентно 34200 (тридцять чотири тисячі двісті) євро та 409287 (чотириста дев'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 80 коп. неустойки, що еквівалентно 35000 (тридцять п'ять тисяч) євро, а всього 809220 (вісімсот дев'ять тисяч двісті двадцять) грн. 45 коп., що еквівалентно 69200 (шістдесят дев'ять тисяч двісті) євро.

В решті заочне рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 червня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді