Рішення № 4858792, 03.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 21/79

03.09.09

За позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд - Продукт»

До

Державного комітету України з державного матеріального резерву

Про

стягнення 8377058,10 грн.

суддя Шевченко Е. О.

Представники:

Від позивача

Глазков Є.С.- представник (дов.16/09 від 16.06.2009)

Від відповідачів

Дятловська І.В. –представник (дов. від 19.02.2009).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь позивача плату за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 8 377 058,10 грн.

Позивач заявою від 03.09.2009 уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача плату за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 8245729,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ст.ст. 11, 937 Цивільного кодексу України, між ПП «Продукти харчування»та відповідачем виникли правовідносини щодо зберігання матеріальних цінностей, факт існування яких ПП «Продукти харчування»засвідчив надавши Державному комітету України з державного матеріального резерву приймальні акти (зберігальні зобов’язання) за формою Р-16. Тобто, ПП “Продукти харчування” зобов’язане вчиняти необхідні дії спрямовані на забезпечення схоронності товару, а Державний комітет України з державного матеріального резерву, в свою чергу, зобов’язаний сплачувати плату за зберігання, що складає 7,50 грн. за добу за тонну матеріальних цінностей. З посиланням на положення ст. 632 Цивільного кодексу України позивачем зазначено, що якщо в договорі ціна не встановлена, то вона визначається виходячи із звичайних цін на аналогічні послуги. В підтвердження своїх вимог, позивачем надано приймальні акти (зберігальні зобов’язання) за формою № Р-16 та висновок регіональної Торгово-промислової палати Донецької області від 04.12.2008 № 7239. Проте, в порушення вимог чинного законодавства, відповідач свої зобов’язання щодо оплати послуг ПП «Продукти харчування» по зберіганню матеріальних цінностей, не виконав. ПП «Продукти харчування», на підставі договору від 02.07.2009 відступило позивачу право вимоги виконання зобов’язання відповідачем щодо оплати послуг із зберігання. Оскільки відповідач не здійснив оплату вартості послуг із зберігання на користь ПП «Продукти харчування», то позивач на підставі договорів про відступлення права вимоги, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості відповідача щодо оплати послуг із зберігання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивач не має права самостійно визначати вартість зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а висновок регіональної Торгово-промислової палати Донецької області від 04.12.08. № 7239 не може бути джерелом визначення вартості зберігання, а також відповідно до ч. 1 ст. 946, ч. 1 ст. 639, Цивільного кодексу України, п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002, оформлення акта за формою № Р-16 не свідчить про те, що сторонами спору було укладено договір відповідального зберігання та досягнуто згоди щодо розміру вартості зберігання.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.04.2008 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Державним підприємством “Ресурспостач” було укладено договір комісії № 44юр-2008.

Відповідно до п. 1.1. договору комісії, Державне підприємство “Ресурспостач” прийняло на себе зобов’язання від свого імені але за рахунок Держкомрезерву України здійснити закупівлю та закладення м’яса до державного резерву.

Відповідно до п. 1. ст. 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

З метою забезпечення зберігання м’яса, що належить відповідачу Державним підприємством “Ресурспостач” було укладено договори зберігання з Приватним підприємством “Продукти харчування” № 12зб від 21.04.2008, № 14зб від 14.04.2008 та № 8зб від 29.04.2008.

Як вбачається з матеріалів справи, Державним підприємством “Ресурспостач” було розміщено м’ясо Держкомрезерву України на зберігання, на складах ПП «Продукти харчування», згідно з договорами зберігання № 12зб від 21.04.2008, № 14зб від 14.04.2008 та № 8зб від 29.04.2008, що підтверджується залученими до матеріалів справи приймальними актами (зберігальне зобов’язання) форми № Р-16.

Відповідно до п. 1.3. договорів зберігання № 12зб від 21.04.2008, № 14зб від 14.04.2008 та № 8зб від 29.04.2008, товар, що передається Замовником на зберігання, відповідно до умов Договору, не переходить у власність Зберігача, а є власністю Державного комітету України з державного матеріального резерву. Відповідно до п.4.3. договорів зберігання, сторони погоджуються, що видача зберігачем приймального акту форми Р-16 є підтвердженням факту приймання товару на відповідальне зберігання до державного резерву відповідно до Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Таким чином, суд дійшов висновку, що м’ясо, належало на праві власності Державному комітету України з державного матеріального резерву та передане останнім на зберігання Приватному підприємству “Продукти харчування”.

Приватним підприємство “Продукти харчування” було прийнято на відповідальне зберігання м’ясо державного резерву, кількість якого змінювалась, а саме у грудні 2008 року в кількості 198015,772 тонн., в січні 2009 року в кількості 303102,312 тонн, у лютому 2009 року 279807,533 тонн, у березні 2009 року в кількості 293329,116 тонн, в квітні 2009 року у кількості 16783,951 тонн, в травні 2009 року в кількості 8391,975 тонн.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Факт прийняття товару на відповідальне зберігання ПП «Продукти харчування»засвідчило шляхом оформлення, підписання та передання відповідачу приймальних актів за формою Р-16.

Відповідно до Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997, акт про приймання є єдиним документом складського обліку, що оформлюється відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву та документом, що підтверджує прийняття на зберігання матеріальних цінностей у відповідній кількості та зазначеної якості.

Позивачем було надано до суду акти за формою Р-16.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Згідно ч. 3 ст. 937 Цивільного кодексу України, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачам.

Відповідно до п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності, а відповідно до п. 3 цієї статті договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

В даному випадку складськими документами підписаними зберігачем є акти за формою Р-16 які є документами складського обліку згідно з Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997.

Виходячи з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що між ПП «Продукти харчування»та відповідачем виникли правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Тобто, ПП «Продукти харчування»акцептувало оферту відповідача і прийняв м’ясо на зберігання, видавши акти за формою Р-16, копії яких наявні в матеріалах справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв” матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до акту від 13.02.2009 контрольно –ревізійного відділу Південного регіону Контрольно - ревізійного департаменту Держкомрезерву України., складений за результатами перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності, умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні ПП «Продукти харчування»встановлено, що останнім здійснено самовільне відчуження м’яса птиці в кількості 49,995т.

Відповідно до п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути товар у схоронності.

Відповідно до п. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Позивач просить суд стягнути плату за зберігання з розрахунку вартості 7,50 грн. за одну тонну м’яса за одну добу.

В підтвердження правильності визначення вартості позивачем надано звіт Донецької торгово-промислової палати від 04.12.2008 № 7239, яким встановлено, що ринкова вартість відповідального зберігання харчових продуктів в низькотемпературному режимі - замороженого м’яса станом на момент проведення експертизи може складати 7,50 грн. за одну тонну за добу.

Посилання відповідача на Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.02. також не може бути взятий судом до уваги, оскільки предметом спору є стягнення плати за зберігання, а не відшкодування витрат пов'язаних із зберіганням.

Відповідно до п. 1 ст. 947 Цивільного кодексу України, витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання, отже витрати лише можуть бути складовою частиною плати за зберігання.

Згідно з п. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України, при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

У правовідносинах які склалися між ПП «Продукти харчування»та відповідачем, не встановлено безоплатність зберігання м’яса.

Платність зберігання підтверджується п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, в якій вказано, що за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Приватним підприємством «Продукти харчування»нарахована плата за зберігання за період з 10.12.2008 по 30.03.2009 на загальну суму 8056910,50 грн. та за період з 31.03.2009 по 31.05.2009 на загальну суму 188819,44 грн. з урахуванням зменшення кількості м’яса, яке знаходилось на зберіганні у підприємства, що було встановлено актом ревізії від 13.02.2009 .

З метою отримання з відповідача плати за зберігання, Приватним підприємством «Продукти харчування»надано відповідачу рахунки-фактури № ПП-0000292 від 29.12.2008 на загальну суму 1485118,29 грн., № ПП-0000001 від 30.01.2009 на загальну суму 2273267,34 грн., № ПП-0000002 від 28.02.2009 на загальну суму 2098556,50 грн., № ПП-0000003 від 31.03.2009 на загальну суму 2199968,37 грн., № ПП-0000004 від 30.04.2009 на загальну суму 125879,63 грн., № ПП-0000005 від 31.05.2009 на загальну суму62393,81грн., відповідно до яких Відповідач повинен щомісячно сплачувати ПП «Продукти харчування»плату за зберігання, загальний розмір якої складає 8 245 729, 94 грн.

Таким чином, відповідач зобов’язаний здійснювати оплату вартості послуг зберігання товару з моменту оформлення Приватним підприємством «Продукти харчування»акта по формі р-16, фактично після того, коли у відповідності до Закону України “Про державний матеріальний резерв” було проведено закладення матеріальних цінностей до державного резерву і до моменту видання розпорядження (Наряду на відпуск) матеріальних цінностей з державного резерву.

Виходячи з вищевикладеного, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст.11, 937, 957 Цивільного кодексу України, між відповідачем та Приватним підприємством «Продукти харчування»було укладено договір відповідального зберігання.

Факт існування якого позивач засвідчив оформивши приймальні акти (збережувальні зобов’язання) за формою № Р-16.

Відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право його вимагати в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем до матеріалів справи надано супровідний лист Приватного підприємства «Продукти харчування»про направлення вищевказаних рахунків –фактур на адресу відповідача.

Вказаний лист отриманий повноваженим представником відповідача 04.06.2009 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Надані Приватним підприємством «Продукти харчування» відповідачу рахунки на оплату вартості послуг зберігання останній не оплатив, чим ухилився від виконання зобов'язань про оплату вартості послуг на загальну суму 8245729,94 грн.

02.07.2009 між Приватним підприємством «Продукти харчування»(первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Продукт»(новий кредитор) був укладений договір № 02/07 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги по сплаті суми за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 8377058,10 грн. у Державного комітету України з державного матеріального резерву України (боржник).

Приватне підприємство «Продукти харчування»листом від 03.07.2009 повідомило Державного комітету України з державного матеріального резерву України про відступлення права вимоги, сплати за зберігання матеріальних цінностей від Державного комітету України з державного матеріального резерву у розмірі 8377 058,10 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Кредитор у зобов’язанні може бути змінений іншою особою внаслідок переведення ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (ч. 1 п. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України).

Статтею 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні (ст. 517 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Враховуючи матеріали справи, судом встановлено що при укладанні договору про відступлення права вимоги від 02.07.2009 сторонами додержані вимоги вищевикладених статей.

Оскільки судом встановлено, наявність заборгованості відповідача перед Приватним підприємством «Продукти харчування»на загальну суму 8245729,94 грн., то суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Гранд - Продукт»як нового кредитора до Державного комітету України з державного матеріального резерву є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8245729,94 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме на суму заборгованості у розмірі 8245729,94 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034016) на користь Товарисва з обмеженою відповідальністю “Гранд - Продукт” (вул. Адигейська, 14, м. Донецьк,83112, код ЄДРПОУ 35484558) 8 245 729 (вісім мільйонів двісті сорок п’ять тисяч сімсот двадцять дев’ять) грн. 94 коп. - плату за зберігання цінностей державного матеріального резерву за 2008 рік, 25 220 (двадцять п’ять тисяч двісті двадцять) грн. 66 коп. –державного мита та 310 (триста десять) грн. 07 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Е.О. Шевченко