Рішення № 4856342, 14.09.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.09 Справа № 11/199

За позовом Закритого акціонерного товариства “Український мобільній зв'язок”, м. Київ

до Державного підприємства - виробничого об’єднання “Луганський верстатобудівний завод”, м. Луганськ

про стягнення 36 166 грн. 44 коп.

суддя Москаленко М.О.

секретар судового засідання Меркулов Р.С.

в присутності представників сторін:

від позивача - Ковальова І.М., дов. № 0339/8 від 20.12.2008;

від відповідача –Федоренко Д.В., дов. № 16 від 01.06.2009;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за укладеною 29.05.2002 між сторонами Корпоративною угодою № 3.630 з надання послуг мобільного зв’язку на підставі тринадцяти договорів в сумі 21136 грн. 50 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 8961 грн. 88 коп., 3 % річних у розмірі 1363 грн. 74 коп. та санкції у розмірі 4704 грн. 33 коп.

Таким чином, кінцевими позовними вимогами слід вважати вимоги по стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зв’язку у розмірі 5072 грн. 60 коп., інфляційних нарахувань на суму заборгованості у розмірі 2318 грн. 77 коп., 3% річних у сумі 335 грн. 79 коп. та договірні санкції у розмірі 4704 грн. 33 коп.

Письмовим відзивом на позовну заяву (том справи 3, а.с. 27) відповідач поти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що постановою господарського суду м. Києва від 27.02.2009 у справі № 12/130б державне підприємства виробниче об’єднання «Луганський верстатобудівний завод»визнане банкрутом та стосовно вказаного підприємства відкрито ліквідаційну процедуру. За доводами відповідача відповідно до ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги за зобов’язанням боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури, а тому позивач повинен був звернутися з викладеними у позові вимогами до ліквідатора відповідача в рамках провадження у справі про банкрутство відповідача.

Письмовим відзивом № 2 на позовну заяву (том справи 3, а.с. 38) відповідач заявив клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності відповідно до приписів ст. 257 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 14.09.2009 позивачем надано письмову заяву про зменшення позовних вимог, в якій викладено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги зв’язку у розмірі 5072 грн. 60 коп., інфляційних нарахувань на суму заборгованості у розмірі 2318 грн. 77 коп., 3% річних у сумі 335 грн. 79 коп. та договірні санкції у розмірі 4704 грн. 33 коп. Розрахунок вимог, викладених у заяві про зменшення позовних вимог, здійснений позивачем з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Вказана заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та приймається судом до розгляду.

Дослідивши обставини справи, вислухавши представників сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд встановив таке.

29.05.2002 між сторонами у справі було укладено корпоративну угоду про надання послуг мобільного зв’язку № 185 (3.630) (далі за текстом –Корпоративна угода), умови якої поширюються на всі договори про надання послуг мобільного зв’язку, укладені сторонами, що були чинними на момент підписання Корпоративної угоди, включаючи будь-які майбутні договори, предметом яких є надання послуг мобільного зв’язку (пункт 1 Корпоративної угоди).

Відповідно до умов пункту 8 Корпоративної угоди всі номери мобільних телефонів підключаються на один особовий рахунок. Відповідачу був наданий особовий рахунок 3.630.

З урахуванням умов Корпоративної угоди сторонами були укладені такі договори (додаткові угоди) про надання послуг мобільного зв’язку: № 3.630 від 17.08.2001, наданий телефонний номер 4751043; № 3.630/594684 від 17.08.2001, наданий телефонний номер 3288429; № 3.630/696436 від 14.01.2002, наданий телефонний номер 4751529; № 1.10474478/849438 від 16.08.2002, наданий телефонний номер 3285595; № 3.630/972300 від 11.10.2002, наданий телефонний номер 3288310; № 3.630/905981 від 21.10.2002, наданий телефонний номер 3285338; № 3.630/1048320 від 27.01.2003, наданий телефонний номер 4757197; № 1774922 від 05.08.2004, наданий телефонний номер 4755124; № 1878777 від 04.10.2004, наданий телефонний номер 3670430; № 1895972 від 21.10.2004, наданий телефонний номер 4761626; № 1895987 від 21.10.2004, наданий телефонний номер 4761627; № 2017536 від 29.12.2004, наданий телефонний номер 3287672; № 2017540 від 29.12.2004, наданий телефонний номер 3287673.

Пунктом 4.1.2 Умов користування мережами мобільного зв’язку УМЗ (далі за текстом –Умови) передбачені обов’язки абонента, зокрема, своєчасно сплачувати рахунки за надані послуги. Згідно з п.п. 7.8 Умов платежі повинні надійти до УМЗ протягом терміну, вказаного в рахунку, чи у разі неодержання рахунків до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим - до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У період з 01.01.2000 по 29.04.2007 відповідачу були надані послуги зв’язку на загальну суму 273145 грн. 55 коп. (за усіма додатковими угодами до Корпоративної угоди).

Послуги зв’язку, що надавалися позивачем, відповідач припинив сплачувати з 16.01.2007 (з вказаної календарної дати розпочалося прострочення відповідача зі сплати рахунків, що надавалися позивачем, починаючи з рахунку за липень 2007 року).

Сума заборгованості відповідача за надані позивачем послуги згідно з наявними у матеріалах справи рахунками за період з 01.07.2006 (рахунок від 01.07.2006 підлягав сплаті до 15.07.2009) до 15.08.2006 (відповідно до заяви позивача про зменшення позовних вимог) склала за усіма додатковими угодами 5072 грн. 60 коп., що підтверджується звітом про баланс особового рахунку абонента, а також надісланими на адресу відповідача рахунками.

Документів у підтвердження повної або часткової сплати вказаної позивачем суми заборгованості за вказаний позивачем у заяві про зменшення позовних вимог період відповідачем під час судового розгляду справи надано не було.

29.04.2007 укладені сторонами у даній справі договори (додаткові угоди) були припинені у зв’язку з наявністю заборгованості відповідача за надані позивачем послуги.

У відповідності із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватися належним чином, зокрема, відповідно до умов договору.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного вище вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 5072 грн. 60 коп. є обґрунтованими.

Письмовим відзивом № 2 на позовну заяву відповідач заявив клопотання про застосування до позовних вимог встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності.

Відповідно до приписів ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена у три роки.

Враховуючи умови порядку сплати наданих позивачем послуг (до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим), а також дату, з якої почалося прострочення відповідачем належних до сплати платежів (16.07.2006), встановлений законом трирічний строк для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договорами сплив 16.07.2009.

До господарського суду Луганської області з даною позовною заявою позивач звернувся 14.07.2009, про що свідчить власноручна відмітка повноважного представника позивача на першому аркуші позовної заяви. Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 5072 грн. 60 коп. позивачем не пропущений, тому вказана вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних вище приписів цивільного законодавства позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні нарахування на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості у загальному розмірі 2318 грн. 77 коп. та 3% річних у розмірі 335 грн. 79 коп.

Розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань здійснений позивачем у відповідності з приписами чинного законодавства, відповідає фактичним обставинам справи та є обґрунтованим, тому вимоги про стягнення вказаних нарахувань є такими, що підлягають задоволенню.

Під час слухання справи докази часткової або повної оплати наданих позивачем послуг за вказаний у позові період відповідачем надані не були.

За порушення умов Корпоративної угоди та додаткових угод до неї згідно з умовами пунктів 1.2 Додаткових угод, підписаними сторонами у даній справі, відповідачу були нараховані договірні санкції у розмірі 3 грн. 65 коп. за кожен день, що залишився до закінчення строку дії додаткової угоди, починаючи з дня відмови відповідача від договору або припинення дії договору.

Загальна сума санкцій за усіма договорами, нарахована позивачем та заявлена ним до стягнення з відповідача, склала 4704 грн. 33 коп., що відповідач обґрунтував відповідним наданим суду розрахунком.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі за текстом –Закон про банкрутство) передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Спір у даній справі виник з приводу несплати відповідачем наданих йому послуг зв’язку на підставі укладених сторонами у справі Корпоративної угоди та додаткових угод до неї.

Отже, вказаний борг є грошовим зобов’язанням відповідача перед позивачем у розумінні статті 1 Закону про банкрутство.

Відповідно до цієї статті грошове зобов’язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України.

У зв’язку з цим грошовими зобов'язаннями Підприємства перед Товариством є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем неустойку (штраф), а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає стягненню.

Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду України від 17.01.2006 у справі № 11/690.

З урахуванням викладеного вище, а також того, що 23.07.1998 порушено провадження у справі № 12/130б про банкрутство відповідача у даній справі, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а в подальшому відповідач –державне підприємство виробниче об’єднання «Луганський верстатобудівний завод», постановою господарського суду м. Києва від 27.02.2009 визнаний банкрутом, враховуючи період нарахування договірних санкцій за позовом, нараховані позивачем договірні санкції у розмірі 4704 грн. 33 коп. стягненню з відповідача не підлягають і у задоволенні вказаної вимоги позивача слід відмовити.

Із врахуванням викладеного вище позовні вимоги підтверджені матеріалами справи, відповідають фактичним обставинам, тому підлягають задоволенню частково, а саме у частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зв’язку у розмірі 5072 грн. 60 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 2318 грн. 77 коп., 3% річних у розмірі 335 грн. 79 коп.

В решті позову слід відмовити.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При зверненні до господарського суду з даним позовом позивачем було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 315 грн. 00 коп. , в той час як сплаті підлягало 118 грн. 00 коп. За таких обставин зайве сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 197 грн. 00 коп. підлягають поверненню позивачеві з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з державного підприємства виробничого об’єднання «Луганський верстатобудівний завод», м. Луганськ, вул.. Поштова, буд. 1, код 14311005, на користь Закритого акціонерного товариства “Український мобільній зв'язок”, вул. Лейпцизька, 15, м. Київ, код 14333937, заборгованість за надані послуги зв’язку в сумі 5072 грн. 60 коп., інфляційні нарахування на суму заборгованості в сумі 2318 грн. 77 коп. та 3 % річних в сумі 335 грн. 79 коп., витрати зі сплати державного мита в сумі 77 грн. 27 коп., а також 73 грн. 35 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

3. Повернути Закритому акціонерному товариству “Український мобільній зв'язок” з Державного бюджету України зайве сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 197 грн. 00 коп.

Підставою для повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання рішення –18.09.2009.

Суддя М.О. Москаленко