Рішення № 48549204, 27.11.2013, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/675/13-ц

2/683/506/2013

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 року Старокостянтинівський районний суд

Хмельницької області

в складі:

головуючого - судді Цимбалюка О.В.

при секретарі Поважнюк О.Б.

розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинові справу за позовом публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Країна" до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу,

в с т а н о в и в:

ПАТ „Страхова компанія „Країна" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу, мотивуючи тим, що 07 липня 2009 року близько 20 години 45 хвилин на автодорозі М-12 Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам?янка з вини відповідача сталась дорожньо-транспортна пригода, так він, керуючи автомобілем „Мерседес 2433" державний номерний знак НОМЕР_1, в темну пору доби, при вимушеній зупинці, не включив аварійну світлову сигналізацію та габаритні си стоянкові ліхтарі, не встановив знак про аварійну зупинку або миготливий червоний ліхтар, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем марки „Хюндай Акцент" державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 Постановою судді Старокостянтинівського районного суду від 17 грудня 2009 року відповідача було визнано винним за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 11 жовтня 2008 року між ПАТ „Страхова компанія „Країна" та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, оформлений полісом № 05/006439/2.1.5.1. Повна вартість відновлювального ремонту автомобіля страхувальника ОСОБА_3 склала 74 000 грн. 22 лютого 2010 року страхувальнику страховиком було виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 74 000 грн., яку останній в порядку зворотної вимоги (регресу) просить стягнути з відповідач, так як він її добровільно не відшкодував.

Представник позивача в письмовій формі просив справу розглянути у його відсутність на підставі наявних в матеріалах справи доказах в заочному порядку.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоч про час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. За письмовою згодою представника позивача, який не обмежений довіреністю на вчинення даної процесуальної дії, суд у відповідності до ч. 4 ст. 169 ЦПК України вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2008 року між ПАТ „Страхова компанія „Країна" та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна особа (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити іншій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначену у договорі грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у випадку недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування спричиненої ним шкоди зобов'язана сплатити постраждалій стороні різницю між фактичним розміром шкоди та страхової виплати.

Положеннями ст. 20 Закону України „Про страхування" закріплено, що одним із зобов'язань страховика є обов'язок при настанні страхового випадку виконати страхову виплату, в передбачений договором строк.

07 жовтня 2009 року Управління Державної автомобільної інспекції Тернопільській області складено довідку про дану дорожньо-транспортну пригоду з зазначенням місця вчинення, учасників, обставин та встановлення порушника правил дорожнього руху та довідку про отриманні автомобілем марки „Хюндай Акцент" державний номерний знак НОМЕР_2 отриманні механічні пошкодження.

08 жовтня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до позивача з заявою на виплату страхового відшкодування (повідомлення про страховий випадок) внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності" передбачено, що страховим випадком, є випадок внаслідок якого спричинено шкоду третім особам в дорожньо-транспортній пригоді, яка виникла за участю застрахованого транспортного засобу і внаслідок якого наступає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застраховано.

Постановою судді Старокостянтинівського районного суду від 17 грудня 2009 року відповідача було визнано винним за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, так як він керуючи автомобілем „Мерседес 2433" державний номерний знак НОМЕР_1, в темну пору доби, при вимушеній зупинці, не включив аварійну світлову сигналізацію та габаритні стоянкові ліхтарі, не встановив знак про аварійну зупинку або миготливий червоний ліхтар, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем марки „Хюндай Акцент" державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2

Відповідно до змісту ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративні правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно затвердженого заступником начальника управління врегулювання збитків СК „Країна" 16 лютого 2009 року розрахунку № 14815 розміру страхового відшкодування з додатком, що підлягає виплаті визначено в сумі 74 000 грн.

Статтею ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. При цьому збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати пов'язані з поновлюваним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку встановленому законом, враховуючи затрати на усунення пошкоджень, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання власника або законного користувача транспортного засобу. Якщо транспортний засіб необхідно за поважними причинами розташувати на стоянку, до розміру шкоди додаються також затрати по евакуації транспортного засобу до стоянки та сплата за услуги стоянки.

У відповідності до платіжних доручень № 42 від 03 березня 2010 року та № 71 від 07 квітня 2013 року ПАТ „Страховою компанію „Країна" виплачено 74 000 грн. страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 4 статті 1166 ЦК України зазначено, що шкода, завдана неправомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Приписи ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначають, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об'єктом, іншим суб'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положення ч. 5 цієї ж статті Закону вказує, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдану внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року зі змінами та доповненнями „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" вказує на те, що згідно п. 4 джерелом підвищення небезпеки належить визнавати будь яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому прояві їх шкідливих властивостей.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела.

У відповідності до змісту ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір невстановлений законом.

Оскільки позивач відшкодував шкоду, завдану відповідачем, внаслідок пошкодження автомобіля ОСОБА_3, і має право в порядку регресу вимагати сплатити виплачене ним відшкодування, тому позов підлягає задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, на підставі ст. ст. 16, 22, 979, 1166, 1167, 1178, 1179, 1181, ч. 2 ст. 1187, ст. 1191, ст. 1192 ЦК України, п. п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1992 року з подальшими змінами і доповненнями, ст. 20 Закону України „Про страхування", ст. ст. 6, 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності",

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Країна" збитки в розмірі 74 000 грн., які перерахувати на р/р № 2650500710156 в ПАТ КБ „Правекс-Банк" в м. Києві, МФО: 321983, код ЄДРПОУ 20842474, одержувач ПАТ „СК „Країна" та судовий збір в розмірі 740 00 грн., які перерахувати на р/р № 2650500710156 в ПАТ КБ „Правекс-Банк" в м. Києві, МФО: 321983, код ЄДРПОУ 20842474, одержувач ПАТ „СК „Країна".

На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: