Ухвала суду № 48545744, 13.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" серпня 2015 р. м. Київ К/800/8304/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Олексієнко М.М., Швець В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної інспекції техногенної безпеки у Дніпропетровській області (правонаступник - Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з вимогами про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача щодо нездійснення належних виплат та компенсацій позивачу, стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2012 рік, стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 2880 грн. 46 коп. та матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань у розмірі 2880 грн. 46 коп., стягнення компенсації 50% знижки плати за жилу площу та комунальні послуги у розмірі 1885 грн. 30 коп. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015р., позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, стягнуто з відповідача компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 17 календарних днів в сумі 1530,17грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить змінити постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань, компенсації 50% знижки за жилу площу та комунальні послуги, скасувавши ухвалу суду апеляційної інстанції.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Державної інспекції техногенної безпеки у Дніпропетровській області від 30.05.2012р. №81-ос майора служби цивільного захисту ОСОБА_2, заступника начальника відділу нагляду за новобудовами м. Дніпропетровська управління забезпечення діяльності Головного управління Державної інспекції техногенної безпеки у Дніпропетровській області звільнено зі служби у запас Збройних сил України за пп. 5 п. 99 Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (через сімейні обставини) з 31.05.2012р.

В день звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки у 2012 році тривалістю 17 днів.

Статтею 42 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" (чинного на час звільнення позивача зі служби) було передбачено, що порядок проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту визначається цим Законом та Положенням про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Тобто, спірні правовідносини урегульовані спеціальним законодавством, чинним на час звільнення позивача зі служби, до якого, зокрема, відносився вищевказаний Закон та Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 629 (Положення).

Разом з тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин в законодавстві, що визначало умови та порядок проходження служби в органах цивільного захисту, не було врегулюване питання щодо грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, суди попередніх інстанцій правильно виходили з приписів ст. 83 КЗпП України, за змістом якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Встановивши, що позивач у 2012 році не використав частину щорічної відпустки, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за 17 календарних днів.

Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача грошової компенсації в розмірі 50% знижки за житлову площу та комунальні послуги, оскільки судами встановлено, що позивачем не було дотримано порядку оформлення вказаної пільги, зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення до відповідача щодо отримання пільги.

Щодо відшкодування моральної шкоди суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди.

Дійсно, в матеріалах справи немає жодних підтверджень того, що діями відповідача позивачу була спричинена моральна шкода, не обґрунтовано її розмір і не надано доказів, які б підтвердили факт переживання ним моральних страждань, їх тривалість та інтенсивність.

Водночас, колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань, оскільки суди помилково вирішували спір на підставі нормативно-правових актів, що не підлягали застосуванню до даних правовідносин та на підставі неповно з'ясованих обставинах у справі.

Вирішуючи спір в зазначеній частині, суди керувались положеннями п. 2.17.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 499 від 31.12.2007р., відповідно до якого особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

При цьому судами не враховано, що позивач проходив службу в органах цивільного захисту, а не в органах внутрішніх справ, тому спірні правовідносини регулювалися нормами спеціального законодавства, як вже зазначалось вище, Законом України "Про правові засади цивільного захисту" та Положенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" встановлено, що умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" та з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10.06.2008р. № 447 затверджено Інструкцію про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (чинна на час виникнення спірних правовідносин).

Вказаною Інструкцією визначено порядок виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки.

В пункті 20.1 Інструкції передбачено, що особам рядового і начальницького складу, в тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням начальника органу управління (підрозділу) один раз на рік може надаватися матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, при наданні щорічної основної відпустки в розмірах, що не перевищують їх місячного грошового забезпечення.

Як вбачається із наказу Головного управління Державної інспекції техногенної безпеки у Дніпропетровській області від 30.05.2012р. №81-ос про звільнення, позивач у 2012 році щорічну відпустку не використав, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення.

Умови та порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначені в пункті 19.1 вказаної Інструкції, відповідно до якого особам рядового і начальницького складу за рішенням начальника органу управління (підрозділу) один раз на рік може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Підставою для виплати особі рядового і начальницького складу матеріальної допомоги є рапорт особи рядового і начальницького складу з проханням надати їй зазначену матеріальну допомогу та відповідний наказ начальника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати (із обов'язковим зазначенням суми) зазначеної матеріальної допомоги (пункт 19.2 Інструкції).

Враховуючи вищевказане, для правильного вирішення даного спору в цій частині позову необхідно з'ясувати чи звертався позивач із рапортом до відповідача про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, якщо так, то чи видавався відповідачем відповідний наказ.

Вказані обставини судами не з'ясовані, тому рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не можна вважати обґрунтованими, що є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2014р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді Олексієнко М.М.

Швець В.В.