Ухвала суду № 48544516, 04.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2015 р. м. Київ К/800/12792/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Цірат Г.В.від відповідачаВарченко А.О. Поціпух В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платниківна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014у справі № 826/14264/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн»доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платниківпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Ворлд Грейн Юкрейн» звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000273720 від 29.08.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2013 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень, лютий, березень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 09.08.2013 №939/40-50/37-20/30577181;

- названим актом встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3, пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем суми податкового кредиту на 1 677 779 грн.; п.1.8 ст.1, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ на 4 372 895 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000273720 від 29.08.2013, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 3 480 953 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 57 080,3 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків та зазначив, що поданими позивачем доказами підтверджено обставини реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та правомірність здійснення корегування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у бік їх зменшення на суму 8 473 969 грн.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування, зокрема, залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупець) та ПП «Югтрансагро», ТОВ «Ценфинторг - Юг», ТОВ «Агромарин - М», ПП «Влада плюс», ТОВ «Шер К» укладено ряд договорів купівлі-продажу сої. Також, між позивачем (як абонент) та ТОВ «К.С.Д. - Київ» (як оператор) укладено договір №24901 від 01.04.2009 про надання послуг кур'єрського зв'язку мережі КСД.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції передчасно поклав в основу мотивувальної частини свого рішення про відмову в задоволені позову лише висновки матеріалів перевірок контрагентів позивача, оскільки такі висновки помилково судом першої інстанції не були досліджені та перевірені на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів.

А тому, правильними є дії суду апеляційної інстанції, який вдався до дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту, в тому числі, первинних документів, складених за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами, внаслідок чого дійшов висновку, що ними підтверджено обставини реального виконання умов укладених позивачем договорів. При цьому, судом апеляційної інстанції правильно також було встановлено, що контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими в установленому законом порядку, в тому числі, платниками податку на додану вартість, а придбаний позивачем товар було використано у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування цих доводів відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірного формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Югтрансагро», ТОВ «Ценфинторг - Юг», ТОВ «Агромарин - М», ПП «Влада плюс», ТОВ «Шер К», ТОВ «К.С.Д. - Київ».

Разом з тим, судова колегія касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим в повній мірі висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу декларування позивачем в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року показників від'ємного значення податку на додану вартість, сформованих за рахунок коригування податкових зобов'язань в бік їх зменшення, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- позивачем продано кукурудзу 3 класу ТОВ «Ластівка ЛТД» на суму 30 476 561,4 грн. (в тому числі, ПДВ 5 079 426,9 грн.) на підставі договору від 14.10.2010 №КФ10/1132НГ та ТОВ «Концерн Галнафтогаз» на суму 20 367 250,67 грн. (в тому числі, ПДВ 3 394 541,78 грн.) на підставі договору від 18.10.2010 №КФ10/1175 НГ;

- у лютому 2011 року контрагенти позивача повернули позивачу придбаний товар на вказані суми, про що складено відповідні акти;

- згідно податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року та додатку 1 до такої декларації «Розрахунок коригування сум ПДВ» позивачем було здійснено коригування податкових зобов'язань на суму 42 369 843 грн. без ПДВ (ПДВ - 8 473 969 грн.) та надіслано ТОВ «Ластівка ЛТД» та ТОВ «Концерн Галнафтогаз» розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального закону, не перевірено та не надано правової оцінки доводам відповідача щодо підстав зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість, а саме, - заявлення платником до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, яка в порушення вимог п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України була сформована за рахунок здійснення корегування податкових зобов'язань, а не за рахунок сум податку на додану вартість, отриманих від покупців у складі оплати за придбаний товар.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що наведені вище спірні правовідносини, які також слугували підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, взагалі не були предметом дослідження судом першої інстанції в ході розгляду справи по суті.

Таким чином, під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій необхідно дослідити обставини правомірності декларування позивачем до бюджетного відшкодування спірних сум від'ємного значення податку на додану вартість, сформованого за результатами здійснення корегування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Враховуючи, що під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної правової оцінки вищенаведеним спірним правовідносинам, не встановлено вищевказаних обставин справи та не розмежовано суми зменшення бюджетного відшкодування та штрафних санкцій за кожним з епізодів справи, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині спірних правовідносин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в цілому з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

2. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний