Постанова № 48540515, 14.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 серпня 2015 року № 826/14123/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Національної телекомпанії України

до

Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві

про

визнання відмови незаконною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16 липня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Національна телекомпанія України (далі – НТКУ, позивач) з адміністративним позовом про визнання відмови Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі – ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, Відділ, відповідач) у задоволенні вимог НТКУ незаконною та зобов’язання відповідача передати всі необхідні матеріали зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що звернувшись до відповідача з заявою щодо об’єднання всіх наявних у нього виконавчих проваджень, за якими НТКУ виступає боржником, та передачі всіх необхідних матеріалів зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, отримав листа, в якому заявника було повідомлено про те, що оскільки до заяви, яка надійшла до Відділу не додано будь-яких підтверджуючих документів, що НТКУ реалізує державну політику виключно у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, підстав для завершення виконавчих проваджень за якими боржником являється Національна телекомпанія України немає.

Позивач вважає, що відповідач не прийняв до уваги обставини, зазначені у його заяві та неправильно трактував норми чинного законодавства, в зв’язку з чим прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про відмову у виконанні зазначених у заяві вимог.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Відділ подав заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що на виконанні у нього знаходяться декілька виконавчих проваджень за якими НТКУ являється боржником, тому керуючись ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» дані провадження об’єднано у зведене виконавче провадження, до складу якого входять 25 виконавчих проваджень на загальну суму 3 826 412,36 грн., останнє виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження 17.10.2013; стосовно передачі всіх необхідних матеріалів зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державним виконавцем було відмовлено через ненадання до заяви будь-яких підтверджуючих документів стосовно того, що НТКУ реалізує державну політику виключно у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про що повідомлено позивачу.

З підстав викладеного, відповідач вважає, що він діяв правомірно.

В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, розгляд справи проводити у відсутності представника Відділу.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв’язку з неявкою в судове засідання 30.07.2015 представника відповідача, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

21 січня 2015 року Національна телекомпанія України звернулась до начальника Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві з заявою вих. № 8-03-19/68, в якій просила об’єднати всі наявні на час звернення у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виконавчі провадження, за якими НТКУ виступає боржником у єдине зведене виконавче провадження та передати всі необхідні матеріали зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

До Відділу вказана заява надійшла 21.01.2015.

За наслідками розгляду заяви позивача, відповідачем була підготовлена відповідь від 26.01.2015, в якій НТКУ було повідомлено про те, що на виконанні у Відділу знаходяться декілька виконавчих проваджень за якими Національна телекомпанія України являється боржником, тому керуючись ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» дані провадження об’єднано у зведене виконавче провадження, до складу якого входять 29 виконавчих проваджень на загальну суму 3 826 412,36 грн., останнє виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження 17.10.2013; на даний час державним виконавцем вживаються заходи для повного фактичного виконання рішень судів; щодо можливості передачі всіх необхідних матеріалів зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, було повідомлено про те, що до заяви від 21.01.2015, яка надійшла до Відділу, не додано будь-яких підтверджуючих документів стосовно того, що НТКУ реалізує державну політику виключно у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Вказаним листом, позивачу відмовлено в передачі всіх необхідних матеріалів зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Незгода з відмовою відповідача в задоволенні вимог НТКУ, що викладені в її листі від 21.01.2015 та необхідність в зобов’язанні Відділу передати всі необхідні матеріали зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів обумовили позивача на звернення до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами Національної телекомпанії України, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі – Закон № 202/98-ВР), Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі – Закон № 606-XIV), Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі – Закон № 4901-VI).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 33 Закону № 606-XIV (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Приписами абз. другого ч. 1 ст. 2 Закону № 4901-VI (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

У відповідності до ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 4 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45) (далі – Порядок № 845) боржники – це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Пунктом третім Порядку № 845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 7 Порядку № 845 у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

За приписами ч. 1 ст. 14 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 № 3759-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) Національна телекомпанія України (НТКУ) є державним підприємством.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач використовуючи надане йому Законом України «Про звернення громадян» право на звернення до органів державної влади із заявою щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних прав, звернувся до відповідача з заявою від 21.01.2015 про об’єднання всіх наявних на час звернення у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виконавчих проваджень, за якими НТКУ виступає боржником у єдине зведене виконавче провадження та передачу всіх необхідних матеріалів зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Втім, до вказаної заяви позивачем не було додано будь-яких підтверджуючих документів, що НТКУ реалізує державну політику виключно у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Такі документи були подані до суду разом з позовною заявою. Це і Статут Національної телекомпанії України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2002 № 764, Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Національної телекомпанії України серії А00 № 013261, Рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про внесення організації (установи) - Національної телекомпанії України, код 23152907 до Реєстру неприбуткових організацій (установ) № 184/1505 від 01.06.2005, Довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АА № 757896 від 11.03.2013, де НТКУ за організаційно-правовою формою за КОПФГ є державною організацією (установою, закладом), лист Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 21.01.2015 вих. № 15/6-1 з інформацією про те, що НТКУ є виконавцем державного замовлення і, як бюджетна організація, повністю фінансується у 2015 році за рахунок державного бюджету за кодом відомчої класифікації (КВК) 170 - Державний комітет телебачення і радіомовлення України та кодом програмної класифікації видатків (КПКВ) 1701080 «Виробництво та трансляція телерадіопрограм для державних потреб, збирання, обробка та розповсюдження офіційної інформаційної продукції, створення та функціонування україномовної версії міжнародного каналу «EuroNews».

Аналіз зазначених вище обставин справи дає суду підстави стверджувати, що вказані вище документи не були предметом розгляду відповідачем, оскільки такі документи не були додані позивачем до своєї заяви від 21.01.2015.

За вказаних обставин, суд вважає, що відмова відповідача в передачі всіх необхідних матеріалів зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, через ненадання позивачем будь-яких підтверджуючих документів, що НТКУ реалізує державну політику виключно у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є правомірною.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що така відмова відповідача не позбавляє позивача повторно звернутись до Відділу з заявою з долученням до неї вказаних вище документів для належного розгляду останнім вимог НТКУ.

Стосовно вимоги позивача про зобов’язання відповідача передати всі необхідні матеріали зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суд зазначає наступне.

Сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта є дискреційними повноваженнями.

У своїй діяльності Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими нормативно-правовими актами, а тому, суд вважає, що зобов’язання відповідача передати всі необхідні матеріали зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є втручанням в його компетенцію, що є неприпустимим.

За вказаних обставин, виходячи з загальних засад Конституції України, в якій визначено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача про зобов’язання відповідача передати всі необхідні матеріали зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, має бути відмовлено.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв’язку з чим, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Національної телекомпанії України відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко