Постанова № 48540486, 14.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 серпня 2015 року № 826/5111/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України,

Донецького окружного адміністративного суду

про визнання протиправними дій, листа та зобов'язання вчинити певні дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач-1) та Донецького окружного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач-2) про:

- визнання дії та листа відповідача - 1 №11-5385/14 від 20.11.2014р. «Про здійснення розрахунку фонду оплати праці виходячи виключно із чисельності працівників, які виявили бажання продовжувати виконувати свої обов'язки в судах на території, що контролюється Української владою» неправомірними та такими, що порушують норми Конституції України і пригнічують права позивача при остаточному розрахунку після звільнення з Донецького окружного адміністративного суду;

- зобов'язання відповідача - 2 провести з позивачем остаточний розрахунок та сплатити їй заборгованість по заробітній платі за період з другої половини вересня 2014 року по час остаточного розрахунку; заборгованість компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за вислугою років, за невикористанні додаткові відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористанні частини щорічних основних відпусток, відповідно до наказу суду від 28.11.2014р. №366/к-к.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем - 2 при звільненні ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду не проведено остаточних розрахунків по виплаті заробітної плати з вересня 2014 року по дату звільнення; компенсації за невикористанні дні додаткові відпустки за вислугою років, за невикористанні додаткові відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористанні частини щорічних основних відпусток.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідач-1 проти заявленого позову заперечив з тих підстав, що ДСА України не є роботодавцем ОСОБА_1

Відповідач - 2 проти заявленого позову заперечив з тих підстав, що листом ДСА України від 20.11.2014р. №11-5385/14 вказала, що питання стосовно остаточного розрахунку заробітної плати працівникам, які звільнились протягом серпня - листопада 2014 року може бути вирішене лише в судовому порядку.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 08.07.2013р. працювала на посаді головного спеціаліста відділу діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду.

Наказом №366/к-к від 28.11.2014р. в.о. керівника апарату Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу діловодства та документообігу за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі заяви позивача, яка погоджена в установленому порядку.

23 грудня 2014 року позивач звернулась з заявою до Донецького окружного адміністративного суду, в якій просила повідомити: з яких підстав з нею не був проведений остаточний розрахунок на момент звільнення 28.11.2014р.; провести до кінця 2014 року остаточний розрахунок; надати довідку про кількість днів невикористаних нею відпусток - додаткових та основних та суми компенсації по ним та надати довідку про розмір грошової заборгованості станом на 23.12.2014р., яка створилася внаслідок невиконання відповідачем -2 своїх обов'язків щодо проведення остаточних розрахунків із звільненим працівником.

Листом від 03.02.2015р. №09-11/13/15 відповідач - 2 повідомив, що листом №11-5385/15 від 20.11.2014р. Державна судова адміністрація України доручила головам апеляційних, апеляційних спеціалізованих, місцевих спеціалізованих судів здійснити розрахунок фонду оплати праці виходячи виключно із чисельності працівників, які виявили бажання продовжувати виконувати свої обов'язки в судах на території, що контролюється українською владою. А щодо розрахунків по заробітній платі з працівниками, які станом на 01.12.2014р. не надали згоду продовжувати виконання своїх обов'язків у суді, то до теперішнього часу роз'яснення від Державної судової адміністрації України на адресу суду не надходили.

Не погоджуючись з діями відповідача - 1, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дії Державної судової адміністрації України та визнання неправомірним листа Державної судової адміністрації України №11-5385/14 від 20.11.2014р. «Про здійснення розрахунку фонду оплати праці виходячи виключно із чисельності працівників, які виявили бажання продовжувати виконувати свої обов'язки в судах на території, що контролюється Української владою», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів;

Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Згідно з статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України підзвітна з'їзду суддів України, а у період між з'їздами суддів - Раді суддів України у межах, визначених цим Законом.

Територіальні управління Державної судової адміністрації України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Посадові особи Державної судової адміністрації України, її територіальних управлінь є державними службовцями.

Державна судова адміністрація України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Положення про Державну судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України.

Відповідно до частини першої статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державну судову адміністрацію України очолює Голова Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010р. №12 основними завданнями ДСА України є:

організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, визначених законом;

забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом;

участь в утворенні та ліквідації судів загальної юрисдикції в межах повноважень, визначених законом.

Пунктом 8 вказаного Положення №12 передбачено, що Голова ДСА України з питань, що належать до його повноважень, видає накази.

Позивач оскаржує лист в.о. голови ДСА України №11-5385/14 від 20.11.2014р. «В додаток до листа ДСА України від 13.11.2014р. №11-5218/14», який адресований Головам апеляційних, апеляційних спеціалізованих, місцевих спеціалізованих судів, Начальникам територіальних управлінь ДСА України та в якому мова йде про те, що розрахунок фонду оплати праці на листопад - грудень 2014 роки необхідно здійснювати виключно із чисельності працівників, які виявили бажання продовжувати виконувати свої обов'язки в судах на території, що контролюється української владою.

Разом з тим, суд зазначає, що вказаний лист не є рішенням відповідача та є лише документом, який має інформаційний характер і не породжує жодного обов'язку у суб'єктів, яким його адресовано.

Відповідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Статтею ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суб'єктом владних повноважень, відповідно до наведеного у Кодексі визначенні, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Форма, у якій суб'єкт владних повноважень в межах своєї компетенції приймає рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії) визначається законодавством.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається. Особливості оскарження таких актів та провадження у справі з приводу їх оскарження встановлені ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства.

На відміну від нормативно-правового акту, правовий акт індивідуальної дії, є рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим ним при здійсненні ними владних управлінських функцій стосовно конкретної особи або визначеного кола осіб.

Неправомірний, на думку позивача, Лист №11-5385/14 не є ані нормативно-правовим актом, ані правим актом індивідуальної дії.

Таким чином, визнання протиправними листа та дій пов'язаних з його направленням не буде на меті відновлення порушених прав позивача, а відтак задоволено бути не може.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Донецький окружний адміністративний суд провести з позивачем остаточний розрахунок та сплатити їй заборгованість по заробітній платі за період з другої половини вересня 2014 року по час остаточного розрахунку; заборгованість компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за вислугою років, за невикористанні додаткові відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористанні частини щорічних основних відпусток, відповідно до наказу суду від 28.11.2014р. №366/к-к, суд зазначає наступне.

Наказом від 28.11.2014р. №366/к-к про звільнення позивача не було встановлено компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за вислугою років та додаткової соціальної відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей.

Крім того, судом встановлено, що з позивачем на момент її звільнення не було проведено розрахунку по заробітній платі.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Отже, правовий статус державних службовців, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, Законом України "Про державну службу", а в частині, що не регламентується цими нормами, регламентуються Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам, а також порядок їх компенсації у разі звільнення особи, урегульовані приписами Закону України "Про відпустки".

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до Довідки Донецького окружного адміністративного суду від 16.06.2015р. невикористані частини щорічних основних відпусток ОСОБА_1 складають:

- за період роботи з 23.09.2013р. по 22.09.2014р. тривалістю 5 календарних днів;

- за період роботи з 23.09.2014р. по 28.11.2014р. тривалість 6 календарних днів.

Невикористані додаткові відпустки складають:

- за період роботи з 23.09.2008р. по 07.06.2009р. тривалістю 2 календарних дні;

- за період роботи з 08.06.2011р. по 07.06.2012р. тривалістю 15 календарних днів;

- за період роботи з 08.06.2012р. по 07.06.2013р. тривалістю 15 календарних днів;

- за період роботи з 08.06.2013р. по 07.06.2014р. тривалістю 15 календарних днів;

- за невикористану додаткову відпустку за період роботи з 08.06.2014р. по 07.06.2015р. тривалістю 15 календарних днів;

- за невикористану додаткову соціальну відпустку, як матері, що має двох дітей віком до 15-ти років, за 2014 рік, тривалістю 10 календарних днів.

Відповідно до Довідки Донецького окружного адміністративного суду від 16.06.2015р. за невикористану додаткову та основну відпустки, ОСОБА_1 належить до нарахування 7 461,70грн.

Разом з тим, судом вживались заходи щодо отримання від Донецького окружного адміністративного суду розрахунку виплати та заборгованості по невиплаті позивачу заробітної плати, однак дані вимоги відповідачем - 2 виконанні не були.

Отже, суд зазначає, що станом на момент прийняття рішення у даній справі, відповідачем - 2 не проведено розрахунку вказаних сум заборгованості, а факт не проведення повного розрахунку з позивачем на день його звільнення свідчить про наявність ознак протиправної бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, суд вважає за необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Донецького окружного адміністративного суду щодо не здійснення розрахунку та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з другої половини вересня 2014 року по день звільнення; компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за вислугою років, за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористану частину щорічної основної відпустки.

Слід зазначити, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У зв'язку з тим, що Донецьким окружним адміністративним судом не виплачено ОСОБА_1 компенсації за невикористані щорічну основну, додаткову та додаткову соціальну відпустки, а також не здійснено остаточного розрахунку заробітної плати при звільненні, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача - 2 провести з позивачем остаточний розрахунок та сплатити їй заборгованість по заробітній платі за період з другої половини вересня 2014 року по час остаточного розрахунку; заборгованість компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за вислугою років, за невикористанні дні додаткової відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористану частину щорічних основних відпусток.

Крім того, в ч. 2 ст. 8 КАС України визначається, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Кечко проти України» суд зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Виходячи із міжнародних стандартів у галузі права та загальних його принципів, суд вважає, що право працівника на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за наявності передбачених для того законом підстав, є логічно обумовленим та прямо похідним від права на отримання самої оплачуваної відпустки. Крім того, виплата компенсації за невикористану відпустку за своєю суттю є відповідною гарантією з боку держави, яка визнає за особою право одержати грошову винагороду замість належних їй днів відпочинку, які не були використані.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позивач, відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674-VI, звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом стосовно нього не вирішувалося.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправну бездіяльність Донецького окружного адміністративного суду щодо не здійснення розрахунку та виплати ОСОБА_1: заробітної плати за період з другої половини вересня 2014 року по день звільнення; компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за вислугою років, за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та сплатити їй: заборгованість по заробітній платі за період з другої половини вересня 2014 року по день остаточного розрахунку; компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки за вислугою років, за невикористанні дні додаткової відпустки як матері, яка має двох неповнолітніх дітей та за невикористанні дні щорічної основної відпустки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко