Постанова № 48540371, 05.08.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 серпня 2015 року 09:32 № 826/13855/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

судді Федорчука А.Б.,

судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача (Міністерства інфраструктури України) - Зінченка І.Ю.,

представників третьої особи (Державної адміністрації залізничного транспорту України) - Бондар І.Л., Костенка В.М., Астрюхіна К.А.,

представника третьої особи (Кабінету Міністрів України) - Бабкіна А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_7 до Міністерства інфраструктури України за участю третіх осіб - Державної адміністрації залізничного транспорту України, Кабінету Міністрів України, ОСОБА_8 про скасування наказу №253 від 07.07.2015 р.,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_7 до Міністерства інфраструктури України за участю третіх осіб - Державної адміністрації залізничного транспорту України, Кабінету Міністрів України, ОСОБА_8 про скасування наказу №253 від 07.07.2015 р., мотивуючи позовні вимоги тим, що Міністерством інфраструктури України видано завідомо незаконний та з перевищенням повноважень оскаржуваний наказ від 07.07.2015 р. №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України», на підставі якого вчиняються незаконні дії шляхом внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, видання розпорядчих документів особою, яка не має на це законного права.

В позовній заяві позивач просить суд:

скасувати як незаконний наказ Міністерства інфраструктури України від 07.07.2015 р. №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України (код згідно з ЄДРПОУ 00034045»;

на період розгляду спору у суді, зупинити дію наказу Міністерства інфраструктури України від 07.07.2015 р. №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України (код згідно з ЄДРПОУ 00034045» до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю та просив суд скасувати оскаржуваний наказ як протиправний.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, зазначивши про необґрунтованість позовних вимог.

Представники третьої особи - Державної адміністрації залізничного транспорту України заперечували проти позову, оскільки відсутність порушено права позивача обумовлює відсутність необхідності та можливості судового захисту.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представників третіх осіб, суд дійшов висновків про наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №200 від 25.06.2014 р. «Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045) (далі - Укрзалізниця), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Зазначеною Постановою визначено, Міністерству інфраструктури: у двомісячний строк, зокрема, вжити заходів для реорганізації Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1; вжити до 31 грудня 2015 р. заходів для припинення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством інфраструктури України відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, законів України «Про залізничний транспорт», «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 07.07.2015 р. прийнято наказ №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України (код згідно з ЄДРПОУ 00034045)».

Позивач, вважаючи прийняття зазначеного наказу протиправним та сам наказ таким, що прийнятий з перевищенням наданих відповідачу повноважень, звернулася до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Стаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позивачем не наведено, а судом під час розгляду даної справи не встановлено в чому полягає порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваного наказу.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №781/11/13-10 від 01.06.2010 р. «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ» нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом №253 від 07.07.2015 р. припинено повноваження голови комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_8; призначено головою комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України Завгороднього Олександра Вікторовича. При цьому, останньому надано повноваження щодо здійснення передбачених законодавством заходів щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Наведене свідчить, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, а відтак право оскаржити його має обмежене коло осіб.

Водночас, позивачем не надано суду доказів застосування до неї оскаржуваного наказу. Позивачем не доведено суду також перебування у відносинах, до яких оспорюваний акт індивідуальної дії може бути застосований.

Зважаючи на наведене у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

В частині позовних вимог щодо зупинення дії наказу Міністерства інфраструктури України від 07.07.2015 р. №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України (код згідно з ЄДРПОУ 00034045» до розгляду справи по суті, суд зазначає наступне.

Суд у порядку забезпечення адміністративного позову на підставі ч. 3 ст. 117 КАС України може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Крім того позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Згідно ч. 1 ст. 117 КАС України суд за клопотанням або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидним є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлена вимога спрямована на вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі, а відтак не може підлягати задоволенню як позовна вимога з огляду на відсутність у ній спрямування на належний захист прав та законних інтересів позивача, у зв'язку з чим суд зазначає, що в цій частині позовних вимог позивачем невірно обраний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність порушеного права позивача.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений 10.08.2015 р.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Федорчук А.Б.

Суддя Шулежко В.П.