Постанова № 48537462, 06.08.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.08.2015 р. Справа № 814/1419/15

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф., розглянув в порядку письмового провадження справу

за позовом: Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 - Заклад комунальної власності, м. Миколаїв

до відповідача: Територіальна державна інспекція з питань праці у Миколаївської області, м. Миколаїв

Суть спору: про визнання неправомірним та скасування припису.

в с т а н о в и в:

Миколаївська обласна психіатрична лікарня № 2 - Заклад комунальної власності (надалі - позивач) звернулась до суду із позовом про визнання неправомірним та скасування припису Територіальної державної інспекції з питань праці в Миколаївській області (надалі - відповідач) від 26.03.15 р. № 14-09-039\0004-0004.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний припис не вмотивований, не містить нормативних підстав для його винесення, не обґрунтований, а тому підлягає визнанню неправомірним та скасуванню.

Відповідач заперечень не надав, позовні вимоги по суті не оскаржив.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження згідно наданого до суду клопотанню та за наявними матеріалами позивача.

Судом з'ясовано, що 05.03.15 р. прокуратура Миколаївської області за матеріалами кримінального провадження винесла постанову про призначення перевірки з питань додержання вимог законодавства про оплату праці в діяльності Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 за період з 01.10.13 р. по 01.01.15 р., у тому числі щодо належного оформлення трудових відносин, повноти обліку відпрацьованого робочого часу, повноти нарахування та здійснення розрахунків із заробітної плати з працівниками підприємства.

Вказану постанову було направлено до Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області.

На виконання даної постанови та на підставі направлення № 6 на проведення перевірки суб'єкта господарювання Територіальною державною інспекцією з питань праці у Миколаївській області в період з 12.03.14 р. по 19.03.15 р. було здійснено перевірку позивача по справі.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 19.03.15 р.

Надані позивачем заперечення на Акт перевірки залишені відповідачем без задоволення та відповіді. Однак, в подальшому позивач отримав від відповідача припис від 26.03.15 р. № 14-09-039\0004-0004 з вимогою про усунення порушень законодавства.

Дослідивши усі надані матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними, а оскаржуваний припис протиправним, виходячи з наступного.

Стосовно I пункту припису щодо вимоги від позивача організувати облік явки на роботу та відлучення працівників з метою забезпечення виконання вимог частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР. Такий висновок відповідача про порушення спростовується тим, що позивачем надані належні докази організації обліку виконуваної роботи працівниками та не існує порушень законодавства, що підтверджується наступним.

Частиною 2 статті 30 цього Закону передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Виходячи з описової частини припису порушення цієї статті, на думку інспектора, полягають у відсутності обліку робочого часу в лікарні та відсутності організації цього обліку з боку керівника лікарні. Ці порушення обґрунтовуються поясненнями начальника відділу кадрів та відповідальними за облік відділень № 8, № 2, № 6 та № 1 відповідно до яких нібито облік з'явлення на роботу не ведеться.

З наведеного вбачається. що відповідач помилково ототожнює поняття обліку робочого часу обліком з'явлення на роботу.

Позивачем надані докази того, що облік робочого часу організований та унормований в лікарні "Положенням про табельний облік використання робочого часу" затвердженим керівником лікарні згідно якому працівник відповідальний за табельний облік зобов'язаний вести облік фактично відпрацьованого часу кожним працівником підрозділу, здійснює контроль за своєчасністю явки на роботу і уходу з роботи, знаходження на робочому місці тощо.

Зазначене Положення містить розділ "Правила заповнення табеля" в якому описано всі дії відповідальної особи по внесенню записів в табель в тому числі і відпрацьованого робочого часу, умовні позначення, порядок заповнення, затвердження, дати здачі в бухгалтерію, на підставі яких бухгалтерією позивача нараховується заробітна плата.

Таким чином встановлено, що облік робочого часу організований позивачем шляхом ведення табелів використання робочого часу які містять необхідну інформацію відпрацьованого робочого часу працівниками лікарні.

Діючим законодавством не передбачено обов'язку ведення обліку з'явлення на роботі.

Висновки відповідача про порушення позивачем наказу Міністерства охорони здоров'я України від 18.12.00 р. № 204-о в частині доведення графіку змінності до працівників не мають підтвердження про його ознайомлення.

Суд вважає такий висновок відповідача помилковим, оскільки вищевказаного наказу встановлено, що графіки змінності доводяться до відома працівника, як правило, не пізніше ніж за один місяць до введення їх в дію. Це означає, що роботодавець повинен вчиняти всіх можливих дій щодо його дотримання та прагнути дотримуватись цього строку.

Стосовно висновку відповідача про те, що облік використаного робочого часу ведеться у формі, яка не відповідає типовій формі П-5, а саме, в табелях відсутні позначення статі працівника, відпрацьованих днів, щомісячного підрахунку часу відпусток, переводу на неповний робочий день, тимчасовий перевід, прогули, страйки, робота у вихідні, надурочні та інші. В табелях використовуються невідповідні умовні позначення (літера "М"). Такий висновок відповідача не ґрунтується на належних доказах, оскільки інспектор не вказав в приписі які трудові права працівників були порушені тим, що в табелі проставлена невідповідна літера "М".

Суд вважає, що введення підприємством літери "М" для позначення мобілізованих осіб є використанням позивачем прав передбачених наказом Державного комітету статистики N 489 від 05.12.08 р. № 489.

Теж саме стосується висновків відповідача в частині розрахунку підсумкового робочого часу за місяць, висновків про відсутність у позивача обліку використаного робочого часу при контакті з ВІЛ інфікованими, оскільки відповідачем не наведено в приписі які саме права робітників або в чому полягає порушення трудового законодавств.

Стосовно II пункту припису щодо необхідності приведення у відповідність до вимог частини 2 статті 8 та статті 10 Закону України "Про відпустки" від 15.11.96 р. № 504/96-ВР та умов пункту 6.5 розділу 6 "Трудові відносини, режим праці та відпочинку" колективного договору лікарні щодо порядку надання додаткових відпусток за ненормований робочий день.

Такий висновок відповідача спростовується тим, що згідно частини 2 статті 8 Закону України "Про відпустки" від 15.11.96 р. № 504/96-ВР щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається: працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.»

З наведеного вбачається, що вказана норма не містить обов'язку встановлювати в колективному договорі тривалість додаткової відпустки по кожному виду робіт, професій, посад про що зазначила перевіряючи особа.

З матеріалів справи вбачається, що колективним договором встановлено тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день відповідним категоріям працівників у відповідності з вимогами частини 2 статті 8 Закону України "Про відпустки" від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Окрім того, з описової частина даного припису взагалі не зрозуміло в чому відповідач вбачає порушення статті 10 Закону України "Про відпустки" від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, оскільки взагалі відсутні будь-які посилання на дану статтю Закону.

Стосовно III пункту припису щодо необхідність приведення у відповідність до статті 116 КЗпП України наказу від 27.02.15 р. № 20-к та № 22-к при звільненні працюючих осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині оплати праці. Такий висновок відповідача спростовується наданими позивачем доказами про те, що вищевказані особи в день звільнення не працювали.

Відсутні в приписі також і будь які посилання на те, що цими особами пред'являлась вимога про виплату коштів і вона не була виконана лікарнею на наступний день.

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, не встановивши всіх необхідних обставин, що передбачені ст.116 КЗпП, інспектор протиправно визначив в приписі наявність порушення цієї статті, якого по не існує.

Що стосується інших осіб вказаних в приписі, то позивачем доведено, що всі вони отримали кошти на наступний день після перерахування коштів Держказначейством, оскільки лікарня є закладом, який фінансується з бюджету. Відповідно до діючого бюджетного законодавства існує відповідна процедура отримання коштів, яка здійснюється протягом певного часу і не передбачає можливості її скорочення. Оскільки перерахування коштів з бюджету здійснюється один раз на декаду, та лише після прийняття та перевірки реєстру бюджетного фінансового зобов'язання це унеможливлює перерахування коштів працівнику в день звільнення.

Крім того, з наведеного припису не зрозуміло в чому саме полягає приведення наказів у відповідність зі статтею 116 КзПП, оскільки ця стаття не містить жодної інформації стосовно наказів про звільнення та не встановлює його форму.

Стосовно IV пункту припису щодо приведення у відповідність до статті 117 КЗпП наказів про звільнення працівників, за результатами чого забезпечити нарахування і виплату середнього заробітку за весь час.

Відповідно до статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, вказана норма передбачає обов'язкову наявності вини для виплати середнього заробітку за час затримки.

Але особа, яка діяла відповідно до положень діючого законодавства не може вважатись такою що здійснює протиправні дії. Не може така особа також вважатись винною, якщо діюче законодавство не надає їй можливості діяти в інший спосіб.

При відсутності протиправних дій та вини не можливо застосувати санкції передбачених статтею 117 КЗпП.

Позивачем зазначено, що враховуючи фактичну не можливість виплатити належні до розрахунку суми працівнику в день перерахування коштів Держказначейством з робітниками укладається угоду про виплату коштів в інший термін, що в рамках існуючого законодавства України забезпечує дотримання прав робітників, які за власним бажанням погоджуються на виплату їм коштів пізніше за день звільнення.

Стосовно V пункту припису в частині приведення у відповідність доповнення до колективного договору вимогам статей 85, 252-7 КЗпП та статті 15 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР, шляхом визначення конкретних виробничих показників за якими нараховується премія та визначення підстави для збільшення розміру премії.

Така вимога відповідача є незаконною, оскільки статтею 15 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

З наведеного можна зробити висновок, порушення цієї статті може мати місце лише у випадку відсутності форм і систем оплати праці, умов запровадження надбавок, премій, винагород, або їх невідповідність нормам та гарантіям передбачених законодавством.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" колективні договори підлягають повідомній реєстрації. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету міністрів України "Про порядок повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів" від 13.02.13 р. № 115 при проведені реєстрації орган місцевого самоврядування розглядає колективні договори і угоди щодо відповідності законодавству та у разі виявлення порушень надає рекомендації стосовно їх усунення.

З матеріалів справи вбачається, що колективний договір лікарні зареєстрований управлінням праці та соціального розвитку населення Миколаївської райдержадміністрації. Виходячи з тексту листа щодо зауважень він був розглянутий головним спеціалістом з питань зайнятості, головним спеціалістом з охорони праці, головним експертом з умов праці і жодних зауважень з питань, які наводить відповідач в приписі, у цих спеціалістів не виникло.

Взагалі суд вважає, що при проведені перевірки відповідач був позбавлений повноважень надавати юридичну оцінку діям та висновкам уповноваженого з цих питань державного органу та його посадових осіб. Колективний договір є домовленістю сторін і Закон України "Про колективні договори і угоди" встановлює право сторін самостійно визначати та врегульовувати виробничі, трудові, соціально-економічні відносин, нормування і оплату праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат. Єдиним обмеження встановленим цим Законом є заборона встановлювати умови, що погіршують становище працівників.

Таким чином, даний пункт припису підлягає є помилковим безпідставним.

Стосовно VI пункту припису в частині необхідність приведення умов оплати праці начальника відділу кадрів у відповідність до Додатку № 3 наказу "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення" від 05.10.05 р. № 308/519.

Відповідач в описовій частині припису зазначає про неправомірність встановлення та виплат підвищення в розмірі 25% до посадового окладу начальнику відділу кадрів ОСОБА_1 за шкідливість. На думку відповідача із посиланням на Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності, порушення полягає в тому, що посада яку займає цей працівник не відноситься до жодної категорії працівників відповідно до додатку № 3 наказу № 308/519 яким це підвищення передбачено.

Судов з'ясовано, що перевірка питань правомірності призначення надбавок відноситься до компетенції держфінінспекції, а не інспекції з питань праці, оскільки це питання стосується витрачання бюджетних коштів.

Про це свідчить також і відсутність прав на перевірку цього питання як в направлені на проведення перевірки так і в переліку питань які підлягають перевірці в самому Акті перевірки.

Таке свідчить про те, що в даному випадку інспектор при проведені перевірки і в наданому приписі вийшов за межі наданих йому повноважень.

Таким чином, даний пункт припису не ґрунтується на діючому законодавстві, та винесений з перевищенням повноважень стосовно питання яке не відноситься до компетенції Територіальної інспекції з питань праці.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Миколаївської обласної психіатричної лікарні № 2 - Заклад комунальної власності - задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірним та скасувати припис Територіальної Державної інспекції з питань праці в Миколаївській області №14-09-039\0004-0004 від 26.03.15 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа