Рішення № 48534197, 11.08.2015, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1016/15

Єдиний унікальний № 742/2428/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі: головуючого - судді Бездідько В.М.,

при секретарі Карпенко В.О.,

за участю ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей

представника органу опіки та піклування Прилуцької міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення, -

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником 1/2 частки будинку АДРЕСА_1. В серпні 2013 року позивачка маючи намір продати належну їй ? частину житлового будинку домовилась з ОСОБА_1 про те, що остання придбає у неї дану частину будинку, а оскільки вона не мала необхідної для сплати суми то вони домовились про сплату протягом шести місяців, після чого ОСОБА_2 зобов»язувалась посвідчити уголу купівлі-продажу нотаріально. У зв»язку з усною домовленістю про укладення договору купівлі-продажу позивачка дозволили ОСОБА_1 проживати в житловогому будинку на протязі шести місяців, при цьому не дававши згоду на постійне проживання. Письмовий договір про найм житлового будинку між ними не укладався. ОСОБА_1 разом зі своїми дітьми, відповідачами по справі, з серпня 2013 року стали проживати без реєстрації місця проживання у житловому будинку по АДРЕСА_1

Посилаючись на ті обставини, що 04 грудня 2014 року рішенням Прилуцького міськрайонного суду було виселено ОСОБА_1 із належного позивачці житлового будинку без надання іншого житлового приміщення, однак на стадії виконання данного рішення їй було повідомлено, що виконавці мають право виседити лише ОСОБА_1, оскільки її троє неповнолітніх дітей в рішенні суду не зазначені, і в добровільному порядку остання відмовляється забирати своїх неповнолітніх дітей з житлового будинку позивачки, а тому позивачка і звернулася до суду із відповідним позовом так як проживання відповідачів в її житловому будинку порушують її право власності на вільне володіння та користування будинком.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та при цьому пояснила, що оскільки усна домовленість про продаж частини житлового будинку між нею та ОСОБА_1 не була дотримана остання повідомлялась про її виселення та рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 04.12.2014 року ОСОБА_1 було виселено без надання іншого житлового приміщення. Троє її неповнолітніх дітей, які вслелилися разом з ОСОБА_1 залишились проживати в належній їй частині житлового будинку і в добровільному порядку висилятись не бажають.

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та при цьому пояснила, що вона висилелася із житлового будинку АДРЕСА_1 і за данною адресою не прожає. Своїх неповнолітніх дітей не має можливості забрати, оскільки не має іншого житла.

Представник органу опіки та піклування Прилуцької міської ради в судовому засіданні просила суд врахувати інтереси неповнолітніх дітей.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні докази по справі суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні було достовірно встановлено, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини будинку з належною частиною господарсько-побутових будівель, який розташований за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.12).

Згідно зі ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров»я в якому вона проживає. Місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров»я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодаю між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 виселено із житлового будинку, що хзнаходиться за адресою м. Прилуки провулок Південний будинок 22 без надання іншого житлового приміщення (а.с. 8)

Зважаючи на ті обставини, що позивачка є власником частини житлового будинку, а відповідачі є неповнолітніми дітьми ОСОБА_1, яку за рішеннням суду було виселено з житлового будинку АДРЕСА_1, тому неповнолітні ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 підлягають виселенню.

Керуючись ст.ст.316,317,319,321,382, 383, 391 ЦК України, ст. 88,212-218 ЦПК України, суд-

вирішив

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити .

Висилити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 з житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір при подачі до суду заяви в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання протягом 10 днів апеляційної скарги до Апеляційного суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд

Суддя В.М.Бездідько