Постанова № 48528488, 10.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2015 р. Справа № 917/242/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1;

відповідач ОСОБА_2, ОСОБА_3;

треті особи не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3318П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 26 лютого 2015 року по справі №917/242/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КрАЗ, м. Київ

до Комунального підприємства Кременчуцьке тролейбусне управління, м. Кременчук Полтавської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Кременчуцька міська рада, м. Кременчук

2. Управління Державної казначейської служби у м. Кременчуці

про стягнення 514007,21 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26 лютого 2015 року по справі (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 80206,41 грн пені, 48757,41 грн річних від простроченої суми, 275567,33 грн з урахуванням індексу інфляції. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою в якій просить його скасувати, відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 08.07.2015 року за клопотанням Комунального підприємства Кременчуцьке тролейбусне управління до участі в справі залучено виконавчий комітет Кременчуцької міської ради та Управління Державної казначейської служби у м. Кременчуці в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Управління Державної казначейської служби у м. Кременчуці надало пояснення по справі, відповідно до яких просило розглянути справу в сукупності поданих доказів.

Товариство з обмеженою відповідальністю КрАЗ надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання представники третіх осіб не зявились, повноважних представників до суду не направили, хоча про дату і місце судового розгляду були повідомлені належним чином ухвалою суду.

Оскільки треті особи правами, передбаченим статтею 22 ГПК України не скористались, зважаючи на строки, передбачені статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, та те, що неявка сторін не була визнана судом обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представників третіх осіб, за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю КрАЗ ЛІЗИНГ та Комунальним підприємством Кременчуцьке тролейбусне управління укладено договір фінансового лізингу № 018/12 ФЛ ЮО ТС від 15.11.2012 року (далі за текстом - Договір).

Відповідно до умов Договору ТОВ КрАЗ ЛІЗИНГ передало у платне користування КП Кременчуцьке тролейбусне управління тролейбуси ЛАЗ Е 183 у кількості 10 штук та тролейбуси ЛАЗ Е 301 у кількості 3 штуки загальною вартістю 32 700 000 грн., а останнє зобовязалося сплатити їх вартість згідно погодженого сторонами графіку.

Факт передачі тролейбусів підтверджується Актами приймання передачі №034/13 -№046/13 від 30.05.2013 року.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (ч.2 ст. 806 ЦК України та ч.1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Відповідно до ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, в тому числі пеня, річні та інфляційні в сумі 513840,14 грн.

Пунктом 4.1, 4.4, 4.10 Договору визначено, що лізингоодержувач зобовязався сплачувати лізингові платежі відповідно до графіку від 29.05.2013 року, а саме 29 000 000 грн., до 22.02.2013 року у якості задатку та наступні платежі до 20 числа кожного послідуючого місяця.

На підтвердження несвоєчасної сплати грошових коштів за графіком, позивач надав банківські витяги Акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит від 28.05.2014 року, 12.06.2014 року, 27.06.2014 року, 19.08.2014 року та 28.08.2014 року про фактичну сплату лізингових платежів, з порушенням термінів нарахування оплати за договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 625 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, на думку судової колегії, суд першої інстанції правомірно позов в частині стягнення 275569,33 грн. інфляційних витрат та 48757,41 грн. річних задовольнив у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання, ніж неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошових зобовязань повинен сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звертатися до суду протягом одного року з моменту виникнення зобовязання.

Відповідно до штампу поштового відділення позивач звернувся до суду 04.02.2015 року, тому у межах річного терміну позовної давності пеня підлягає стягненню до 04.02.2014 року.

Тому, колегія суддів також підтримує висновок місцевого суду про стягнення пені в сумі 7946,98 грн., з чергового платежу 25.05.2014 року; 15913,67 грн. з чергового платежу 25.04.2014 року; 18669,71 грн. з чергового платежу від 25.03.2014 року; 20416,40 грн. з чергового платежу 25.02.2014 року; 17259,65 грн. з чергового платежу від 25.01.2014 року (за 171 день). Всього до стягнення у межах річного строку позовної давності підлягає 80206,41 грн. пені.

Відповідно п. 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 року та п. 4.10 договору фінансового лізингу № 018/12 ФЛ ЮО ТС від 15.11.2012 року, п. 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора. Відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань, оскільки відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок непереборної сили. Не вважається таким випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Неналежне виконання грошового зобов'язання у врегульованих Законом відносинах тягне за собою наслідки у вигляді застосування на загальних підставах заходів відповідальності, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Не заслуговують на увагу доводи, викладені в апеляційній скарзі, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, оскільки суд першої інстанції при прийнятті рішення по справі повно зясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права без припущення порушення норм процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції. Крім того, повязані з переоцінкою доказів та містять заперечення, які були предметом дослідження господарськими судами і яким дана належна правова оцінка.

З урахуванням діючих норм чинного законодавства, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повністю дослідив обставини справи, дійшов правомірних висновків, не спростованих апеляційною скаргою, а тому підстави для скасування рішення та задоволення скарги відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26 лютого 2015 року по справі №917/242/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 17.08.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.