Постанова № 48521433, 03.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа№ 06/11/5026/2611/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Гаврилова І.А. - представник, дов. № 01-29-1241 від 12.11.2012;

від відповідача: Романюк І.М. - представник, дов. № 02/01/13-1 від 02.01.2013;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.01.2013

у справі № 06/11/5026/2611/2011 (суддя Анісімов І.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс"

про стягнення 206 660,89грн.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 у справі № 06/11/5026/2611/2011 змінено склад колегії суддів.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 06/11/5026/2611/2011 відкладено на 13.05.2013, а у судовому засіданні 13.05.2013 оголошено перерву до 03.06.2013.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.01.2013 у справі № 06/11/5026/2611/2011 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано застосуванням положення ч.2 ст.35 ГПК України, у зв'язку з встановленням фактів постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 у справі № 5011-32/975-2012; строк позовної давності для пред'явлення позивачем позову про стягнення заборгованості за договором закінчився 07.04.2011, а позивач звернувся з позовом лише 19.10.2011 й згідно із ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову; позивач не довів наявність тих обставин, на підставі яких він просить позов задовольнити; суд вважає позов не доведеним, тому в позові слід відмовити.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.01.2013 у справі № 06/11/5026/2611/2011 скасувати з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що предметом спору у справі № 5011-32/975-2012 не є тлумачення змісту договору № 8-44/10 від 10.09.2010, а висновки суду апеляційної інстанції, які суд вважає встановленими фактами, взагалі не містять посилання на встановлені факти, які вказували б на те, що договір, укладений сторонами, є договором перевезення, натомість суд наголошує на тому, що за відсутності відповідної накладної договір перевезення вантажу не може бути укладеним; те, що відсутність судових рішень про визнання даного договору неукладеним, як договору перевезення, а також факт виконання договору обома сторонами, вказують на те, що договір № 8-44/10 від 10.09.2010 є договором про надання послуг, який містить в собі елементи різних договорів: договору перевезення, договору зберігання; договору виконання робіт з вивантаження судна та навантаження на транспорт.

Як зазначає скаржник, єдиним належним та допустимим доказом на підтвердження того, що договір є договором перевезення, мають бути лише відповідні накладні, які сторонами не складались.

Скаржник вказує на невиконання судом першої інстанції вимог ст.ст.34, 43, 111-12 ГПК України, порушення норм ч.2 ст.307 ГК України, ст.ст.627, 628, ч.3 ст.909 ЦК України.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 06/11/5026/2611/2011 позивачем надано письмове пояснення та документи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на наявність підстав для застосування ч.2 ст.35 ГПК України, у зв'язку із встановленням факту постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 у справі № 5011-32/975-2012; на те, що договір № 8-44/10 від 10.09.2010 за своєю правовою природою є договором перевезення, включені у цей договір роботи по вивантаженню вантажу, його навантаженню та зберіганню, є складовими договору перевезення та надавались позивачем на його території й пов'язані з послугою перевезення, отже, до даних відносин правомірно застосований шестимісячний строк позовної давності.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до суду першої інстанції подано позов про стягнення з відповідача174 196,43 грн. боргу, 8 771,36 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 5 125,67 грн. три проценти річних, 18 567,43 грн. пені.

Відповідачем подано до суду першої інстанції 14.12.2011 клопотання про відмову в позові у зв'язку із спливом строку позовної давності, враховуючи ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки згідно з ч.5 ст.315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк; будь-яких дій, що свідчать про визнання відповідачем боргу, не вчинялось, відповідь на претензію не надавалась та претензія не визнавалась.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2012 у справі № 11/5026/2611/2011 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 у справі № 11/5026/2611/2011 та рішення господарського суду Черкаської області від 26.12.2011 скасовано та справу № 11/5026/2611/2011 направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

У постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2012 у справі № 11/5026/2611/2011, зокрема, вказано, що для визначення правового статусу ПАТ "Київський річковий порт" як перевізника, а укладеного договору як договору перевезення, - судам попередніх інстанцій в порядку ст.65 ГПК України під час підготовки справи до розгляду належало витребувати від сторін первинні перевізні документи (транспорті накладні, коносаменти тощо) відповідно до вимог ст.ст.307, 308 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.09.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" та відповідачем укладено договір № 8-44/10 про надання послуг, згідно з п.п.1.1 - 1.3 якого відповідач, за договором замовник, доручає, а Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт", за договором виконавець, приймає на себе зобов'язання по наданню послуг, а саме: перевезення за маршрутом, вказаним у п.1.3 цього договору до місця призначення піску річкового (надалі - вантаж), вивантаження вантажу з суден, зберігання його на території пристані Переяслав-Хмельницький протягом 60 днів та навантаження на автотранспорт відповідача (надалі - послуги), в терміни, узгоджені сторонами та на умовах, передбачених даним договором; загальна кількість вантажу складає 10 000 тонн (+/-10%); перевезення вантажу здійснюється виконавцем за маршрутом: Ново-Українське родовище (Київська область, Обухівський район) м. Переяслав-Хмельницький, вул. Золотоніське шосе (Київська обл.).

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 договору № 8-44/10 оплата за послуги здійснюється по узгоджених між сторонами договірних цінах; вартість послуг за одну тонну становить 30,00 грн., в т.ч. ПДВ 5,00 грн.

Як свідчить п.1.1 Статуту позивача, зареєстрованого 29.06.2011 номер запису 10711050022000366, Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт".

Згідно з п.п.2.1.4 та 2.2.3 договору № 8-44/10 позивач та відповідач зобов'язалися підписати акти виконаних робіт протягом 5-ти календарних днів з моменту надання послуг.

Позивачем та відповідачем складені, підписані, затверджені та скріплені відбитками печатки акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 916004 від 16.09.2010, № 927007 від 27.09.2010, № 930032 від 30.09.2010 на підставі договору № 8 - 44/10 від 10.09.10 та рахунків на оплату № 914007 від 14.09.2010, № 927030 від 27.09.2010, № 930013 від 30.09.2010, про те, що позивачем були виконані роботи (зроблені послуги) на суми: 71 428,57 грн., 125 431,43 грн. та 48 765,00 грн., відповідно.

Відповідачем 14.09.2010 було оплачено рахунок позивача № 914007 від 14.09.2010 на суму 71 428,57 грн., про що свідчить витяг із особового рахунку позивача.

В п.3.3 договору № 8-44/10 сторонами погоджено умову про те, що плата за послуги здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача передоплатою у розмірі 100% від вартості послуг на підставі рахунку-фактури позивача протягом 5-ти банківських днів з моменту його виставлення, якщо інше не встановлено додатковими угодами до цього договору; платежі по даному договору є здійсненими з моменту надходження повної суми платежу на поточний рахунок позивача згідно з актами виконаних робіт.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вказано у ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків на оплату № 927030 від 27.09.2010 на суму 125 431,43 грн. та № 930013 від 30.09.2010 на суму 48 765,00 грн.

Пред'явлена позивачем відповідачу претензія від 25.07.2011 за № 01-29-831 про невиконання грошового зобов'язання, передбаченого договором № 8-44/10 від 10.09.2010, та перерахування позивачу суми у розмірі 174 196,43 грн., залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено в ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.4.2 договору № 8-44/10 сторони передбачили, що за прострочення розрахунків за надані послуги згідно з п.3.3 даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період заборгованості за кожен день прострочки (включаючи день оплати).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд встановив, що сума інфляційних втрат є більшою, а отже, підлягає задоволенню у розмірі, заявленому позивачем.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 021,67 грн. пені, 8 771,36 грн. інфляційних втрат та 5 125,67 грн. 3% річних є такими, що відповідають нормам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи № 06/11/5026/2611/2011.

В ч.4 ст.267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач із позовом звернувся до суду першої інстанції згідно із датою поштового штемпеля на конверті 19.10.2011, а перебіг позовної давності відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за позовом про стягнення основного боргу за рахунком № 927030 почався з 05.10.2010 та за рахунком № 930013 - з 07.10.2010.

Згідно з розрахунком пені, доданим позивачем до позовної заяви, пеня нарахована за період з 08.10.2010 по 31.09.2011.

Статтями 257, 258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки та позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, позов пред'явленою із вимогами про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних до спливу позовної давності, а за вимогами про стягнення пені - після спливу позовної давності у частині вимог, про стягнення пені, нарахованої за період з 08.10.2010 до 19.10.2010, що становить суму у розмірі 545,76 грн.

Із матеріалів справи не вбачається наявності поважних причин для пропуску позовної давності у позові про стягнення пені, тому у позові в частині вимог про стягнення 546,76 грн. пені належить відмовити у зв'язку із пропуском позовної давності.

Оскільки пунктом 4.2 договору № 8-44/10 передбачено нарахування пені за кожен день прострочення, включаючи день оплати, положення ч. 6 ст. 232 ГК України не підлягають застосуванню.

У поданому 14.12.2011 до суду першої інстанції клопотанні про застосування позовної давності, відповідач посилається на ч.5 ст.315 ГК України, відповідно до якої для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувача позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Однак, матеріалами справи не підтверджено того, що на виконання договору № 8-44/10 позивачем надавались відповідачу послуги з перевезення вантажу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами; суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Така ж норма закріплена і статтею 909 ЦК України, зокрема, в ч.3 цієї статті вказано, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В ч.5 ст.308 ГК України встановлено, що про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

В ст.ст.67, 95 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР передбачено, що вантажовідправник зобов'язаний одночасно з пред'явленням вантажу пред'явити пароходству накладну; накладна підписується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху його проходження та видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом із вантажем; вантаж видається в пункті призначення вантажоодержувачу, вказаному в накладній; вантажоодержувач розписується в дорожній відомості про одержання вантажу із зазначенням сум внесених ним платежів.

У матеріалах справи відсутні докази складення транспортної накладної, коносамента на перевезення піску відповідно до договору № 8-44/10; також відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 у справі № 06/11/5026/2611/2011 відповідачем не надано документів, підтверджуючих здійснення позивачем перевезення, у тому числі тих, які підтверджують приймання вантажу відповідачем, як вантажоодержувачем.

Таким чином, матеріалами справи № 06/11/5026/2611/2011 не доведено того, що позов у цій справі випливає з перевезення, що позивач є перевізником, а відповідач - вантажовідправником або вантажоодержувачем, у зв'язку з чим підстави для застосування ч.5 ст.315 ГК України відсутні.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір); до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п.п.2.2.2, 2.2.3 п.2.2 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт", зареєстрованого 16.09.2008 номер запису 10711050012000366, для досягнення мети діяльності товариство вирішує такі завдання, зокрема: організація багатоцільової прибуткової господарської діяльності товариства в умовах ринкової економіки, товариство може здійснювати будь-які види діяльності; правоздатність товариства може бути обмежена лише у випадках і в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Оскільки сторонами на виконання умов договору № 8-44/10 транспортні накладні або коносаменти не складались, то укладений сторонами 10.09.2010 договір № 8-44/10 є договором про надання послуг, який містить в собі елементи різних договорів (змішаний договір), а саме, договором про надання транспортних послуг, послуг із зберігання, навантаження-вивантаження піску. При цьому слід зауважити, що зміст та суб'єктний склад договору про надання транспортних послуг, не співпадає із змістом та суб'єктним складом договору перевезення.

Зазначена правова позиція узгоджується із судовою практикою (постанова Вищого господарського суду України від 18.04.2013 у справі № 11/05/5026/2643/2011).

Апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012 у справі № 5011-32/975-2012 встановлено факт, який відповідно до ст.35 ГПК України є підставою для звільнення від доказування.

У згаданій постанові визначення правової природи спірного договору є оцінкою наданих суду доказів у справі № 5011-32/975-2012, а не фактом, який не потребує доведення у справі № 06/11/5026/2611/2011.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із змінами.

Отже, суду першої інстанції належало виконати вимоги ст.111-12 ГПК України та здійснити оцінку доказів у справі № 06/11/5026/2611/2011 відповідно до вимог ст.43 ЦК України.

Таким чином, рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, що, відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги є такими, що відповідають нормам законодавства та, частково, підтверджені матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню повністю з прийняттям нового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.01.2013 у справі № 06/11/5026/2611/2011 скасувати повністю.

3. Позов Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" (20300, Черкаська обл., місто Умань, вул. Леніна, будинок 76; ідентифікаційний код юридичної особи 33813262) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м. Київ, Подільський район, вулиця Верхній Вал, будинок 70; ідентифікаційний код юридичної особи 03150071) 174 196,43 грн. боргу, 18 021,67 грн. пені, 8 771,36 грн. інфляційних втрат, 5 125,67 грн. 3% річних, 4 122,30 грн. судового збору.

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитрансбудсервіс" (20300, Черкаська обл., місто Умань, вул. Леніна, будинок 76; ідентифікаційний код юридичної особи 33813262) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м. Київ, Подільський район, вулиця Верхній Вал, будинок 70; ідентифікаційний код юридичної особи 03150071) 2 061,15 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

8. Справу № 06/11/5026/2611/2011 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Калатай Н.Ф.