Рішення № 48520149, 10.08.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2015 р. Справа № 918/551/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" (далі Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "БНН" (далі Фірма) про розірвання договору в частині та стягнення 597 502 грн. 75 коп.,

за участі представників:

позивача: ОСОБА_1 за дов. від 19 січня 2015 року,

відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 27 жовтня 2014 року № 27/10,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладеного у спрощений спосіб між ним та Фірмою договору, позивач перерахував попередню оплату в загальному розмірі 636 000 грн. 00 коп. за здійснення відповідачем поставки 8 автомобілів марки ВАЗ 21214. Оскільки відповідач свої зобовязання за вказаним договором виконав не у повному обсязі, поставивши Товариству лише 6 автомобілів загальною вартістю 477 000 грн. 00 коп., останній, посилаючись на статті 16, 22, 509, 530, 536, 610-612, 614, 623, 693 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 20, 193, 224, 225 Господарського кодексу України (далі ГК України), просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати вартості недопоставлених відповідачем двох автомобілів у загальному розмірі 159 000 грн. 00 коп., а також 311 000 грн. 00 коп. збитків, 114 957 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 12 545 грн. 75 коп. трьох процентів річних, нарахованих у звязку з неналежним виконанням Фірмою взятих на себе зобовязань. Крім того, Товариство просило суд розірвати вищезазначений договір в частині продажу двох автомобілів марки ВАЗ 21214 у звязку з порушенням відповідачем його істотних умов даної угоди.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27 травня 2015 року порушено провадження у справі № 918/551/15, розгляд якої було призначено на 9 червня 2015 року.

Ухвалою суду від 9 червня 2015 року розгляд даної справи було відкладено на 7 липня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання позивача від 3 липня 2015 року (а.с. 60-61), в якому останній з метою визначення розміру завданих Товариству реальних збитків просив призначити у даній справі судову товарознавчу експертизу для встановлення вартості недопоставлених автомобілів на час розгляду справи. Вказані матеріальні збитки були визначені останнім як різниця між вартістю непоставлених автомобілів на час розгляду справи та вартістю даних транспортних засобів на момент їх продажу.

У той же час представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання з огляду на відсутність дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення вартості спірних автомобілів на час розгляду справи, оскільки у матеріалах справи наявні належні докази, які свідчать про вартість даного товару на момент звернення Товариства до суду з даним позовом. Відтак, наявні у матеріалах справи документи можуть замінити висновок експерта.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судовою експертизою є дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

У той же час зі змісту даних законодавчих приписів вбачається, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Аналогічна правова позиція відображена у пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що підстави для призначення судової товарознавчої експертизи у даній справі відсутні, оскільки у матеріалах справи наявна копія наданого самим позивачем рахунку № Л000000031 на оплату автомобіля ВАЗ 21214, виставленого товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "УКРЛАДА", яке здійснює роздрібну торгівлю автомобілями (а.с. 19). Зі змісту даного документа вбачається, що станом на 15 травня 2015 року (дата виставлення рахунку) вартість одного автомобіля ВАЗ 21214 становить 235 000 грн. 00 коп. Відтак, суд дійшов висновку про те, що подані Товариством документи, які свідчать про ринкову вартість аналогічних спірному автомобілів на час звернення позивача до суду з даним позовом, можуть замінити висновок експерта щодо встановлення вартості спірних автомобілів, у зв'язку з чим дійсна потреба в таких спеціальних знаннях відсутня.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що Товариство не довело належними і допустимими доказами необхідності призначення у даній справі судової товарознавчої експертизи, у зв'язку з чим у задоволенні вищезазначеного клопотання слід відмовити.

Крім того, до початку призначеного судового засідання через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява Товариства від 6 липня 2015 року (а.с. 63-66), в якій останнє просило стягнути з Фірми 159 000 грн. 00 коп. вартості недопоставлених відповідачем автомобілів, 311 000 грн. 00 коп. збитків, 114 957 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 12 545 грн. 75 коп. трьох процентів річних, нарахованих у звязку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобовязань, а також розірвати укладений між сторонами договір купівлі-продажу автомобілів від 14 червня 2012 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 7 липня 2015 року строк розгляду спору у справі № 918/551/15 було продовжено на 15 днів до 9 серпня 2015 року, а розгляд справи відкладено на 4 серпня 2015 року.

У судовому засіданні 4 серпня 2015 року, з урахуванням приписів частини 3 статті 51 ГПК України, оголошувалася перерва до 10 серпня 2015 року.

До початку судового засідання 10 серпня 2015 року через канцелярію суду надійшов відзив Фірми на позовну заяву від 10 серпня 2015 року (а.с. 94-95), в якому остання заперечила проти задоволення вимог Товариства про стягнення з відповідача 311 000 грн. 00 коп. збитків, 114 957 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 12 545 грн. 75 коп. трьох процентів річних, з огляду на відсутність у позивача реальних збитків, завданих неналежним виконанням Фірмою своїх зобовязань за спірним договором. Крім того, обовязок продавця по поставці передбачених цим договором автомобілів, на думку відповідача, виник лише у травні 2015 року на підставі надісланої позивачем вимоги про поставку даного товару, що свідчить про безпідставність вимог про стягнення з Фірми вищенаведеної суми збитків, обрахованих позивачем виходячи з вартості автомобілів ВАЗ 21214, актуальної на момент укладення між сторонами договору. Разом з тим відповідач у своєму відзиві також зазначив про відсутність правових підстав для стягнення з нього нарахованих сум інфляційних втрат та трьох процентів річних у звязку з тим, що останні нараховують лише у звязку з неналежним виконанням грошових зобовязань, до яких поставка автомобілів не відноситься.

У судовому засіданні 10 серпня 2015 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви від 6 липня 2015 року, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у даному судовому засіданні проти позову в частині стягнення з Фірми 311 000 грн. 00 коп. збитків, 114 957 грн. 00 коп. інфляційних втрат та 12 545 грн. 75 коп. трьох процентів річних заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 10 серпня 2015 року. У той же час останній визнав позов Товариства в частині стягнення з відповідача попередньої оплати вартості недопоставлених відповідачем автомобілів у розмірі 159 000 грн. 00 коп.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що між Товариством та Фірмою був укладений договір купівлі-продажу автомобілів у спрощений спосіб.

На виконання вказаної угоди відповідач виставив Товариству рахунок-фактуру від 14 червня 2012 року № СФ-0000041 на оплату автомобілів ВАЗ 21214 у кількості 8 одиниць загальною вартістю 636 000 грн. 00 коп. (а.с. 12).

На виконання умов вищенаведеної угоди позивач 14 червня 2012 року перерахував на рахунок Фірми грошові кошти в сумі 636 000 грн. 00 коп. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах даної справи копією відповідної виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 15).

Згідно видаткової накладної від 27 вересня 2012 року № РН-0000074 (а.с. 13) відповідач поставив Товариству передбачені укладеним між сторонами договором автомобілі у кількості 6 одиниць загальною вартістю 477 000 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що решту спірного товару, а саме: 2 автомобілі марки ВАЗ 21214, Фірма позивачу в розумні строки не поставила, у зв'язку з чим 30 квітня 2015 року Товариство направило на адресу відповідача відповідну вимогу від 30 квітня 2015 року № 212-2 про поставку решти оплаченого ним товару (а.с. 16).

У той же час дана вимога була залишена відповідачем без задоволення, решту оплаченого Товариством товару поставлено не було.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правововідносини, повязані з купівлею-продажем автомобілів.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту даної норми вбачається, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом встановлено, що вимога Товариства про поставку спірних автомобілів від 30 квітня 2015 року № 212-2 була отримана Фірмою 8 травня 2015 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення цього поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 67).

Відтак, оскільки сторони у спірному договорі не визначили строку виконання продавцем своїх зобов'язань по поставці передбаченого цією угодою товару, такий обов'язок, з урахуванням приписів частини 2 статті 530 ЦК України, Фірма повинна була виконати у семиденний строк від дня пред'явлення цієї вимоги, тобто до 15 травня 2015 року включно.

Водночас судом встановлено, що всупереч вищезазначеним приписам Фірма своєчасно взятий на себе обов'язок по поставці позивачу двох автомобілів ВАЗ 21214 не виконала.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобовязання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму предявлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини 2 статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обовязком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11, який в силу приписів статей 82, 11128 ГПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що у звязку з простроченням Фірмою виконання свого обовязку щодо поставки спірного товару у повному обсязі, у травні 2015 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з даним позовом, в якому, зокрема, просило повернути суму попередньої оплати спірних автомобілів у розмірі 159 000 грн. 00 коп.

У той же час на момент прийняття рішення у даній справі проведена позивачем попередня оплата спірного товару Товариству повернута не була. Даний факт не заперечувався і представником відповідача у судових засіданнях.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відтак, враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 159 000 грн. 00 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Фірми про стягнення вказаної суми боргу. За таких обставин даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, Товариство просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 12 545 грн. 75 коп., нарахованих з 28 вересня 2012 року по 15 травня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 159 000 грн. 00 коп., а також 114 957 грн. 00 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу з жовтня 2012 року по квітень 2015 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення з Фірми, зокрема, нарахованої суми трьох процентів річних, Товариство посилалося на статі 536, 625 ЦК України.

Частиною 5 статті 694 ЦК України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару (тобто не виконав свого обов'язку по оплаті наданого йому товару у визначений сторонами граничний строк), на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 6.1-6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі Постанова).

Проте судом встановлено, що ні укладеним між сторонами договором, вчиненим у спрощений спосіб, ні нормами чинного законодавства не встановлено конкретного розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів. Відтак, посилання Товариства на статтю 536 ЦК України як на підставу своїх вимог до Фірми про стягнення з останньої трьох проценти річних в сумі 12 545 грн. 75 коп. визнаються судом необґрунтованими.

Водночас за умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом даної норми обов'язок боржника по сплаті зазначених компенсаційних виплат виникає лише у разі прострочки виконання його грошового зобов'язання.

Водночас обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.2 Постанови.

Слід також зазначити, що грошова вимога про повернення боржником спірних грошових коштів вперше була заявлена Товариством у його позовній заяві від 15 травня 2015 року, адресованій господарському суду Рівненської області. З даним позовом Товариство звернулося 21 травня 2015 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового звязку на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до суду (а.с. 38). Ця позовна заява, згідно вхідного штампу господарського суду Рівненської області, який міститься на її першій сторінці (а.с. 2), надійшла до суду 25 травня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що копія вищезазначеної позовної заяви з доданими до неї документами була надіслана відповідачу 21 травня 2015 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого на описі вкладення у цінний лист, в якому дані документи були направлені Фірмі, а також відповідними відомостями, зазначеними у розрахунковому документі, який підтверджує надання позивачу поштових послуг по відправленню даного позову відповідачу (а.с. 7-8).

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих у зазначені Товариством періоди до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки у дані періоди було відсутнє прострочення відповідачем виконання спірного грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування приписів частини 2 статті 625 ЦК України.

Як було зазначено вище, Товариство також просило суд стягнути з Фірми 311 000 грн. 00 коп. збитків, завданих Фірмою неналежним виконанням нею взятих на себе зобовязань за спірним договором.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

У той же час Товариством не було належними і допустимими доказами доведено завдання йому Фірмою реальних збитків у звязку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобовязань за спірним договором. Так, заявлений до стягнення розмір збитків був визначений позивачем як різниця між вартістю непоставлених автомобілів на час розгляду справи та вартістю даних транспортних засобів станом на укладення спірного договору.

Проте, як було зазначено вище, свою вимогу про поставку двох спірних автомобілів Товариство направило відповідачу лише 30 квітня 2015 року. Дана претензія була отримана Фірмою 8 травня 2015 року. Відтак, зважаючи на те, що обовязок відповідача по поставці спірного товару виник лише у травні 2015 року, суд дійшов висновку про необґрунтованість нарахованого Товариством розміру збитків, які на думку позивача, полягали в різниці між вартістю спірних автомобілів на час розгляду справи та їх вартістю на момент укладення між сторонами договору від 14 червня 2012 року.

Крім того, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено наявності в діях Фірми всіх елементів цивільного правопорушення, зокрема, причинно-наслідкового зв'язку між діями Фірми та наявними збитками, а також вини відповідача, оскільки збільшення вартості спірного товару було пов'язане не з протиправними діями останнього, а зі зволіканням самого позивача в направленні Фірмі відповідної вимоги про поставку даного товару на підставі статті 530 ЦК України. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вказані факти виключають можливість покладення на відповідача обовязку по відшкодуванню вартості заявлених позивачем до стягнення збитків.

Відтак, у задоволенні вимоги Товариства про стягнення з Фірми 311 000 грн. 00 коп. збитків слід відмовити.

Також у своєму позові, з урахуванням заяви від 6 липня 2015 року, Товариство на підставі частини 2 статті 651 ЦК України просило суд розірвати укладений між сторонами договір купівлі-продажу автомобілів від 14 червня 2012 року в звязку з істотним порушенням відповідачем його умов. В обґрунтування даної вимоги позивач посилався на невиконання відповідачем взятого на себе за спірним договором обовязку по поставці Товариству передбачених ним двох автомобілів ВАЗ 21214 протягом 2,5 років.

За частиною 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відтак, для розірвання договору в судовому порядку обовязковим є встановлення істотного порушення стороною такого договору його умов.

У той же час, як було зазначено вище, вимога Товариства про поставку двох спірних автомобілів була направлена відповідачу лише 30 квітня 2015 року та отримана останнім 8 травня 2015 року. У звязку з наведеними обставинами суд дійшов висновку про те, що обовязок Фірми по поставці позивачу двох спірних автомобілів, з урахуванням приписів статті 530 ЦК України, настав 15 травня 2015 року. Водночас Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з даним позовом про стягнення з відповідача вартості вищезазначеного недопоставленого товару 21 травня 2015 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового звязку на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до суду. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність істотного порушення Фірмою умов спірного договору, оскільки прострочення виконання нею свого обовязку по поставці двох автомобілів ВАЗ 21214 було незначним, а відтак не свідчить про позбавлення Товариства значною мірою того, на що воно розраховувало при укладенні цієї угоди.

Враховуючи викладене, у задоволенні вимоги позивача про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу автомобілів від 14 червня 2012 року слід відмовити.

Відтак, даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "БНН" (33028, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: 21090125) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" (08004, Київська область, Макарівський район, село Калинівка, вулиця Київська, будинок 43/2, ідентифікаційний код: 20616482) 159 000 (сто пятдесят девять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, а також 3 180 (три тисячі сто вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14 серпня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко