Рішення № 48520029, 11.08.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" серпня 2015 р. Справа № 918/692/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши матеріали справи за позовом Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автодоріг

до відповідача 1 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача 2 АТ Банк "Фінанси та Кредит"

про стягнення безпідставно одержаних коштів в сумі 20 000 грн. 00 коп. та зобов'язання вчинити дії

за участі представників:

від позивача: ОСОБА_3, довіреність №2 від 12.01.2015 року;

від відповідача 1: ОСОБА_2;

від відповідача 2: не з'явився.

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: В червні 2015 року Комунальне Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автодоріг (далі Управління) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі Підприємець) та АТ Банк "Фінанси та Кредит" (далі Банк) про стягнення безпідставно одержаних коштів в сумі 20 000 грн. 00 коп. та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24.06.2015 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 28.07.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні 11.08.2015 року підтримав позов з підстав зазначених в позовній заяві та наполягав на його задоволенні.

Відповідач 2 у судові засідання 28.07.2015 року та 11.08.2015 року не забезпечив явки повноважного представника, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Про причини неявки суду не повідомив, жодних обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Відповідач 1 у судовому засіданні 11.08.2015 року заперечив проти задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідачі 1 та 2 не скористались правом подачі відзиву на позовну заяву. З огляду на зазначене, оскільки останнім надавалось достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, суд на підставі вимог статті 75 ГПК України дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача 2.

Вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з даним позовом посилаючись на те, що платіжним дорученням №398 від 28.05.2015 року Управління перерахувало відповідачу 1 грошові кошти в сумі 20 000,00 грн. з призначенням платежу: "за виконані роботи по вул. Корольова" згідно рахунку №5 від 20.05.2015 року, проте зазначені роботи не виконувались, кошти були помилково перераховані позивачем відповідачу 1. Відтак, посилаючись на частину 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Управління просило повернути кошти набуті без належної правової підстави, а саме: стягнути з Підприємця на свою користь кошти в сумі 20 000,00 грн. та зобов'язати Банк повернути стягнені кошти з розрахункового рахунку, що належить Підприємцю.

Судом встановлено, що 28.05.2015 року Управлінням на підставі платіжного доручення №398 було перераховано Підприємцю кошти в сумі 20 000,00 грн. (а.с. 8).

У вказаному платіжному дорученні в призначенні платежу зазначено: "за виконані роботи по вул. Корольова згідно рах. №5 від 20.05.2015 року, не потребує конкурсних торгів".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що оскільки відповідач 1 безпідставно набув грошові кошти у сумі 20 000,00 грн. за рахунок позивача, то останній зобов'язаний їх повернути.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, здійснюючи право на захист на свій розсуд.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені норами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Норми вказаної статті є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Підставами позову є фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Факт помилкового перерахування коштів в розмірі 20 000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та доводами позивача та не спростовано відповідачем 1.

Згідно ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зазначені в призначенні платежу роботи згідно рахунку №5 від 20.05.2015 року не виконувались, що не заперечується відповідачем 1.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 1 - 20 000,00 грн. помилково перерахованих коштів підлягає до задоволення.

Судовий збір, сплачений позивачем за майнову вимогу в розмірі 1 827,00 грн., на підставі ч.2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача 1.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання Банку повернути стягнені кошти з розрахункового рахунку, що належить Підприємцю, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. (стаття 342 Господарського кодексу України).

Таким чином, грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банку залишаються власністю клієнта та лише зберігаються у відповідному банку. Відношення щодо зберігання вказаних коштів є правовідношеннями між клієнтом та банком та регламентуються відповідним договором, при цьому юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 32.3 ст. 32 зазначеного Закону банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 ст. 22 Закону.

У відповідності до п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (далі Інструкція) кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Пунктом 6 Указу Президента України № 227/95 від 16.03.1995 р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" встановлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Разом з тим, відповідно до вимог п.2.35 Інструкції банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання Банку повернути стягнені кошти з розрахункового рахунку, що належить Підприємцю, оскільки Банк отримувача коштів не несе відповідальності за помилкове перерахування таких коштів на рахунок відповідача 1, та жодним чином не порушує прав позивача у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову в частині зобов'язання Банку повернути стягнені кошти з розрахункового рахунку, що належить Підприємцю слід відмовити за безпідставністю із залишенням судового збору сплаченого за немайнову вимогу за позивачем на підставі ч.1 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (33025, вулиця Басівкутська, будинок 136, місто Рівне, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автодоріг (33027, вулиця Д. Галицького, будинок 25, місто Рівне, код ЄДРПОУ 13974620) 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позову в частині зобов'язання АТ Банк "Фінанси та кредит" повернути стягнені кошти з розрахункового рахунку 26005012583601, що належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "17" серпня 2015 року.

Суддя Пашкевич І.О.