Рішення № 48519997, 10.08.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" серпня 2015 р.Справа № 916/2525/15За позовом: Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс";

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН";

про стягнення 32 983,06 грн.;

Суддя Оборотова О.Ю.

В судових засіданнях приймали участь представник

Від позивача: - ОСОБА_1 довіреність від 12.06.2015р.

Від відповідача: - не зявився;

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН" про стягнення 32 983,06 грн., яка складається з суми основної заборгованості 18 420,03грн., 3% річних в розмірі 253,38грн., пені в розмірі 3526,99грн., інфляційні 9 515,77грн. та відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 1 266,89грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.06.2015р. порушено провадження у справі №916/2525/15.

Представник відповідача у судові засідання не зявився, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, відповідач свого права на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином шляхом надіслання ухвал суду на юридичну адресу, у звязку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 10.08.2015р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

24.09.2014р. між Приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (Компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН (Дистрибютор) був укладений договір про поставку та дистрибуцію №1/д-Одеса (далі договір). Пунктом 1.1 договору передбачено, що Компанія зобовязується передати у власність Дистрибютора продукцію для її подальшого розповсюдження на території на умовах та в порядку, зазначених цією Угодою, а Дистрибютор зобовязується прийняти продукцію у власність та сплатити її вартість, а також здійснювати дії необхідні для розповсюдження та просування продукції на території на умовах та в порядку, зазначених цією Угодою.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товарні цінності згідно видаткових накладних: № РФ-0126215 від 25.09.2014р. на суму 2 777,17грн.; № РФ-0126633 від 25.09.2014р. на суму 196,06грн.; № РФ-0134899 від 16.10.2014р. на суму 5122,37грн.; № РФ-0140547 від 27.10.2014р. на суму 5607,40грн.; № РФ-0141708 від 03.11.2014р. на суму 4717,03рн. Всього на суму 18 420,03грн.

Відповідно до п. 5.1. договору від 24.09.2014р. передбачено, що умови оплати (відстрочка платежу 30 календарних днів) за продукцію вказуються Дистрибютором у замовленні.

Відповідно до п. 5.8. договору від 24.09.2014р. передбачено, що у разі, якщо дистрибютор не сплачує продукцію до закінчення граничної дати виконання зобовязань, то для цілей цієї Угоди вважається, що з наступного дня компанія надала дистрибютору товарний (комерційний) кредит у розмірі суми заборгованості з сплатою процентів за користування товарним кредитом по ставці 15% річних. Таким чином, дистрибютор зобовязується сплатити суму відсотків за використання товарним (комерційним) кредитом по ставці 15 річних від суми заборгованості за кожен календарний день користування таким кредитом до повного погашення заборгованості. Оплата відсотків по товарному (комерційному) кредиту не звільняє дистрибютора від зобовязання по сплаті основної суми заборгованості.

Додатком №6, який є невідємною частиною договору від 24.09.2014р. за порушення строків проведення розрахунків, відповідач зобовязаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми прострочення.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних в розмірі 253,38грн., пені в розмірі 3526,99грн., інфляційні 9 515,77грн. та відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 1 266,89грн.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе за договором від 24.09.2014р. обовязку щодо оплати заборгованості за отриманий товар, позивач звернувся до суду.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором від 24.09.2014р. в сумі 18 420,03грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобовязань за договором від 24.09.2014р. а саме не сплатив позивачу вартість отриманого товару, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 3526,99грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Додатком №6, який є невідємною частиною договору від 24.09.2014р. за порушення строків проведення розрахунків, відповідач зобовязаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми прострочення.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що розрахунок здійснений неналежним чином, з цих підстав судом було самостійно розраховано суму пені та визначено її розмір, а тому сума пені підлягає задоволенню в розмірі 3472,92грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобовязання в розмірі 253,38грн. та інфляційні витрати в сумі 9515,77грн. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобовязань та інфляційних витрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН трьох відсотків річних в сумі 253,38грн. та інфляційні витрати в сумі 9515,77грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 5.8. договору від 24.09.2014р. передбачено, що у разі, якщо дистрибютор не сплачує продукцію до закінчення граничної дати виконання зобовязань, то для цілей цієї Угоди вважається, що з наступного дня компанія надала дистрибютору товарний (комерційний) кредит у розмірі суми заборгованостіз сплатою процентів за користування товарним кредитом по ставці 15% річних. Таким чином, дистрибютор зобовязується сплатити суму відсотків за використання товарним (комерційним) кредитом по ставці 15 річних від суми заборгованості за кожен календарний день користування таким кредитом до повного погашення заборгованості. Оплата відсотків по товарному (комерційному) кредиту не звільняє дистрибютора від зобовязання по сплаті основної суми заборгованості.

Таким чином, сума відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 1 266,89грн. підлягає судом задоволенню.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 50, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН (65042, м. Одеса, вул. Балтська дорога, буд. 15; код: 38787054) на користь Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (23500, Вінницька обл, м. Шаргород, вул Леніна, 272В, код ЄДРПОУ 33437883) - заборгованість у розмірі 32 928,99 грн., яка складається з суми основної заборгованості 18 420,03грн., 3% річних в розмірі 253,38грн., пені в розмірі 3472,92грн., інфляційні 9 515,77грн. та відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 1 266,89грн.; судовий збір у розмірі 1827грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 серпня 2015 р.

Суддя О.Ю. Оборотова