Рішення № 48518755, 12.08.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 серпня 2015 р. Справа № 903/700/15

за позовом Прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист", м. Луцьк

2. Підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк

про визнання недійсним договору оренди № 2 від 31.01.2013 року

Суддя Кравчук А.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 360 від 26.12.2014 року

від відповідача 1: н/з

від відповідача 2: ОСОБА_3, довіреність від 08.07.2015 року

у судовому засіданні взяв участь прокурор Волинської області - Романішина Т.Л., посвідчення № 026898 від 01.07.2014 року

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України розяснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.ст. 22, 29 ГПК України розяснено процесуальні права та обовязки учасників судового процесу.

встановив: прокурор міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся в господарський суд Волинської області з позовом до ПАТ "Волиньтурист", підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди № 2 від 31.01.2013 року та зобов'язання підприємця ОСОБА_1 звільнити приміщення, що знаходиться в м. Луцьку, пр. Президента Грушевського, 33.

Позовна заява обгрунтована тим, що на момент укладення оспорюваного договору оренди власником орендованого приміщення була держава в особі Фонду державного майна України, що підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 24.11.2011 року по справі №5004/2012/11 та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Відповідач ПАТ "Волиньтурист" у відзиві № 116/1.6а від 10.07.2015 року у позові просить відмовити, оскільки, він, як балансоутримувач спірного майна, на виконання укладеної між Федерацією професійних спілок України та Фондом державного майна України угоди № 73 від 17.02.2012 року забезпечує належний контроль за використанням будівель, проведення вчасних поточних ремонтів, прибирання прилеглої території, охорону будівель, пожежну безпеку та функціонування всіх систем електро-, тепло-, водопостачання та водовідведення, вивіз сміття, побутових відходів, дезінфекцію приміщень, на що товариству необхідні грошові кошти. Фондом в свою чергу не вживається жодних заходів, які були б спрямовані на обслуговування, охорону, збереження та схоронність спірного майна, яке було визнано державною власністю. На звернення товариства з питанням щодо процедури підписання акту прийому-передачі спірного майна Фонд державного майна України зазначив, що на сьогодні не визначено державного органу управління на майно, на яке за рішенням суду визнано право власності за державою. Акти приймання-передачі майна з ФДМУ не підписані та майно не передане у державну власність, саме тому, на думку відповідача, товариство, відповідно до угоди № 73, правомірно здійснює господарську діяльність з метою забезпечення збереження і схоронності спірного майна.

Представник ОСОБА_1 у відзиві від 27.07.2015 року та у судових засіданнях у позові просить відмовити, оскільки в період з січня 2013 року по даний час ніяких листів, звернень Фонду державного майна України до відповідача № 2 з приводу приміщення, які орендуються, не надходило. Відповідачем систематично на виконання договору оренди сплачуються комунальні платежі та орендна плата. Заборгованості та прострочень оплат немає. З витягу № 35331513 від 30.08.2012 року не вбачається, якою саме площею володіє Фонд у приміщенні, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Грушевського, 33. Крім того, позивач - прокуратура міста Луцька в інтересах Фонду державного майна України не є стороною у спірному договорі. Спір про визнання недійсним договору оренди № 1 від 21.12.2012 року стосується прав та охоронюваних інтересів сторін договору.

Прокурор та представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали.

Відповідач 1 правом участі у судових засіданнях не скористався, повноважного представника у судові засідання не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.11.2011 року у справі № 5004/2012/11 визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю вбудовано-прибудованого приміщення площею 657,8 кв.м., розташованого по вул. Грушевського, 33 в м. Луцьку (а.с. 22-26).

30.08.2012 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України зареєстровано право власності вказаної будівлі (а.с. 27).

Згідно ч. 2 ст. 144 ГК України право власності на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього.

Частиною 1 ст. 287 Господарського кодексу України регламентовано, що орендодавцем нерухомого державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.

Аналогічна норма міститься в ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Саме положеннями зазначеного Закону регулюються організаційні та майнові відносини, повязані з передачею державного майна в оренду.

Згідно ст.ст. 6,7,9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендарями державного майна можуть бути юридичні та фізичні особи, які бажають та ініціюють укладення договору оренди, порядок укладення якого чітко визначений нормами вказаного Закону.

31.01.2013 року між ПАТ "Волиньтурист" та підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди № 2 окремого приміщення, що належить на праві власності ПАТ "Волиньтурист" (а.с. 12-19).

Згідно п.п. 1.1, 3.2, 3.4, 3.5, договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно/приміщення бару площею 223 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку, пр. Президента Грушевського, 33 і розміщене на першому поверсі, для використання під заклад громадського харчування. Вказане майно є власністю орендодавця, вартість якого визначена за актом оцінки від 30.06.2006 року і становить 67,7 тис. грн.. Орендна плата визначається за рахунком і становить 14 977 грн. 61 коп. в т.ч. ПДВ - 2 496 грн. 27 коп.. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції і зміни ціни на комунальні та інші послуги. Орендар сплачує орендну плату шляхом щомісячних перерахувань до 5 числа поточного місяця. Даний договір набирає чинності з моменту підписання акта приймання-передачі майна та діє до 31.01.2014 року включно.

У додатку № 2 від 29.04.2013 року до договору оренди № 2 від 31.01.2013 року сторони продовжили дію спірного договору до 31.12.2015 року (а.с. 20).

01.02.2013 року сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень, зокрема, приміщення бару загальною площею 223 кв.м. (а.с. 21).

Статтею 319 ЦК України визначено, що тільки власник свого майна має право щодо свого майна вчиняти будь-які дії, які не суперечать Закону.

Згідно п. 2.2 постанови Пленуму ВГС України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" органи, яким надано право бути орендодавцями державного та комунального майна, визначено статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), крім майна, яке належить до майнового комплексу Національної академії наук України, орендодавцями можуть бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. Підприємства державної форми власності мають право бути орендодавцями, як правило, тільки щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а для того, щоб підприємство мало право передати в оренду структурний підрозділ (філію, цех, дільницю) або нерухоме майно (будівлю, споруду, приміщення) площею понад 200 кв. м, воно (підприємство) повинно одержати дозвіл Фонду державного майна України, його регіонального відділення, представництва. Якщо майно перебуває у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності, то такий дозвіл може бути наданий органом, зазначеним в абзаці третьому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, ПАТ "Волиньтурист", передавши в оренду підприємцю ОСОБА_1 частину приміщення за адресою: м. Луцьк, пр..-т Пр. Грушевського 33, в незаконний спосіб розпорядилося майном державної власності, зазначивши в п.1.1 договору, що майно є власністю орендодавця, не маючи при цьому жодних повноважень, оскільки право власності за спірним майно визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна.

Згідно п. 2.12 постанови Пленуму ВГС України № 12 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням змісту статті 236 ЦК України і частини третьої статті 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє. Таким чином, визнаючи договір оренди недійсним, господарський суд повинен серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.

Згідно п. 2.7 12 постанови Пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216ЦК України та частини другої статті 208 ГК України. Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

Згідно ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, позаяк використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Таку правову позицію викладено в постанові ВСУ від 13.01.2004 року № 7/85/4/68-81.

Отже, наведеними нормами встановлено, що при визнанні договору оренди недійсним (нікчемним), такий договір визнається недійсним (нікчемним) лише на майбутнє, а не з моменту його укладення.

Згідно абз. 5 п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином спростовується твердження ОСОБА_1, що даний спір стосується прав та охоронюваних інтересів лише сторін договору.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки договір № 2 від 31.01.2013 року визнано недійсним, у підприємця ОСОБА_1 відсутні підстави користуватися спірним майном. Вимога про зобов'язання підприємця ОСОБА_1 звільнити приміщення підлягає задоволенню.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору за дві немайнові вимоги в сумі 2 436 грн. 00 коп. відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на них пропорційно.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

1. Визнати недійсним договір оренди №2 від 31.01.2013 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Волиньтурист" (м. Луцьк, вул. Президента Грушевського, 33, код ЄДРПОУ 02593659) та підприємцем ОСОБА_1 (м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 3/162, ідент. код НОМЕР_1).

2. Зобовязати підприємця ОСОБА_1 (м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 3/162, ідент. код НОМЕР_1) звільнити приміщення загальною площею 223 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Президента Грушевського 33, на першому поверсі.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" (м. Луцьк, вул. Президента Грушевського, 33, код ЄДРПОУ 02593659)

- 1 218 грн. 00 коп. судового збору в дохід Державного бюджету України

4. Стягнути з підприємця ОСОБА_1 (м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 3/162, ідент. код НОМЕР_1)

- 1 218 грн. 00 коп. судового збору в дохід Державного бюджету України

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення

складений 17.08.2015 року

СуддяА. М. Кравчук