Рішення № 48517857, 05.08.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/8866/15-ц

пр. № 2/759/4275/15

05 серпня 2015 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Ніколенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів «Спілка онкоінвалідів» «Фаворит-Плюс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 в червні 2015 року заявив позов, за яким, з урахуванням наступних уточнень, просив стягнути з Дочірнього підприємства «Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів «Спілка онкоінвалідів» «Фаворит-Плюс» (далі Підприємство) на свою користь 144000 грн. заборгованої заробітної плати, 32000 грн. компенсації за невикористану відпустку, 64000 грн. середнього заробітку за час затримки в розрахунку, та 16000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 в судовому засіданні на вимогах позову наполягав, і пояснив, що працював на Підприємстві виконробом, починаючи з квітня 2014 року Підприємство перестало виплачувати належну працівникам заробітну плату, у зв'язку з чим він 29.12.2014 року звільнився з роботи, за власним бажанням, проте при звільненні розрахунок з ним не був здійснений, не проведено такого розрахунку й до цього часу, що призводить як до матеріальних збитків так і до моральних страждань.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, ухвалу суду про витребування письмових доказів не виконав. Натомість від представника відповідача Іванської О.А. надійшли письмові заперечення, за якими вона вказує, з посиланням на заяву ОСОБА_1, що повний розрахунок з позивачем відбувся в день звільнення з роботи, а також на те, що позивачем пропущені строки на звернення до суду, а тому просила в задоволенні позову відмовити.

Оскільки, відповідачем не заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника, суд з огляду на надані докази вважає за можливе розглянути справу в порядку заочного провадження. Позивач проти такого порядку розгляду справи не заперечував.

Судом встановлено таке.

З огляду на трудову книжку, ОСОБА_1 08.10.2012р. прийнятий на роботу до Підприємства на посаду виконавця робіт, а 29.12.2014 року звільнений з роботи по ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з власним бажанням.

Щомісячна заробітна плата ОСОБА_1, як це вбачається з довідки Підприємства від 14.08.2014 №10, за підписом директора та головного бухгалтера, становила до виплати 16100 грн.

Позивач стверджує, що Підприємство заборгувало йому заробітну плату за квітень-грудень 2014 року на загальну суму 144000 грн., а також 32000 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Відповідачем надана заява ОСОБА_1, датована 29.12.2014р., за якою він вказує, що з ним проведено повний розрахунок, трудова книжка отримана, претензій до Підприємства не має.

Позивач не заперечував, що заява виконана саме ним, проте заявив, що заява була написана під тиском керівництва Підприємства.

Між тим, факт виплати заробітної плати, інших виплат має підтверджуватись відповідними бухгалтерськими (фінансовими) документами, а тому наведена заява не може бути розцінена як належний доказ.

Оскільки, на вимогу суду відповідач так і не надав належних документів, що вказували б на виплату позивачу всіх належних сум при звільненні, то суд вважає встановленим, що Підприємство на час звільнення позивача з роботи заборгувало йому 144000 грн. заробітної плати, та 32000 грн. компенсації за невикористану відпустку, і дані суми не сплачені йому до цього часу.

Отже, при звільненні ОСОБА_1 з роботи Підприємством порушено вимоги ст.ст. 47, 116 КЗпП, згідно з якими при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а тому позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Статтею 117 цього ж кодексу встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За розрахунком суду сума середнього заробітку, за обставин справи, є більшою ніж заявлено позивачем, а тому суд задовольняє ці вимоги саме в розмірі визначеному позивачем, тобто в сумі 64000 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем пропущені строки позовної давності, оскільки з вимогами про стягнення заробітної плати, відповідно до ст. 233 ч.2 КЗпП України, працівник може звернутись до суду без обмеження будь-якими строками, а перебіг строку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку розпочинається саме з дня проведення розрахунку, з позивачем же такого розрахунку, як це встановлено судом, до цього часу не здійснено.

Суд вважає, що і вимоги позову про стягнення моральної шкоди також підлягають задоволенню.

Так, відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У розумінні ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку працівник отримує за виконану роботу.

Отже, заробітна плата для особи є основним засобом для забезпечення особою своїх потреб та потреб членів сім'ї щодо забезпечення належного рівня.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує двох неповнолітніх дітей, інших доходів окрім заробітної плати не має, на іншу роботу влаштувався лише в травні поточного року.

Отже, починаючи з квітня 2014р. по травень 2015р. позивач та його сім'я фактично були залишені без засобів до проживання, що в свою чергу очевидно призвело до неабияких моральних страждань позивача.

При цьому, компенсація моральної шкоди в розмірі одної заробітної плати (16000 грн.), на думку суду, позивачем обґрунтована та визначена вірно, і таке відшкодування узгоджується з приписами ч.2 ст. 23 ЦК України.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

За такого рішення, витрати у справі суд покладає на відповідача, відповідно і на підставі ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів «Спілка онкоінвалідів» «Фаворит-Плюс» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів «Спілка онкоінвалідів» «Фаворит-Плюс» на користь ОСОБА_1 144000 грн. заборгованості по заробітній платі, 32000 грн. компенсації за невикористану відпустку, 64000 грн. середнього заробітку за час затримки в розрахунку, та 16000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 256000 (двісті п'ятдесят шість тисяч) грн.

Стягнути з Стягнути з Дочірнього підприємства «Всеукраїнська громадська організація онкоінвалідів «Спілка онкоінвалідів» «Фаворит-Плюс» на користь держави 2560 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн. судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий Сенько М.Ф.