Рішення № 4850963, 08.09.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.09.09 р. Справа № 37/168пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

припомічнику судді Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Пайракул - Донбас”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 322742

про: повернення орендованого майна балансоутримувачу за актом приймання-передачі,

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Центрального штабу державної воєнізованої гірнічнорятувальної служби у вугільній промисловості, м. Донецьк, ідентифікаційний код 20335814

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Вороніна Є. О. (за довіреністю № 82 від 25.09.2008р.);

від Відповідача – Рудь О.О. (за довіреністю №б/н від 20.07.2009р.);

від Третьої особи – Колядка О.М. (за довіреністю №б/н від 08.01.2009р.).

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 07.07.2009р. на 21.07.2009р., з 21.07.2009р. на 26.08.2009р. У судовому засіданні 26.08.2009р. суд оголосив перерву до 08.09.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Пайракул - Донбас”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про повернення орендованого майна – нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 223,3кв.м., розташованих за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 157, балансоутримувачу (Центральному штабу державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості) балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення дії договору оренди № 2376/2006 від 02.02.2006р. внаслідок закінчення строку його дії і відмови орендодавця від продовження правовідносин на новий строк.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди 2376/2006 від 02.02.2006р. з додатками, додаткову угоду №1 від 18.06.2007р., лист від 03.02.2009р. №11-06-04-01100 з доказами відправки Відповідачу.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем надані додаткові документи на підтвердження своєї позиції для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 71-78, 121-126), у тому числі – пояснення відносно процедури первісного укладання договору оренди із Відповідачем та погодження цього договору із відповідними органами.

Відповідач надав відзив на позов №б/н від 03.07.2009р. (а.с.а.с.16, 17), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: відсутність заяв Орендодавця про припинення або зміну договору протягом одного місяця з дня закінчення його строку, у зв’язку із чим договір автоматично продовжений на 360днів до 15.01.2010р.; виконання Відповідачем своїх зобов’язань за договором після вказаної Позивачем дати його припинення і неповернення відповідних платежів; здійснення капітального ремонту орендованого приміщення; неотримання листа Позивача про необхідність повернення майна балансоутримувачу.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 18-40, 60-63, 66, 82-120), у тому числі – пояснення №12 від 17.08.2009р. стосовно: правомірності залучення Центрального штабу державної воєнізованої гірнічнорятувальної служби у вугільній промисловості, м. Донецьк до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; укладання договору відносно об’єкту оренди, який є державною власністю, саме із Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області; здійснення ремонту орендованого майна та відсутність претензій до Орендаря з боку Балансоутримувача.

Ухвалою суду від 07.07.2008р. до участі у справи у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спорту, на стороні Позивача залучено Балансоутримувача - Центральний штаб державної воєнізованої гірнічнорятувальної служби у вугільній промисловості, м. Донецьк (далі – Третя особа).

Третя особа надала пояснення по суті спору (а.с.58), згідно яких підтверджується користування майном з боку Відповідача станом на момент розгляду справи та відсутність до нього претензій з боку Балансоутримувача, а також зазначається про те, що належним орендодавцем цього майна має бути саме Третя особа. В подальшому, у поясненнях, поданих через канцелярію суду 20.08.2009р. (а.с.67), Третя особа підтримала позицію Орендаря.

Балансоутримувачем на вимогу суду надані документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 47-56)

Представники учасників справи у судовому засіданні підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВСТАНОВИВ:

Заявою №8 від 29.11.2005р. (а.с.75) Відповідач звернувся до Позивача з проханням передати в оренду нежитлові приміщення площею 223,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 157 на першому поверху в будівлі Центрального штабу державної воєнізованої гірнічнорятувальної служби у вугільній промисловості, м. Донецьк, для розміщення офісу, з цим останній погоджувався (а.с.76).

Укладання означеного договору погоджувалося Орендодавцем із Міністерством вугільної промисловості України (а.с.а.с.73, 74).

02.02.2006р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди № 2376/2006 (а.с.а.с. 5-8), згідно п.1.1, 10.1 якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування нерухоме державне майно – нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 223,3 кв.м. (далі – приміщення), що знаходиться на балансі Центрального штабу державної воєнізованої гірнічнорятувальної служби у вугільній промисловості, м. Донецьк (далі – Балансоутримувач), розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Артема 157, для використання під офіс, строком на 360 днів - до 21.01.2007р.

Приміщення, в якому знаходиться об’єкт оренди, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.55) належить державі та перебуває у господарському віданні Балансоутримувача.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - грудень 2005р. – становить 2260,40 грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції, з розподілом між Державним бюджетом та Балансоутримувачем у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 25 числа місяця.

02.02.2006р. відповідно до умов п.п. 2.1., 2.5. договору приміщення було передано в оренду Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.10), проте означена приміщення у складні решти приміщень Балансоутримувача сторонами не ідентифіковано документально, що визнав представник Позивача у судовому засіданні.

18.06.2007р. сторонами підписана додаткова угода № 1 до договору (а.с.11), якою сторони дійшли згоди про зміну розміру орендної плати, встановивши його виходячи із суми плати за базовий місяць – січень 2007р. – 3752,71 гривень.

Після закінчення визначеного договором строку дії, орендні правовідносин сторін двічі автоматично продовжувалися на той же строк і на тих же умовах за відсутністю заяв про зміну або припинення договору – до 17.01.2009р., що визначається сторонами.

Листом від 03.02.2009р. №11-06-04-01100 (а.с. 13) Позивач повідомив Відповідача про закінчення 17.01.2009р. строку дії договору оренди та необхідністю термінового повернення орендованого майна балансоутримувачу, оскільки термін дії договору продовжуватися не буде.

Проте, зазначений лист Орендодавця був отриманий не співробітником Відповідача, а співробітником Третьої особи - Земляною Л.Г. що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні (а.с. 15), і Орендарю не передавався, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Пайракул – Донбас” (а.с.83), штатним розкладом (а.с.110), відповіддю Балансоутримувача від 04.09.2009р. №02-795 (а.с.114) на адвокатський запит, поясненнями співробітників Балансоутримувача та графіком виходів сторожів господарчого відділу на лютий 2009р.

Як вбачається із наданих Відповідачем платіжних документів (а.с.а.с.85 – 87), ним здійснювалися Орендні платежі на користь державного бюджету і після 17.01.2009р., у тому числі – за подальші періоди оренди.

Посилаючись на відсутність відомостей щодо повернення майна Відповідачем Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.а.с 16,17).

Третя особа свою позицію по суті спору привела у поясненнях від 21.07.2009р. (а.с.58), та від 20.08.2009р. (а.с.67).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до повернення орендованого майна у зв’язку із припиненням орендних правовідносин через закінчення строку дії договору та відмову Орендаря від його продовження.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема – Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також - умовами договору оренди № 2376/2006 від 02.02.2006р.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обов’язків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Згідно п. 10.1 договору датою закінчення строку його дії визначено – 01.01.2007р. сторони не заперечують факту автоматичного продовження орендних правовідносин до 17.01.2009р. включно зважаючи на відсутність відповідних заяв про припинення або зміну договору оренди.

В контексті положень ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України наявність орендних правовідносин зумовлює висновок про правомірність здійснення Орендарем користування та володіння об’єктом оренди (його перебування у Відповідача) до завершення строку таких правовідносин.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, закінчення строку дії договору є підставою для його припинення.

Разом із тим, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України та п. 10.6 договору оренди передбачають за відсутністю заяв Орендодавця про припинення або зміну правовідносин із Орендарем протягом одного місяця після закінчення строку дії договору та продовження фактичного користування майном, автоматичне продовження (поновлення) договору на той самий строк і на тих же умовах.

Таким чином, за встановленим законодавцем загальним правилом не вчинення сторонами жодних дій (пасивна поведінка) протягом означеного місячного строку має наслідком продовження існуючих правовідносин, тоді як їх припинення вимагає саме вчинення дій (активна поведінка) задля відповідного волевиявлення. Зважаючи на правоприпиняючі наслідки таких дій, суд їх кваліфікує як односторонній правочин у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України.

Сукупний аналіз наведених норм в контексті принципів добросовісності і розумності (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та письмової форми договору оренди, на припинення якого вчиняється відповідний правочин, дає підстави для висновку, що таке волевиявлення Орендодавця має опосередковуватися письмовою заявою та доводитися до відома Орендаря, оскільки інший порядок, який би не передбачав фіксації означеного волевиявлення і його доведення до відома іншої сторони, мав би наслідком правову невизначеність стосовно існування правовідносин, що несумісне із метою вчинення будь-якого правочину – настання обумовленого юридичного наслідку.

Таким чином, зважаючи на останній день орендних правовідносин (з урахуванням попереднього автоматичного продовження) – 17.01.2009р. – Орендодавець мав можливість з 18.01.2009р. по 18.02.2009р. повідомити Орендаря про свої заперечення щодо подальшого продовження орендних правовідносин, припинивши у такий спосіб ці правовідносини. Відповідне повідомлення, викладене у листі від 03.02.2009р. №11-06-04-01100 (а.с.13), хоча і було надіслано 06.02.2009р. та отримано 09.02.2009р. – тобто в межах встановленого місячного строку, але фактично було доведено до відома лише Балансоутримувача. За відсутністю в матеріалах справи доказів існування обв’язку Балансоутримувача отримувати кореспонденцію Орендаря, таке повідомлення на адресу несторони договору за змістом закону само по собі не може мати правових наслідків, оскільки не забезпечує волевиявлення на адресу належного суб’єкту – Орендаря.

Вказаний висновок суду узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною у п. 12 Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна” від 25.05.2000 р. N 02-5/237, із змісту якого (пункту) визначається порядок вирішення розбіжностей між сторона відносно заяви Орендодавця про припинення договору після закінчення його строку у зв’язку із непогодженням Орендаря, що об’єктивно передбачає обізнаність останнього про подання такої заяви, а отже – і її отримання.

При цьому, неотримання повідомлення Відповідачем не може кваліфікуватися судом як наслідок саме його винних дій або бездіяльності - за змістом визначення термінів у п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 5 березня 2009 р. N 270, одержувачем поштового відправлення є або безпосередньо адресат, або уповноважена ним особа, а згідно п. 29 означених Правил поштові відправлення до моменту вручення їх одержувачам є власністю відправників. Отже, оскільки одержувач листа Позивача, який опосередковує його волю щодо відмови від подальшого продовження орендних правовідносин, є неналежним (представник Третьої особи у судовому засіданні 08.09.2009р. зазначив про відсутність письмових домовленостей щодо передання його співробітниками кореспонденції, адресованої Відповідачу), остільки передача цього поштового відправлення, а значить – і вибуття із власності відправника – Позивача – відбулося із порушенням, що, на думку суду, несумісне із можливістю настання певних юридичних наслідків.

Зазначена обставина у сукупністю із доказами здійснення Відповідачем платежів на користь державного бюджету на виконання своїх грошових зобов’язань за договором оренди щодо періоду користування майном після 17.01.2009р. та відсутністю доказів повернення означених орендних платежів на виконання встановленого ст. 1212 Цивільного кодексу України обов’язку, який безпосередньо пов’язаний саме із відсутністю орендних правовідносин, дозволяє дійти висновку про продовження орендних правовідносин між Позивачем і Відповідачем та погодження цього продовження з боку Орендодавцем у розумінні ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України його поведінкою відносно здійснюваних Орендарем розрахунків.

Таким чином, внаслідок неодноразових поновлень орендних правовідносин та продовження строку дії договору строк дії договору оренди із Відповідачем добігає свого кінця через 360 днів після 17.01.2009р.

З огляду на встановлені судом обставини неодноразових продовжень орендних правовідносин за договором оренди № 2376/2006 від 02.02.2006р. на дату звернення із розглядуваним позовом (17.06.2009р.) оренді правовідносини через закінчення строку дії договору не припинялися. Оскільки інших підстав вимог про примусове звільнення орендованого майна Позивачем не заявлено, так само як і не висувалися вимоги щодо припинення існуючих правовідносин, суд відмовляє у задоволені наявних вимог через їх юридичну та доказову недоведеність.

Дійсно, наявність орендних правовідносин на момент звернення до суду, протягом строку яких Відповідач за змістом ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України управнений здійснювати свої права щодо об’єкту оренди – зокрема користуватися ним, зумовлюють висновок про правомірність перебування цього майна в оренді Відповідача до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб. Правильність цього висновку узгоджується із приписами ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 785 Цивільного кодексу України, які обов’язок орендаря з повернення орендованого майна пов’язують саме із припиненням орендних правовідносин.

В свою чергу, правомірність перебування майна в оренді унеможливлює вчинення цим фактом порушення прав Позивача на повернення (висування вимог про звільнення) зазначеного майна, які (права) ще не виникли через існування орендних правовідносин.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

- наявності у позивача певного суб’єктивного права (інтересу);

- порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

- належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача суб’єктивного права, що має бути захищене шляхом задоволення вимоги про повернення об’єкту оренди, та об’єктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач згідно п.35 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Пайракул - Донбас”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 322742) про повернення орендованого майна – нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 223,3кв.м., розташованих за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, 157, балансоутримувачу (Центральному штабу державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості) за актом приймання-передачі у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 08.09.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 08.09.2009р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Попков Д.О.