Ухвала суду № 48495606, 17.08.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4667/15 Головуючий у 1 інстанції: Галянчук Н.М.

Є.У. № 314/1083/13-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_1,

при секретарі: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житла,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 травня 2015 року про відмову у відстрочці виконання судового рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням суду від 20 серпня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок № 31 по вулиці Першотравневій в місті Вільнянськ, Запорізької області шляхом продажу із застосуванням процедури, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку». У жовтні 2012 року Банк на виконання вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку» направив відповідачам досудову вимогу про виселення, яку останні не виконали. Посилаючись на вказані обставини і на неможливість продати предмет іпотеки без виселення відповідачів, Банк просив про задоволення позову.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 5 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 30 жовтня 2014 року, позов Банку задоволено, виселено відповідачів із вищевказаного житлового будинку без надання іншого житла.

У лютому 2015 року ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про зупинення виконання судового рішення, посилаючись на те, що Законом України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборонено примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки за споживчим кредитом, виданим в іноземній валюті, а також виселення позичальника або майнового поручителя та членів їх сімї з житлових будинків, які є предметом іпотеки, за умови, що ці будинки використовуються як місце їх постійного проживання. Посилаючись на те, що вказаний будинок був придбаний не за кредитні кошти, а задовго до укладання кредитного договору, іншого житла її сімя не має, кредит видавався в іноземній валюті, просила на підставі вказаного закону зупинити виселення з іпотечного будинку.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 травня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити її заяву.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із постановленням нової про задоволення заяви у звязку з наступними обставинами.

По справі встановлено, що у вересні 2007 року Козлова , яка змінила прізвище на ОСОБА_3, уклала з банком кредитний договір на суму 23550 доларів США зі сплатою 0,91 відсотків на місяць з кінцевим терміном повернення до 22.09.2017 року. Кредитні зобовязання позичальника забезпечені іпотекою житлового будинку, який належав позичальнику на підставі договору дарування від 23.06.1999 р. У звязку із порушенням графіку погашення кредиту і виникненням простроченої заборгованості, рішенням апеляційного суду від 20 серпня 2012 року звернуто стягнення на належний позичальнику житловий будинок із застосуванням процедури, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку». Судовим рішенням в цій справі, яке набуло чинності 30 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 разом з іншими членами її сімї за позовом Банку виселено із житлового будинку (том1: а.с.7-14).

Вказані судові рішення до теперішнього часу не виконані, житловий будинок Банком не проданий, відповідачі із будинку фактично не виселені.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні її клопотання про зупинення виконання судового рішення про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що ст.373 ЦПК України і ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено відстрочки у виконанні судового рішення з підстав, на які посилається заявник. На думку суду першої інстанції, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірні правовідносини не розповсюджується, оскільки вказаним законом не передбачено зупинення виконання рішення про виселення.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.

За змістом ст.373 ЦПК України, ст.36 ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення і у виняткових випадках може відстрочити його виконання.

Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-УПпередбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадян України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя), у позичальника (майнового поручителя) у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 250 кв.м (для житлового будинку).

Згідно положень ч.1,2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів дано в рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99.

Стягнення на предмет іпотеки являється забезпеченням виконання зобовязання, тобто цивільно-правовою відповідальністю особи у випадку порушення зобовязань за основним зобовязанням (кредитним договором). Відтак, дія Закону №1304-УП від 03.06.2014 р. має зворотну дію в часі і мораторій також поширюється на вимогу про стягнення на предмет іпотеки за судовими рішеннями, ухваленими до набрання чинності вказаним Законом.

Частиною 4 Закону №1304-УП від 03.06.2014р. передбачено, що протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до розділу У Закону України «Про іпотеку», складовою задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, крім звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізації, являється виселення мешканців із іпотечного майна.

Правовідносини, повязані із звільненням іпотечного майна (виселенням мешканців), є похідними від передбаченої Законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки і підлягають застосуванню на стадії виконання судового рішення. Процес виселення мешканців з предмета іпотеки є однією із обовязкових умов примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, а, отже, дія Закону №1304 УП, на думку колегії, розповсюджується на спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що житловий будинок, площа якого 48 кв.м, був придбаний заявником до укладання кредитного договору, не за рахунок кредиту, наданого в іноземній валюті, являється єдиним постійним місцем проживання її сімї, даних про іншу нежитлову нерухомість, яка б належала відповідачам на праві власності, матеріали справи не містять, в силу ст.1 Закону України №1304-УП він не підлягає примусовому стягненню без згоди власника протягом всього часу дії мораторію, що являється безумовною підставою для зупинення виконання судового рішення про виселення.

За таких обставин оскаржувана ухвала на підставі ст.312 п.2 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової про відстрочку виконання судового рішення у цій справі.

Керуючись ст.ст.307,312 п.2,313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 15 травня 2015 року по цій справі скасувати і постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_3 задовольнити. Відстрочити виконання заочного рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 5 серпня 2013 року у цій справі на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-УП.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: