Рішення № 48466532, 11.08.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/838/2015(м)

264/9871/14-ц

Єдиний унікальний номер 264/9871/14-ц

Номер провадження 22ц/775/838/2015(м)

Головуючий в 1 інстанції Пустовойт Т.В.

Доповідач Гаврилова Г.Л.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів Сороки Г.П., Баркової Л.Л.,

при секретарі - Меркуловій Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільної сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку спільного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на обставини, згідно яких вона з серпня 1998 року по 30 липня 2014 року постійно проживала однією сім'єю у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді 41/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 та автомобілю марки Chevrolet «AVEO SF69Y», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який вони придбали під час спільного проживання. Спадкоємцем ОСОБА_4 є його дочка ОСОБА_2, яка звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_1, у свою чергу, було роз'яснено, що вона не зможе отримати спадщину, оскільки не перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим. Просить встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю з серпня 1998 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 автомобіль марки Chevrolet «AVEO SF69Y», визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного автомобілю.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 1998 року по день смерті ОСОБА_4 Визнано автомобіль марки Chevrolet «AVEO SF69Y», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частку автомобілю марки Chevrolet «AVEO SF69Y», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування скарги зазначає, що сам по собі факт проживання однією сім'єю без встановлення факту ведення спільного господарства не є підставою для визнання майна спільної сумісної власністю. Позивачка не надала доказів ведення спільного господарства з померлим ОСОБА_4 та наявності спільного бюджету з ним на час придбання автомобілю.

Заслухавши суддю - доповідача, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом встановлено що ОСОБА_4 до 29.09.1995 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 24.06.2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розділено, придбане у період шлюбу, двохповерхове домоволодіння АДРЕСА_2 у рівних частках.

Згідно домової книги ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно, з 1973 року по час смерті був зареєстрований в домоволодінні АДРЕСА_2. ( а.с. 182-184)

ОСОБА_1 з 05.01.1995 року у порядку приватизації є співвласницею квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрована та проживає.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у період з лютого 1998 року по 30 липня 2014 року позивачка з ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Оскільки в період спільного проживання ОСОБА_4 набув автомобіль марки Chevrolet «AVEO SF69Y», тому в силу ст. 74 СК України він належить їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках. При цьому факт проживання однією сім'єю судом встановлено лише на підставі свідчень свідків.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, тому що суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи спір та встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю з 1998 року по 30 липня 2014 року,суд вважав, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються тільки Сімейним кодексом України.

Однак суд не врахував,що згідно з п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коди вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

З вказаного вбачається, встановлення фактів проживання однією сім'єю у період до 1 січня 2004 року законодавством не передбачено.

Однак суд вказане не врахував та встановив факт проживання однією сім'єю з 1998 року та на підставі свідчень свідків, що не можна вважати повним, всебічним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя,зокрема, набуте особою до шлюбу.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові N 6-66цс13 від 18 березня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання автомобілю Chevrolet «AVEO SF69Y» об'єктом спільної сумісної власності , суд дійшов висновку, що він був придбаний за кошти від продажу автомобілю «Опель Кадетт» , доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як заробітної плати так і пенсії.

Згідно матеріалів справи, автомобіль Chevrolet «AVEO SF69Y» 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 був придбаний ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу автомобіля № 564 від 09 липня 2008 року. Договір укладений між ТОВ « УкрАвтоЗАЗ-Сервіс» як Продавцем та ОСОБА_4 як Покупцем. ( а с.186-188)

Згідно п.2.4. договору загальна вартість товару по цьому договору складає 65100 гривень. Згідно п. 2.5. договору Покупець на підставі рахунків-фактур протягом двох банківських днів з моменту їх виписання вносить на поточний рахунок Продавця передоплату в розмірі 100% вартості Товару, зазначену в п. 2.4.

Строк передачі Товару Покупцю становить не пізніше двох робочих днів з дати зарахування коштів в розмірі загальної вартості товару.( пункт 2.6)

Згідно п.4.1.1. на підставі діючого Реєстру Продавець зобов'язується виписати Покупцю рахунок - фактуру на загальну вартість Товару, зазначену в п. 2.4. цього Договору, в день підписання договору, тобто 09.07.2008 року. Після сплати Покупцем 100% передоплати відпустити Товар.( пункт 4.1.2.) та надати Покупцю всі необхідні документи для постановки Товару на облік в органах ДАЇ( пункт 4.1.4)

Відповідно до технічного паспорту на автомобіль Chevrolet «AVEO SF69Y» 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 його володільцем є ОСОБА_4, державна реєстрація проведена 11 липня 2008 року. ( а.с. 17)

Враховуючи умови договору купівлі- продажу, ОСОБА_4 09 липня 2008 року придбав автомобіль та сплатив його повну вартість у розмірі 65100 гривень протягом двох днів.

Отже, доказуванню в суді підлягав факт проживання співмешканців однією сім'єю на час придбання автомобілю та джерело коштів, за які був придбаний товар.

Задовольняючи позовні вимоги в даній частині, суд дійшов висновку, що автомобіль був придбаний за кошти від продажу автомобілю «Опель Кадетт», доходів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як заробітної плати так і пенсії.

З цим частково погодитись не можна.

Сторони не заперечують, що автомобіль «Опель Кадетт» , 1991 року випуску, був придбаний ОСОБА_4 у 1999 році.

Згідно висновків, викладених у рішенні Илліччівського районного суду міста Маріуполя від 24 червня 2003 року, яким був поділений жилий будинок , належний подружжям ОСОБА_6, ОСОБА_4 станом по день винесення рішення проживав у будинку АДРЕСА_2 , де був зареєстрований та де знаходились усі його особисті речі.( а.с. 14-16) Ця обставина доказуванню не підлягає.

Згідно пояснень свідка ОСОБА_7 ( сина позивачки) у 2008 році ОСОБА_4 придбав автомобіль Chevrolet «AVEO SF69Y» . Перед цією покупкою він купив у ОСОБА_4 належний йому автомобіль «Опель Кадетт» за 15000 гривень та ці гроші ОСОБА_4 вклав у покупку автомобілю Chevrolet «AVEO SF69Y». ( а.с.133, протокол судового засідання від 18.06.2015 року, звукозапис)

Позивачка ОСОБА_1 також підтвердила, що її син ОСОБА_8 купив за власні кошти у ОСОБА_4 автомобіль «Опель Кадетт» за 3000 доларів США та до оформлення документів на цей автомобіль видав йому довіреність від 01.05.2008 року.

Дані обставини підтверджуються як бланком довіреності на керування та розпорядження автомобілем «Опель Кадетт» , 1991 року випуску , виданий ОСОБА_4 ОСОБА_7 від 01.05.2008 року так і технічним паспортом на даний автомобіль на ОСОБА_7 ( а.с.123,185)

Отже, відповідно до наданих доказів, 15000 гривень в рахунок оплати автомобілю Chevrolet «AVEO SF69Y» були сплачені з грошей, отриманих ОСОБА_4 за проданий належний йому автомобіль «Опель Кадетт».

З урахуванням того, що позивачка не ставила питання про визнання автомобілю «Опель Кадетт» об'єктом спільної сумісної власності, навіть з цих підстав, визнавати автомобіль Chevrolet «AVEO SF69Y» спільною сумісною власністю у суду не було.

Крім того, суд не обговорював питання - які джерела грошових надходжень існували у ОСОБА_4 та ОСОБА_1, відсутні довідки про їх заробіток, розмір пенсії, та чи вели вони спільне господарство та в чому це полягало.

Позивачка пояснила Апеляційному суду, що за час проживання з ОСОБА_4 вони, крім спірного автомобілю, ніяких речей не набували, ОСОБА_4 займався ремонтом належної йому ? частини будинку АДРЕСА_2, вона ремонтувала свою квартиру.

Отже, дійшов висновку, що сторони проживали однією сім'єю також і в період з 2004 року по 2014 рік, суд не навів належних доказів , що спірний автомобіль був придбаний позивачкою та ОСОБА_4 внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Заперечення позивачки, що ОСОБА_4 придбав машину через систему « Автоплан» та протягом 2006 року - 2012 років ним вносились грошові внески , які є спільним майном, не заслуговує на увагу , оскільки згідно письмових доказів ОСОБА_4 отримував послуги , спрямовані на придбання автомобілю через організовану Кредитором -ЗАТ « АІСЕ Україна»- систему « Автоплан» та з 2006 року по 2012 року вносив внески саме в дане товариство, тоді як продавцем Chevrolet «AVEO SF69Y» було товариство ТОВ « УкрАвтоЗАЗ-Сервіс», на поточний рахунок якого ОСОБА_4були внесені кошти на придбання товару, та купівля якого відбулась у липні 2008 року.

За таких обставин, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову у повному обсязі за безпідставністю. При цьому судова колегія враховує, що встановлення факту , яке має юридичне значення( у даному випадку проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім'єю з 01.01.2004 року) може мати місце лише в тому разі, коли від нього залежить виникнення майнового права позивачки. Оскільки позивачкою не доведено факт набуття з померлим спільної сумісної власності , підстав для задоволення даної частини позову не має.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 липня 2015 року - скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку спільного майна - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді