Ухвала суду № 48460490, 13.08.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

13 серпня 2015 рокусправа № 804/6132/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Мартиненка О.В.

суддів: Білак С.В. Гімона М.М.

за участю секретаря судового засідання:Трахт К.О.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 804/6132/15 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

встановиВ:

12.05.2015р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому позивач просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» на користь держави в особі Державного обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 15 490 089,84 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 490,09 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції в розмірі 15 490 089,84 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 15 490,09 грн.

Не погодившись з постановою суду, ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в позові. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підприємство у 2014 році виконало вимоги ст.ст.18,19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», здійснило всі належні від нього заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів на ПАТ «ДМКД».

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2015 року відповідачем було подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу визначена у кількості 11432 осіб за рік, у звязку з чим, відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив інвалідів для відповідача складає 457 осіб. Зі звіту форми 10-ПІ вбачається, що фактично в 2014 році відповідачем було працевлаштовано 194 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно із ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обовязковим платежем), обовязкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у звязку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обовязок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на субєктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобовязані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми права, Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який набрав чинності 12.07.2013р., відповідно до якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі I форми відображаються основні дані про вакансії.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, проте така обставина не нівелює обовязок субєкта господарювання у наданні інформації державній службі зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) у повному обсязі, тобто про наявність усіх вакантних місць, які були створені (пристосовані) для працевлаштування інвалідів.

Так, протягом 2014 року відповідач подавав до Дніпродзержинського міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН щодо наявності на підприємстві вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Проте, як вбачається з вказаних звітів, відповідач у січні 2014 року повідомив Дніпродзержинський міський центр зайнятості про наявність трьох робочих місць, з яких лише два передбачають працевлаштування інвалідів (а.с.33-35), у лютому 2014 року 6 робочих місць, з яких для працевлаштування інвалідів 2 (а.с.36-38), у березні 2014 року 2 робочих місць, з яких для працевлаштування інвалідів 2 (а.с.39-40), у квітні 2014 року 4 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 2 (а.с.41-42), у травні 2014 року 4 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 2 (а.с.43-45), у червні 2014 року 3 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 2 (а.с.46-47), у липні 2014 року 3 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 2 (а.с.48-50), у серпні 2014 року 3 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 1 (а.с.51-52), у вересні 2014 року 4 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 1 (а.с.53-54), у жовтні 2014 року 6 робочих місць, з яких для працевлаштування інвалідів 1 (а.с.55-56), у листопаді 2014 року 1 робоче місце, яке не передбачає працевлаштування інвалідів (а.с.57), 3 робочих місця, з яких для працевлаштування інвалідів 3 (а.с.58-59), у грудні 2014 року 305 робочих місць, з яких для працевлаштування інвалідів 305 (а.с.60).

Враховуючи, що на підприємстві було створено 457 робочих місця для працевлаштування інвалідів, з яких фактично було працевлаштовано 194 особи, колегія суддів вважає, що відповідачем не було у повному обсязі виконано обовязок по щомісячному інформуванню центру зайнятості щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів, яких фактично було 263 (457-194).

Отже, колегія суддів вважає, що відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання, а тому висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році у сумі 15 490 089,84грн. (263 х 58897,68грн.) та пені у розмірі 15 490,09 грн., є вірним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 804/6132/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

(Ухвалу у повному обсязі складено 14.08.2015 року)

Головуючий:О.В. Мартиненко

Суддя:С.В. Білак

Суддя:М.М.Гімон