Ухвала суду № 48454759, 05.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/40649/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постановуВолинського окружного адміністративного суду від 7 травня 2014 року та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року у справі№2а/0370/2635/11 за позовомНововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області доПриватного підприємства «Сам-Моторс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» (Російська Федерація) в особі представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» провизнання недійсним договору, стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція звернулась з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Сам-Моторс» (далі - ПП «Сам-Моторс», відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» (Російська Федерація) в особі представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Градикс» (далі - представництво ТОВ «Градикс», відповідач 2) про визнання недійсним договору №5 від 1 жовтня 2010 року, укладеного між ПП «Сам-Моторс» та представництвом ТОВ «Градикс» як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства та стягнення з представництва ТОВ «Градикс» коштів в сумі 59600 грн., одержаних за нікчемним правочином №5 від 1 жовтня 2010 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 7 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 травня 2014 року в частині позовних вимог про визнання недійсним договору та закрито провадження у справі в цій частині. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині залишення в силі постанови суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, посилаючись на порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведення Нововолинською ОДПІ планової виїзної перевірки ПП «Сам-Моторс», на підставі акта перевірки від 10 червня 2011 року №471/26/2301/32456732 та внаслідок неправомірного формування ПП «Сам-Моторс» валових витрат та податкового кредиту за наслідками операцій, зокрема, з представництвом ТОВ «Градикс», проведеними при виконанні договора №5 від 1 жовтня 2010 року, який є нікчемним в силу того, що операції з придбання товарів і послуг не мали реального характеру, прийнято податкові повідомлення-рішення №0001222301/261 від 29 червня 2010 року та №0001232301/262 від 26 червня 2010 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2014 року, позовні вимоги ПП «Сам-Моторс» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001222301/261 від 29 червня 2010 року та №0001232301/262 від 26 червня 2010 року.

Отже, факт виконання відповідачами умов договора №5 від 1 жовтня 2010 року та незаконність донарахування податкових зобов'язань за його реалізацію підтверджено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року, яка набрала законної сили.

Однак, позивач стверджує про наявність у відповідачів умислу на укладання названого вище договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином - договором №5 від 1 жовтня 2010 року, з врахуванням набрання законної сили постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року, виходив з відсутності у відповідачів протиправного умислу при укладенні спірної угоди.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, з огляду на наступне.

По-перше, згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України в редакції, що діяла в період укладення спірного правочину).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 228 Цивільного кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочинами, що порушують публічний порядок, а отже посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Однак, порушення з боку суб'єктів господарювання правил ведення податкового обліку, безпідставне віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених за оспорюваним договором, не є належним доказом його нікчемності з підстав порушення публічного порядку.

По-друге, відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, з урахуванням постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року, встановлено вчинення дії відповідачами, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як позивачем іншого не доведено.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом наведеної норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, як встановлено судами, позивачем на підтвердження своєї правової позиції щодо нікчемності договора №5 від 1 жовтня 2010 року та, як наслідок, правомірності стягнення в дохід держави коштів, отриманих за таким нікчемним правочином, належних доказів не представлено.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з представництва ТОВ «Градикс» коштів в сумі 59600 грн., одержаних за нікчемним правочином №5 від 1 жовтня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 травня 2014 року в частині, залишеній без змін рішенням суду апеляційної інстанції, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев