Ухвала суду № 48454688, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2015 р. м. Київ К/800/39759/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Кізік А.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобуд Інвест»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 10 липня 2014 року

у справі №810/4740/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобуд Інвест»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Домобуд Інвест» (далі - ТОВ «Домобуд Інвест», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 23 квітня 2013 року №0000601602, №0000591602.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 10 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 29 березня по 4 квітня 2013 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «ЕДВЕТАЙЗИНГ-ЕКСПЕРТ» за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт №15/16-018/36010165 від 11 квітня 2013 року, згідно висновків якого ТОВ «Домобуд Інвест» порушено вимоги підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139, пункту 10 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на 80255 грн. за ІІ-ІV квартали 2011 року; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що потягло за собою заниження податку на додану вартість на 24167 грн. за листопад 2011 року.

Підставою для висновків в акті перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «ЕДВЕТАЙЗИНГ-ЕКСПЕРТ».

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 квітня 2013 року №0000591602 із визначенням грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 24167 грн. і штрафних санкцій у сумі 6041,75 грн., №0000601602, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 80255 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій, посилаючись на відсутність доказів транспортування придбаних у контрагента товарів та їх оприбуткування на складі, а також на наявність судового вироку щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_4 за фіктивне підприємництво стосовно ТОВ «ЕДВЕТАЙЗИНГ-ЕКСПЕРТ», прийшли до висновку про відсутність у позивач права на формування податкового кредиту та складу витрат.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України та статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Проте, я вбачається з судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір про правомірність формування позивачем податкового кредиту, не досліджували питання фактичного здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів. Жодних мотивів щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, суди не навели, а лише обмежились висновком про відсутність доказів транспортування придбаних у контрагента товарів та їх оприбуткування на складі, а також письмових заявок, на підставі яких здійснювалася поставка.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що його пропозиція надати докази транспортування отриманого товару залишена без виконання позивачем.

В той же час, як вбачається з касаційної скарги, позовної заяви та апеляційної скарги позивач наполягав на тому, що факт отримання товарів від постачальника підтверджується товарно-транспортними накладними, які були додані до направленого на адресу податкового органу заперечення.

Проте, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, не з'ясували наявності поважних причин неможливості подання витребовуваних доказів.

Водночас, слід відзначити, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого поставка товару повинна підтверджуватись первинними документами, які властиві для такої операцій.

А відтак правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи висновок про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом, також, послалися на відсутність письмових заявок, на підставі яких здійснювалася поставка, обумовлених умовами договорів.

Натомість зі змісту договорів №2/11 від 1 вересня 2011 року та 4/11 від 25 жовтня 2011 року не вбачається жодних застережень щодо здійснення покупцем замовлення саме у письмовій формі.

Не надання судами оцінки господарським операціям відповідно до їх реального змісту в контексті їх відповідності вимогам чинного податкового законодавства та первинним документам не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Втім, судами попередніх інстанцій на спростування реальності господарських операцій позивача з контрагентами зроблено посилання на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2012 року у справі №1/2609/1026/12, згідно якого визнано винною ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 205, частиною другою 2 статті 358 (фіктивне підприємництво, підробка документів) Кримінального кодексу України, при цьому, без належного дослідження його змісту на предмет, чи взагалі стосуються його висновки господарської діяльності позивача у даній справі.

Наявність вироку суду у кримінальній справі не виключає можливості здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, що, в свою чергу, потребує оцінки судом мотивів та висновків, викладених у вироку в сукупності з іншими доказами, а також у відповідності до вимог частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Задля визначення правомірності формування податкового кредиту та витрат необхідно робити дослідження всіх наявних у справі доказів, реальність виконання господарських операцій, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, питання подальшої реалізації і використання у господарській діяльності платника податку.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобуд Інвест» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 10 липня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев