Ухвала суду № 48454562, 05.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/40486/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника відповідача Беззаботнова В.В.,розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Закарпатській області на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року у справі№2а-2411/10/0770 (178428/12/9104)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатський завод малих архітектурних форм» доМукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Закарпатській області проскасування рішення,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатський завод малих архітектурних форм» (далі - ТОВ «Закарпатський завод малих архітектурних форм», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової адміністрації України, правонаступником якої є Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Закарпатській області, про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12 квітня 2010 року №0000112240.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року у даній справі скасована постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову, визнано протиправним та скасовано Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової адміністрації України від 12 квітня 2010 року №0000112240 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1962950,19 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 15 березня 2010 року по 19 березня 2010 року та з 22 березня 2010 року по 23 березня 2010 року проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 28 червня 2007 року по 26 березня 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26 березня 2010 року №484/22-00/01728956.

В ході перевірки стану розрахунків по імпортних операціях за контрактами від 15 листопада 2006 року №14/06 та від 16 листопада 2007 року №29/07, укладеними між позивачем та фірмою «М&TOYS, Ltd» (Кіпр), встановлено кредиторську заборгованість в сумі 5262,95 доларів США та 38,72 євро, а також зафіксовано порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у зв'язку із поставкою товару по вказаним контрактах з простроченням терміну розрахунків.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийнято рішення від 12 квітня 2010 року №0000112240 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким позивачу на підставі статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» нараховано пеню за порушення строків розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності у розмірі 3754297 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, обставини щодо порушення граничних термінів проведення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності сторонами у справі не оспорюються, факт порушення підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, у зв'язку з чим їх, в порядку частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, визнано достовірними і такими, що добровільно визнані сторонами.

Апеляційним судом також встановлено, що позивачем порушено строки здійснення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, однак по контракту від 15 листопада 2006 року №14/06 та по контракту від 16 листопада 2007 року №29/07 в частині оплати в доларах, а також в частині оплати в євро (на суму 7099,93 євро та 128900,53 євро) за період з 31 березня 2009 року по 7 квітня 2009 року (дата перетину кордону згідно товаросупровідних документів), податковим органом безпідставно було застосовано санкції на суму 27999,54 євро за період з 31 березня 2009 року по 11 квітня 2009 року, у зв'язку із пропуском, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України строку.

В частині порушення, на думку податкового органу, строку розрахунку за попередню оплату в сумі 57188 євро апеляційним судом встановлено, що відповідно до товаросупровідних документів імпортовані товари на вказану суму надійшли на територію України 15 липня 2009 року, при цьому, граничний строк надходження був встановлений до 12 вересня 2009 року, а відтак відсутній факт вчинення порушення позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом правомірно нарахована пеня позивачу за порушення строків розрахунків за операціями з виконання контрактів.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції мотивував рішення неправомірністю застосування податковим органом санкцій в розмірі 1962950,19 грн. за порушення термінів розрахунків сфері зовнішньоекономічної діяльності, з урахуванням дати оформлення ВМД, а не дати фактичного перетину кордону імпортованим товаром, а також їх застосування після закінчення одного року з дня вчинення порушення.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини у даній справі виникли з підстав незастосування наслідків статті 250 Господарського кодексу України при розрахунку пені за перевищення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, неправильного визначення податковим органом дати перетину митного кордону імпортним товаром, а також перевищення податковим органом загального розміру нарахованої пені в порівнянні з сумою неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Так, за змістом абзацу чотирнадцятого статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, імпорт - це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту.

При цьому, моментом здійснення імпорту відповідно до абзацу тридцять восьмого статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Таким чином, моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, що висловлені останнім у постанові 16 січня 2012 року по справі №21-412а11.

З огляду на викладене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що у відповідача не було правових підстав обчислювати пеню з урахуванням дати оформлення митним органом ВМД.

Разом з цим, оскаржуваним рішенням нараховано платнику штрафні санкції за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в період з 20 серпня 2007 року по 22 листопада 2007 року по Контракту від 15 листопада 2006 року №14/06 та з 15 вересня 2008 року по 26 березня 2010 року по Контракту від 16 листопада 2007 року №29/07, коли діяла редакція статті 250 Господарського кодексу України, яка передбачала, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, можливість застосування положень частини другої статті 250 Господарського кодексу України (в реакції від 2 грудня 2010 року), як на тому наполягає касатор, є помилковими, оскільки вказані положення є нормами матеріального права та підлягають застосуванню в редакції, чинній на момент здійснення правопорушення.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині застосування санкцій в розмірі 1962950,19 грн. є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню в цій частині.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев