Ухвала суду № 48454498, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2015 р. м. Київ К/800/40165/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Плохій А.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 26 червня 2014 року

у справі №804/2243/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пейю Україна»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Пейю Україна» (далі - ТОВ «Пейю Україна», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13 серпня 2013 року №0003991501.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 26 червня 2014 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13 серпня 2013 року №0003991501.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 18 січня 2013 року подано до податкової інспекції розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками ПДВ на митній території України за грудень 2012 року у розмірі 271457,00 грн. Також позивачем подано відповідачеві 20 лютого 2013 року такий розрахунок за січень 2013 року у розмірі 34639,00 грн., 20 березня 2013 року - за лютий 2013 року у розмірі 55899,00 грн.

Вказані в розрахунках зобов'язання сплачені позивачем згідно платіжних доручень №956 від 30 січня 2013 року, №1013 від 25 лютого 2013 року , №№1139, 1092 від 29 березня 2013 року.

25 липня 2013 року Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну невиїзну перевірку своєчасності сплати ПДВ ТОВ «Пейю Україна», за результатами якої складено акт від 25 липня 2013 року №88/151/37805460.

За висновками акта перевірки позивач допустив затримку сплати узгодженої суми ПДВ у розмірі 272795,50 грн., а саме: несвоєчасно оплатив суму 271457,00 грн. згідно з розрахунком за грудень 2012 року - термін прострочення 21 день, та несвоєчасно оплатив узгоджену суму ПДВ у розмірі 1338,50 грн. згідно з розрахунком за січень 2013 року - термін прострочення 18 днів.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Ш» від 13 серпня 2013 року №0003991501.

Підставою для нарахування грошових зобов'язань стало те, що відповідач не зарахував суму 271457,00 грн., яка була перерахована платіжним дорученням №956 від 30 січня 2013 року, в рахунок сплати грошового зобов'язання з ПДВ за грудень 2012 року, оскільки позивачем у платіжному дорученні не вірно вказано код бюджетної класифікації, а саме замість вірного коду 14010100 позивачем помилково вказано код 14010500.

Через незарахування податковим органом вищевказаної суми позивач 08 лютого 2013 року подав заяву про перерахування коштів на бюджетний рахунок за кодом бюджетної класифікації 14010100 у сумі 271457,00 грн.

Зазначений податковий борг погашено 20 лютого 2013 року платіжним дорученням від 20 лютого 2013 року № 337 шляхом перерахування коштів з одного бюджетного рахунку на інший, у зв'язку з чим податковим органом була автоматично розрахована штрафна санкція у розмірі 27145,70 грн., а також пеня у розмірі 1338,69 грн. за період з 31 січня 2013 року по 19 лютого 2013 року.

Платіжним дорученням від 25 лютого 2013 року №1013 позивачем сплачено податкові зобов'язання у розмірі 34639,00 грн. згідно з розрахунком за січень 2013 року по терміну нарахування 2 березня 2013 року, які відповідач зарахував, керуючись статтею 87 Податкового кодексу України, в рахунок погашення пені в сумі 1338,69 грн., що, у свою чергу, призвело до виникнення податкового боргу за січень 2013 року в розмірі 1338,69 грн.

Платіжними дорученнями від 19 березня 2013 року №1092, від 29 березня 2013 року №1139 позивачем перераховано грошові кошти в сумі 55899,00 грн. та 1438,50 грн. в рахунок сплати ПДВ за лютий 2013 року, які відповідач зарахував, керуючись статтею 87 Податкового кодексу України, в рахунок погашення заборгованості за минулий період - січень 2013 року, в розмірі 1338,69 грн., що призвело до автоматичного нарахування штрафної санкції у розмірі 133,85 грн. та пені в сумі 5,61 грн. за період з 4 березня 2013 року по 20 березня 2013 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначення позивачем у платіжному дорученні №956 від 30 січня 2013 невірного коду бюджетної класифікації не вплинуло на виконання обов'язку платника податків із сплати ПДВ та не утворило складу правопорушення, встановленого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, оскільки грошові кошти надійшли до Державного бюджету України.

Суд касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, при цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно приписів частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Згідно з частиною другою статті 8 Бюджетного кодексу України Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, затверджує бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це Верховну Раду України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Відповідно до частини першої статті 9 Бюджетного кодексу України - доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 року N43 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року за N291/22823, платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України є доходами загального фонду державного бюджету, зараховуються на відповідні рахунки, відкриті в Казначействі України та Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства, в розрізі територій та кодів бюджетної класифікації.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 2.3 названої Інструкції відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Згідно підпункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Таким чином, перерахування грошових коштів до відповідного бюджету здійснюється відповідно до бюджетної класифікації, тобто переказ по конкретному податку повинен здійснюватися на конкретний аналітичний рахунок.

Наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року N11 «Про бюджетну класифікацію» затверджено класифікацію доходів бюджету, в тому числі і з податку на додану вартість, а саме: 14010000 - Податок на додану вартість; 14010100 - Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг); 14010200 - Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами; 14010300 - Податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів; 14010400 - Реструктурована сума заборгованості податку на додану вартість; 14010500 - Податок на додану вартість із імпортованих на територію України робіт, послуг; 14010600 - Надходження від підприємств податку на додану вартість по операціях, пов'язаних з виконанням інноваційних проектів; 14010700 -Податок на додану вартість, що сплачується юридичними особами при здійсненні ними операцій з постачання власної виробленої продукції (молока, молочної сировини, молочних продуктів, м'яса, м'ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин (шкур, субпродуктів, м'ясо-кісткового борошна), виготовленої з поставлених молока або м'яса в живій вазі сільськогосподарськими підприємствами, іншими юридичними і фізичними особами, у тому числі фізичними особами - підприємцями, які самостійно вирощують, розводять, відгодовують продукцію тваринництва; 14010900 - Податкова заборгованість з податку на додану вартість підприємств, додаткові податкові зобов'язання з цього податку, розстрочені податкові зобов'язання НАК "Нафтогаз України" та її підприємств з податку на додану вартість (у тому числі відсотки за користування податковим кредитом), що спрямовуються на розрахунки з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування; 14011100 - Податкова заборгованість з податку на додану вартість підприємств, додаткові податкові зобов'язання з цього податку, розстрочені податкові зобов'язання НАК "Нафтогаз України" та її підприємств з податку на додану вартість (у тому числі відсотки за користування податковим кредитом), що спрямовуються на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот.

Отже, для сплати податку на додану вартість виділені окремі коди, як для сплати податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), так і податку на додану вартість із імпортованих на територію України робіт, послуг.

Зазначеними обставинами зумовлена неможливість автоматичного зарахування переплати з податку на додану вартість із імпортованих на територію України робіт, послуг в рахунок податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), у зв'язку з наявністю різних рахунків.

В той же час, суди, обмежившись дослідженням обставин щодо зазначення позивачем невірного коду бюджетної класифікації, взагалі не перевірили номер розрахункового рахунку, на якій були спрямовані кошти на підставі платіжного доручення №956 від 30 січня 2013 року, на предмет його відповідності чи невідповідності зазначеному позивачем коду бюджетної класифікації. А також не з'ясували, однакові чи різні рахунки відповідають кодам 14010100 та 14010500.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність їх висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі на підставі належних та допустимих доказів та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 26 червня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев